Більшість українців продовжують виступати проти територіальних поступок Росії, свідчать результати опитування, проведеного Київським міжнародним інститутом соціології.

"Після травня 2023 року спостерігається поступове зростання частки тих, хто готовий до територіальних поступок. Так, на кінець 2023 р. готовність до поступок зросла до 19%, у лютому 2024 р. - до 26%, у травні 2024 р. - до 32%. Між травнем і початком жовтня 2024 року ситуація фактично не змінилася - наразі 32% готові до територіальних поступок", - зазначається у звіті за підсумками опитування.

Водночас частка тих, хто виступає проти будь-яких територіальних поступок, відповідно, знижувалася до травня 2024 року і сягнула 55%. Станом на початок жовтня 2024 року попри всі складні обставини більшість українців - 58% - виступали проти територіальних поступок.

При цьому КМІС відзначає кореляцію відповідей на запитання про готовність до територіальних поступок із запитанням про те, як українці сприймають запас міцності РФ (чи Росія має умовно "безмежний" запас ресурсів для терору України, чи Росія поступово вичерпує їх) і про те, скільки сам респондент готовий терпіти війну.

"Ті, хто вірить у "безмежний" запас ресурсів Росії, більшою мірою готові до територіальних поступок – 48% проти 44%, які все одно категорично проти. На противагу цьому серед тих, хто вважає, що Росія все-таки вичерпує ресурси, лише 18% готові до територіальних поступок, а 72% виступають категорично проти будь-яких поступок", - наголошується у звіті.

У разі особистої готовності терпіти війну чим довший період називають респонденти, тим менше серед них тих, хто готовий до територіальних поступок. Так, якщо серед тих, хто готовий терпіти війну декілька місяців - пів року, 59% готові до територіальних поступок, то серед тих, хто готовий терпіти один рік – 43%, а серед тих, хто готовий терпіти стільки, скільки буде потрібно, – 21%. Водночас із 34% до 69% зростає частка тих, хто категорично проти жодних поступок.

Крім того, найвища готовність до поступок - серед тих, хто і не довіряє президенту, і вважає, що Захід хоче несправедливого миру від України (56% готові до поступок, 38% категорично проти). Якщо ж респондент має "змішані" погляди (не довіряє президенту, але вірить у підтримку Заходу або навпаки), то готовність до поступок уже стає нижчою, і більше ніж половина виступають категорично проти поступок. Водночас найменше готові до поступок ті, хто зберігають і довіру президенту, і довіру Заходу. Серед них 69% категорично проти поступок (проти 24%, готових до територіальних поступок).

"Насамперед ми наголошуємо, що лише для 4-7% українців зазначені територіальні поступки є такими, які легко прийняти. Це варто трактувати як свідчення нелегітимності окупації будь-якої частини України для абсолютної більшості населення," - наголошують дослідники.

Водночас є частина українців, для яких такі поступки важкі, але загалом прийнятні. При цьому спостерігається диференційоване ставлення залежно від території. З одного боку, у випадку всіх нині окупованих територій загалом 30% готові до того, що Росія продовжить де-факто контролювати їх, однак 64% виступають категорично проти цього. Водночас щодо Донбасу та Криму загалом 46% готові прийняти таку поступку. Категорично проти - 50% щодо Донбасу і 51% - щодо Криму.

При цьому серед тих, хто загалом готовий до поступок, третина проти визнання де-факто контролю Росії над усіма окупованими територіями (тобто цей варіант вони відкидають). Для чверті неприйнятним буде де-факто контроль над Донбасом і Кримом.

У свою чергу серед тих, хто категорично проти будь-яких поступок, 15% готові прийняти де-факто контроль Росії над усіма окупованими територіями, а 27% - над Донбасом, 31% - над Кримом.

Для респондентів, яким "категорично неприйнятно" або які "не визначилися" зі своєю думкою щодо територіальних поступок, ставилося додаткове запитання: "А якби при цьому Україна взамін за ці територіальні поступки отримала членство в НАТО і справді надійні гарантії безпеки?".

"Так, у випадку де-факто контролю Росії над усіма окупованими територіями до додачу до 30% тих, хто і без гарантій безпеки готовий це прийняти, ще 21% готові прийняти таку поступку в обмін на членство в НАТО. Категорично проти навіть за умови членства в НАТО 42%. У випадку і Донбасу, і Криму до 46% тих, хто вже готовий прийняти де-факто контроль Росії, додаються 19% тих, хто готові це зробити в обмін на надійні гарантії безпеки. Категорично проти навіть із членством в НАТО – 30%", - зазначається у звіті.

Майже скрізь понад половина респондентів готові прийняти (хоча й без ентузіазму) певну поступку, якщо Україна отримає членство в НАТО. Лише в західних регіонах у разі де-факто визнання контролю Росії над усіма окупованими територіями однакова кількість готові прийняти таке просування в обмін на НАТО і категорично проти цього.

Коментуючи результати опитування, виконавчий директор КМІС Антон Грушецький зауважив, що нині Україна перебуває в дуже непростій ситуації: окрім просування російських окупантів на Донбасі, хоч і повільного та з великими втратами, на міжнародній арені ситуація турбулентна та невизначена, особливо після виборів у США.

"Враховуючи невизначеність розвитку ситуації, особливо у відносинах із західними союзниками, важливо, щоб військово-політичне керівництво України мало підтримку громадськості в непростих (і наразі таких, про які, вочевидь, неможливо розказати в деталях громадськості) дипломатичних маневрах та рішеннях. І ми справді бачимо, що українці, з одного боку, категорично відкидають формулу "мир на будь-яких умовах". "Будь-який" мир не потрібен і не буде схвалений українцями. З іншого боку, українці зберігають гнучкість і простір для маневру для ухвалення, можливо, непростих, але найкращих у цій ситуації рішень для майбутнього країни. Ми бачимо, що окупація будь-якої частини території є нелегітимною в очах українців, проте зараз значною мірою пріоритетом є гарантії безпеки. Тобто українці ані тиснуть на владу для досягнення "будь-якого миру", ані створюють категорично визначені нереалістичні рамки. Військово-політичне керівництво має простір для дій, і ми маємо підтримувати його та сподіватися на кращий розвиток подій", - наголосив Грушецький.

Він закликав українців демонструвати єднання і зберігати взаємодовіру.

"Не всі питання підлягають публічним обговоренням. Приклад Курської операції свідчить, що багато процесів не можуть бути предметом публічних обговорень, оскільки тоді жодної ефективності не буде. Це стосується як планування і проведення воєнних операцій, так і делікатних питань міжнародної політики. Тому замість критичних коментарів та емоційних обурень у соціальних медіа треба зберігати єдність і працювати на перемогу", - зазначив він.

Опитування проводилося в період з 20 вересня по 3 жовтня 2024 року. Методом телефонних інтерв'ю (computer-assisted telephone interviews, CATI) на основі випадкової вибірки мобільних телефонних номерів (із випадковою генерацією телефонних номерів і подальшим статистичним зважуванням) в усіх регіонах України (підконтрольна уряду України територія) було опитано 2004 респондентів. Опитування проводилося з дорослими (віком 18 років і старше) громадянами України, які на момент опитування проживали на території України, контрольованій урядом України. До вибірки не включалися жителі територій, що їх тимчасово не контролює влада України (водночас частина респондентів - це ВПО, які переїхали з окупованих територій), а також опитування не проводилося з громадянами, котрі виїхали за кордон після 24 лютого 2022 року.

Формально за звичайних обставин статистична похибка такої вибірки (з імовірністю 0,95 і з урахуванням дизайн-ефекту 1,3) не перевищувала 2,9% для показників, близьких до 50%, 2,5% - для показників, близьких до 25%, 1,7% - для показників, близьких до 10%, 1,3% - для показників, близьких до 5%.

В умовах війни, крім зазначеної формальної похибки, додається певне систематичне відхилення. Загалом вважається, що отримані результати все одно зберігають високу репрезентативність і дають змогу досить надійно аналізувати суспільні настрої населення.