Професійний кінематографічний журнал "Les Cahiers du cinema" склав список найкращих картин десятиліття - його очолив серіал американця Девіда Лінча "Твін Пікс: Повернення" (2017).
У першій "трійці": стрічка французького режисера і автора статей в "Зошитах..."Лео Каракса - "Корпорація "Святі мотори" (2012), а також серіал "Малюк Кенкен" (2014) ще одного француза Брюно Дюмона.
У списку також два лауреати "Золотої пальмової гілки" Канн: стрічка "Дядечко Бунмі, який пам'ятає свої минулі життя" (2010) тайського режисера Апічатпонга Вірасетакула і "Тоні Ердманн" (2016) німкені Марен Аде.
До "десятки" увійшли - "Книга образів" (2018) класика "нової хвилі" Жан-Люка Годара, "Мела: олія" (2011) з апокаліптичної трилогії данця Ларса фон Трієра, "Побудь у моїй шкурі" (2013) британця Джонатана Глейзера і "Дивний випадок Анжеліки" (2010) португальця Мануеля де Олівейра.
"Це десятиліття було навіть більш захоплюючим, ніж попереднє. Воно було багате несподіваними подарунками. Хто міг би уявити навіть у своїх найсміливіших снах повернення "Твін Пікс", та ще в такому масштабі? Що Дюмон стане автором коміксів з Pеtit Quinquin? Що Каракс повернеться після 13 років відсутності зі своїм найкрасивішим фільмом?", - пише в редакційній статті керівник Cahiers du cinema Стефан Делорм.
На його думку, "ми дедалі менше думаємо про масштаби людей і дедалі більше - про рівень народів, що не означає, що ми повинні забути інтимні історії, які є важливими".
"Кінематографічні зошити" (Cahiers du cinema) - французький журнал про кіно, заснований у 1951 році Андре Базеном, Жаком Доніоль-Валькрозом і Жозеф-Марі Ло Дюка. Першими авторами стали члени кіноклубів Латинського кварталу і "Об'єктив 49", зокрема Жан Кокто і Робер Брессон.
В ранній історії журналу прийнято розділяти періоди, коли крісло головного редактора обіймали критик Базен (1951-1958), режисер і теоретик кіно Ерік Ромер (1958-1963) і режисер Жак Ріветт (1963-1965). "Золотим століттям" видання вважаються роки, коли виданням керував Ромер.
В історії світового кінематографу "Кає дю сінема" залишилися колискою французької "нової хвилі". Майже всі великі представники цього руху - від Годара і Франсуа Трюффо до Ромера і Клода Шаброля - починали як кінокритики на сторінках видання. У 1954 році Трюффо вперше сформулював у статті "Деякі тенденції у французькому кіно" своє бачення авторського кіно.
