Російська влада почала дистанціюватися від Євгена Пригожина та ПВК "Вагнер" після кульмінації наступу на Бахмут і Соледар та повернулася до опори на регулярну армію, Міністерство оборони та Генштаб, ідеться у звіті Інституту вивчення війни (ISW) за 22 січня.

"Схоже, Путін вирішив не покладатися на Пригожина та його нерегулярні сили і натомість знову довірився Герасимову, Шойгу та звичайним російським військовим", - зазначається у звіті.

Аналітики нагадали, що на початку грудня Путін почав рецентралізувати контроль над воєнними діями у веденні Міністерства оборони Росії. 11 січня він передав начальнику Генштабу Валерію Герасимову загальне командування об'єднаного угрупування військ в Україні, підпорядкувавши колишнього командувача угрупування Сергія Суровікіна Герасимову разом із двома іншими заступниками. 17 січня Міноборони Росії оголосило про масштабні реформи щодо розширення та відновлення збройних сил Росії. Українська розвідка та деякі кремлівські чиновники також повідомили, що Путін готується розпочати другу хвилю мобілізації резервів для розширення збройних сил Росії, а Міноборони Росії намагається підвищити професіоналізм своїх звичайних збройних сил та перевірити їх ефективність.

"Такі реформи та призначення знаменують собою значний поворот у зусиллях Кремля щодо відновлення своїх регулярних збройних сил та зниження уваги до короткострокових заходів щодо пом'якшення наслідків, таких як використання нерегулярних формувань на передовій", - вважають аналітики.

Зазначається, що рішення Путіна зосередитися на звичайних російських силах і покладатися на них маргіналізує групу Вагнера та інших представників "фракції силовиків", які мають у своєму розпорядженні нерегулярні воєнізовані формування, котрі продовжують робити свій внесок у військові дії Росії в Україні.

Путін також намагається відновити авторитет і репутацію Міноборони Росії, які сильно постраждали через невдачі в 2022 році й протягом багатьох місяців зазнавали сильних атак з боку "силовиків". Поворот Путіна став найбільш очевидним, коли він під час інтерв'ю федеральному телебаченню 15 січня демонстративно не відзначив внесок Пригожина та його ПВК "Вагнер" у захоплення Соледару.

"Пригожин та його союзники якийсь час боролися за те, щоб привласнити собі заслуги у завоюванні Бахмуту та захопленні Соледару, що зробило рішення Путіна відмовитися від визнання Міноборони Росії Вагнера великою поразкою Пригожина", - зазначається у звіті.

За оцінкою аналітиків, Путін, імовірно, звернувся до нерегулярних сил Пригожина, щоб пережити період, що послідував за виснаженням більшої частини наступальної мощі регулярної армії після невдалого наступу РФ на Київ, кривавої битви за Маріуполь і безрозсудної і дорогої спроби захопити Сєвєродонецьк. Путін, імовірно, дозволив Пригожину розширити свої сили за рахунок ув'язнених, щоб пом'якшити нестачу кадрів та зберегти імпульс на деяких обраних фронтах нетрадиційними засобами.

"Пригожин, імовірно, уявляв, що його зусилля в Україні продовжать приносити йому військову та політичну владу в Росії. Командування Пригожина на бахмутському напрямку і близькість до Путіна, ймовірно, дали йому хибне уявлення про те, що він може використати перемогу в Бахмуті на тлі військових невдач Міноборони Росії як інструмент торгу для своїх власних комерційних цілей, таких як легалізація найманської діяльності Вагнера в Росії, розширивши свою політичну владу всередині Кремля або навіть змістивши владу Шойгу", - вважають аналітики.

Нещодавня очевидна втрата Пригожиним розташування та втрата впливу, ймовірно, відображає реальну обмеженість його фактичної влади. За оцінками розвідки США та Великої Британії, у Пригожина в Україні майже 50 000 бойовиків, з яких 40 000 засуджених та 10 000 контрактників. Пригожин безжально кидав своїх бойовиків у криваві штурмові операції навколо Бахмуту, що дорого обходилося йому, тоді як Путін зберігав і навчав принаймні частину людей, яких він мобілізував до регулярних частин російської армії. Група Вагнера також, імовірно, покладається на матеріально-технічну підтримку та функції технічного обслуговування своєї авіації та важкої військової техніки Міноборони Росії. Сили Вагнера страждають від відсутності основних адміністративних органів і структур, що заважає Вагнеру стати ефективною паралельною військовою структурою.

Водночас, зазначають аналітики, Путін ніколи повністю не підкорявся рекомендаціям або вимогам Пригожина протягом цього перехідного періоду і, ймовірно, завжди планував повернути Пригожина на його місце, щойно російська звичайна армія покращиться настільки, щоб нести тягар продовження війни. Так, Путін змістив Лапіна і призначив Суровікіна - можливо, за порадою Пригожина та його союзників, - але він не задовольнив більшості бажань Пригожина.

Путін наразі маргіналізує і дистанціюється від групи найманців, яка важко піддається контролю і складається переважно з недисциплінованих ув'язнених, якими командують у найжорстокіший спосіб. Пригожин, найімовірніше, продовжить критикувати Міноборони Росії та Кремль і, можливо, навіть спробує налаштувати проти Путіна провоєнну націоналістичну фракцію, проте його голос, швидше за все, матиме меншу вагу, якщо Путін продовжить свою маргіналізацію і якщо він зможе переконати провоєнну фракцію, що він, як і раніше, прихильний до свого первісного уявлення про перемогу і має намір домагатися її більш традиційними засобами.

Аналітики зазначають, що у маргіналізації ПВК та дистанціюванні від них офіційного Кремля є і позитивні, і негативні моменти. З одного боку, повернення впливу більш професійних офіцерів, таких як Герасимов, імовірно, передбачає зниження ймовірності того, що Путін поступиться більш шаленим вимогам ультраправої воєнної фракції, що, можливо, у свою чергу ще більше знизить і так низьку ймовірність ірраціональних дій.

"Але викликає занепокоєння і відродження професійних російських військових. Пригожин ніколи не зміг би створити потужний і стійкий національний військовий апарат. Доки Путін схвалював нестандартний підхід Пригожина та інших до продовження війни, Путін відтягував той день, коли росіяни зможуть відновити потужні регулярні збройні сили". Його повернення до Герасимова та регулярного порядку, ймовірно, повернуло Росію на шлях відновлення її збройних сил. НАТО вчинило б правильно, якби взяло до уваги цей розвиток як питання своєї власної безпеки в майбутньому, окрім того, що він міг би передвіщати Україні", - наголошують аналітики.