Група народних депутатів пропонує визнати право інгуського народу на створення незалежної суверенної національної держави, засудити злочини Росії проти інгушів і підтримати відновлення територіальної цілісності Інгушетії.

Парламентарії, зокрема, закликають засудити масову депортацію інгушів у 1944 році, знищення національної території інгуського народу, інгуської національної ідентичності, масові вбивства інгушів у 1992 році та політичні репресії.

У ВР також вважають за необхідне підтримати прагнення інгушів до відновлення територіальної цілісності та збереження державної ідентичності.

Нардепи пропонують доручити голові Верховної Ради України направити цю постанову всім членам міжнародної спільноти та закликати їх ухвалити рішення на підтримку інгуського народу.

1 лютого 1944 р. було підписано наказ НКВС СРСР про депортацію інгушів і чеченців. 23-29 лютого 1944 р. під час операції в Середню Азію було вислано понад 450 тисяч інгушів і чеченців. Офіцерів і солдатів з осіб, які належали до депортованих народів, масово знімали з фронтів, позбавляли бойових нагород і звань, відправляли за їхніми сім'ями в місця переселення.

Каральні акції під час депортації проводилися з особливою жорстокістю і цинізмом, супроводжуючись знищенням на місці немічних і хворих жителів високогірних аулів, зокрема шляхом їх масового спалення. Водночас умови, в яких опинилися репресовані народи в дорозі та в місцях прибуття, були нестерпними - тисячі людей посадили у скотарські товарняки та відправили на смерть у степи Казахстану. Дорогою до місць заслання і в перші роки життя на чужині від холоду, голоду й тифу загинуло близько третини депортованого населення. Унаслідок недоїдання почастішали випадки виснаження, опухання від голоду та смерті, особливо літніх людей і дітей.

7 березня 1944 року указом президії Верховної Ради СРСР ліквідовано Чечено-Інгуську АРСР, але депортація як політично репресивний акт не тільки ліквідувала автономію, а також знищення та розкрадання зазнала вся їхня матеріальна та культурна спадщина. Інгуські назви населених пунктів замінилися російськими й осетинськими.

У січні 1957 року Чечено-Інгушьку АРСР було відновлено, але з іншими кордонами й територіями. Незважаючи на це, інгуші прагнули повернутися й оселитися у своїх рідних місцях, проте на той період діяла заборона для установ і приватних осіб продавати будинки або здавати житлову площу під квартири інгушам, які повернулися зі спецпоселення. 27 листопада 1990 року Верховна Рада Чечено-Інгуської АРСР проголосила Декларацію про державний суверенітет Чечено-Інгуської Республіки, згідно з якою Чечено-Інгуська Республіка проголошувалася суверенною державою та підтверджувалася "справедлива вимога інгуського народу щодо відновлення національної державності та необхідності розв'язання питання повернення територій, що належали йому та були відторгнені внаслідок сталінських репресій".

Через рік було проведено загальнонаціональний референдум "Про створення Інгуської Республіки у складі РРФСР із поверненням незаконно відчужених інгуських земель зі столицею у м. Владикавказ", на якому абсолютна більшість інгушів висловилися за відновлення територіальної цілісності народу. Але російська влада відмовилася приймати результат волевиявлення інгуського народу і спричинила так званий осетино-інгуський конфлікт, що призвів до численних жертв серед населення.

Ініціаторами проєкту постанови №10344 стали близько 20 народних депутатів із різних фракцій і груп, зокрема Сергій Тарута, Валентин Наливайченко, Сергій Євтушок ("Батьківщина"), Микита Потураєв, Богдан Яременко, Євгенія Кравчук ("Слуга народу"), Володимир В'ятрович ("Європейська солідарність"), Ірина Констанкевич ("За майбутнє"), Ярослав Юрчишин ("Голос").