Рік тому, коли "Інтерфакс-Україна" виповнилося 29 років, я вже планував, яким буде 30-річчя. Було багато ідей – зібрати професіоналів із різних країн та поговорити про нелегку долю новин в епоху "суперфейків".

Зібрати музикантів із різних країн та поколінь та послухати, як змінилися всі ми за 30 років.

Зрештою, просто покликати десятки друзів із різних країн і видати збірку їхніх міркувань, що було за ці роки гарного та поганого.

Нічого цього не буде. Через 29 років і 3 місяці з моменту активної діяльності агентства все наше попереднє життя припинилося і почалося нове. І якщо раніше ми боролися за право залишатися незалежним джерелом правдивих новин, долаючи спроби поставити під контроль, вишукуючи безпечні гроші на пульсуючому від крайньої бідності до просто бідності ринку….

То тепер ми боремося разом із країною за право жити. У цьому новому житті агентству, як усім нам – 270 днів.

Всі ці роки мені часто доводиться повторювати багатьом нашим клієнтам, колегам та просто читачам – не називайте нас "Інтерфакс". Це агентство знаходиться в Москві, ми 30 років тому справді створювалися як його частина. Але це був час початку єльцинської Росії і в тій країні ще були приклади професійної журналістики, на яких ми навчалися.

Але з роками ми ставали сильнішими і мудрішими, ми довели, що знаємо не лише суворі правила об'єктивної журналістки і всіляко прагнемо їх дотримуватися, а й реалії нашої країни.

Вже дуже давно ми здобули реальну незалежність, за що я вдячний колегам з "Інтерфаксу", а кілька років тому ми доповнили цю незалежність юридичною.

Ми – "Інтерфакс-Україна" і, прошу вас, не треба при цитуванні заради скорочення текстів викидати останнє слово. Воно для нас значно важливіше за перше – і за останні 9 місяців ця проста істина стала очевидною для всіх нас, як ніколи раніше.

Так, і на початку березня 2014-го, і на початку березня 2022-го ми, як і багато інших, думали про те, що ми робитимемо, якщо незалежність країни тією чи іншою мірою буде втрачена. Ми б, може, й хотіли опинитися на місці наших закордонних колег, які за всіх симпатій чи антипатій працюватимуть тут за будь-якого результату.

Але ми не міжнародна структура, а національна. І всі зобов'язання перед нашими передплатниками ми зможемо у повному обсязі виконати лише у незалежній країні. В іншій це буде неможливо.

Реальність для нас – абсолютний приоритет, нехай це звучить і непрактично у світі, де одночасно живуть реальності справжня, віртуальна, доповнена і придумана.

Але, презентуючи світ таким, який він є, а не намальован "воєн-корами", "воєн-редакторами" та "воєн-директорами" сусідньої країни, ми завжди слідуватимемо принципу "Не нашкодь" країні нашій.

Нехай пробачать нас наші клієнти у всьому світі - ми не хочемо навіть на краплю допомогти маніякам знищити наше середовище проживання.

Ми, як і раніше, намагатимемося писати лише про те, в чому впевнені і не ставати засобом для поширення припущень, фантазій чи продуктів життєдіяльності політтехнологів.

Для нас, як і раніше, головне – довіра наших передплатників, які створюють нам нашу фінансову базу і завдяки яким ми зараз долаємо всі виклики воєнного часу.

Ми завжди були і будемо ремісниками, а не художниками, створюючи сировину для творців, аналітиків та "облич, що приймають рішення". І якщо на підставі нашої інформації рішення будуть прийняті невірні, творець створить щось нежиттєздатне, а аналітик видасть бажане за дійсне – ми лише знизаємо плечима і продовжимо робити свою справу.

У дні ювілеїв прийнято дякувати. У мене є величезний список тих, хто так чи інакше за ці 30 років нам допомагав, часто навіть не сподіваючись засвітитися на нашій стрічці новин.

На жаль, деякі з тих, хто допомагав нам раніше, зараз прямо чи опосередковано причетні до спроб знищити нас, нашу роботу, наше життя. Я задоволений тим, що ми сьогодні робимо все можливе, щоб їхні плани не справдилися. Ми – приклад того, як "світле минуле" намагається зупинити "темне сьогодення".

Дякувати сьогодні хочеться лише тим, хто бореться. На фронті та в тилу. Удачі їм усім і дякую!

Олександр Мартиненко