Законопроект про допоміжні репродуктивні технології передбачає вікові обмеження
Законопроект №8629 про допоміжні репродуктивні технології (ДРТ), серед ініціаторів якого - Ірина Луценко, Ірина Геращенко та Марія Іонова (всі - фракція "БПП"), передбачає упровадження вікових обмежень для застосування жінками ДРТ.
Як передбачається в проекті закону, застосування методів репродуктивної медицини, зокрема сурогатного материнства, можливе стосовно жінок віком від 18 до 55 років.
Згідно з пояснювальною запискою до документа, необхідність упровадження вікових обмежень пов'язана з випадками народження самотніми жінками похилого віку дітей, чия подальша доля через вік матері може бути невизначеною.
У супровідних документах також зазначається: незважаючи на значну кількість нормативно-правових актів, що регулюють функціонування в Україні репродуктивної медицини, поза нормативно-правовими актами залишається чимало питань щодо застосування ДРТ, що, у свою чергу, призводить до низки проблем і для репродуктивних клінік, і для пацієнтів.
У проекті документа пропонується на законодавчому рівні визначити такі терміни, як "генетичні батьки", "сурогатна мати", "сурогатне материнство", "запліднення in vitro", "безплідність", "допоміжні репродуктивні технології".
У документі також пропонується визначити, що уповноваженим органом у сфері ДРТ є Міністерство охорони здоров'я, яке в межах своїх повноважень формує політику у сфері репродуктивної медицини, визначає застосовувані в країні методики ДРТ, порядок і умови їх застосування, забезпечує підвищення кваліфікації фахівців у цій сфері. Крім того, МОЗ контролює дотримання стандартів якості репродуктивної медицини.
Згідно з законопроектом, сурогатне материнство здійснюється на основі письмового договору між генетичними батьками та жінкою, яка виношуватиме дитину. В ньому зазначаються обов'язки сурогатної матері щодо виконання всіх рекомендацій лікаря, її місце проживання, термін, протягом якого вона має передати дитину генетичним батькам, дії сторін у разі народження дитини з генетичними захворюваннями, вродженими вадами, а також у разі багатоплідності.
Крім того, в договорі прописується розмір компенсації (в разі наявності такої) сурогатній матері, а також порядок відшкодування витрат на її медобслуговування, харчування та проживання на період виношування дитини. При цьому в разі, якщо сурогатна мати перебуває у шлюбі, згода чоловіка (письмове та нотаріально завірене) на цю процедуру є обов'язковою для підписання договору між нею і генетичними батьками.
Документ також пропонує на законодавчому рівні закріпити обов'язковий генетичний зв'язок дитини бодай з одним із батьків, які звернулися по медичну допомогу з застосуванням ДРТ, а також відсутність генетичного зв'язку дитини з сурогатною матір'ю.
Обов'язковою умовою для застосування сурогатного материнства є наявність у пацієнтки, яка потребує послуги ДРТ, медпоказань, за яких виношування/народження дитини фізіологічно неможливе або пов'язане з ризиком для життя.
Крім того, передбачається, що послугами сурогатного материнства може скористатися лише подружня пара, яка перебуває в зареєстрованому шлюбі. Не можуть вдатися до цієї методики лікування безпліддя особи однієї статі, а також особи без громадянства. Іноземні громадяни отримують послуги ДРТ відповідно до вимог чинного законодавства.
У проекті закону також прописано права та обов'язки сурогатної матері й осіб, до яких застосовується ця методика лікування.
Як повідомлялося, ініційований групою депутатів законопроект №8625 щодо захисту прав дітей при використанні ДРТ, зокрема, передбачає заборону на надання іноземним громадянам та особам без громадянства, за винятком осіб, які постійно проживають в Україні, будь-яких послуг, пов'язаних із ДРТ.
Тим часом профільна Українська асоціація репродуктивної медицини (УАРМ), яка брала участь у розробці цього законопроекту, виступила проти такої ініціативи, заявивши: така заборона може значно уповільнити розвиток репродуктивної медицини в Україні, при цьому не вирішить проблеми з торгівлею людьми під виглядом сурогатного материнства.
Крім того, як зазначили в УАРМ, незважаючи на те, що наявні переважно на рівні нормативно-правових актів правила й засади застосування ДРТ хоча й потребують окремого законодавчого регулювання, набагато серйознішою проблемою є відсутність належного контролю з боку держави за дотриманням чинних норм.
