«Крізь морок. Світло пам’яті»: у Києві відкрили виставку цифрових свідчень воєнних злочинів РФ на Харківщині
Автор тексту: Ольга Левкун
9 січня у Києві, в Національному музеї історії України у Другій світовій війні, відкрили виставковий проєкт «Крізь морок. Світло пам’яті», присвячений цифровому документуванню наслідків воєнних злочинів Російської Федерації на території Харківської області.
Проєкт реалізувала команда Skeiron у співпраці з Головне управління Національної поліції Харківської області та Платформа памʼяті «Меморіал».
Стратегічним партнером виступив Фонд Говарда Баффета, який підтримує міжнародні ініціативи з фіксації воєнних злочинів, ДНК-ідентифікації та експертної обробки доказових даних.
В основі експозиції — масив цифрових даних, зібраних під час експедицій на деокуповані території Харківщини. Йдеться про 3D-моделі зруйнованих об’єктів інфраструктури, місць незаконного утримання цивільних осіб, а також масових поховань у районі Ізюма.
Як зазначає співзасновник Skeiron Юрій Преподобний, робота над проєктом тривала понад два роки.
«Якщо говорити про фінансову складову, загальний бюджет становив орієнтовно близько 100 тисяч доларів. Це оцифрування десятків об’єктів, створення великого масиву документації, 3D-моделей і цифрових реконструкцій. Складна, системна й дуже відповідальна робота», — наголосив він.
За його словами, ключове очікування від проєкту — вплив як інструменту м’якої сили.
«Ми хочемо впливати на тих, хто досі не визначився: на лідерів думок, політичні еліти, країни, які вагаються. Саме там такі виставки мають працювати», — зазначив Преподобний.
Він також підкреслив, що ідея проєкту належала не українській команді.
«Ми були руками. Перший імпульс пішов від команди Говарда Баффета — ідея полягала у фіксації воєнних злочинів у цифровому форматі. Далі проєкт логічно розвинувся: більше об’єктів, глибше оцифрування — і в підсумку виставка як форма публічної розмови. Мобільна, перекладна, зрозуміла для різних країн».
Співзасновник Skeiron Андрій Гривняк розповів, що перші експедиції відбулися у 2024 році та мали насамперед практичну мету — фіксацію руйнувань і передачу даних правоохоронним органам.
«Перша експедиція тривала близько тижня, а обробка матеріалів — приблизно місяць. Під час наступних виїздів ми вже оцифровували близько десяти об’єктів. Частина з них була складною для роботи через необхідність дрон-зйомки та постійні повітряні тривоги на Харківщині», — зазначив він.
Ідея створити імерсивну виставку виникла як логічне продовження цифровізації — для публічного представлення зібраних матеріалів у форматі, доступному як українській, так і міжнародній аудиторії.
Модераторка проєкту та концептуальна кураторка проєкту Вікторія Скорохід наголосила, що виставка народилася з усвідомлення масштабності трагедії та небезпеки звикання до неї.
За її словами, спочатку такі історії сприймаються як поодинокі випадки, але з часом стає очевидно, що їх кількість зростає, а світ поступово втрачає чутливість.
«До цього не можна звикати. Саме тому ми говоримо про виставку як про інструмент культурної дипломатії — не формальної, а діяльної. Нашою ключовою аудиторією є міжнародна спільнота. Виставка мобільна й може бути представлена в різних просторах — від музеїв до дипломатичних установ», — зазначила Скорохід.
Заступниця міністра з питань цифрового розвитку, цифрових трансформацій і цифровізації Анастасія Бондар звернула увагу на ключову роль цифрових інструментів у довгостроковому збереженні свідчень війни.
За її словами, першими на місця трагедій зазвичай потрапляють військові журналісти, тоді як цивільні команди, які займаються цифровізацією, можуть працювати лише після стабілізації безпекової ситуації.
«Ми розуміємо, що доступ до деокупованих або небезпечних територій має серйозні обмеження. Саме тому цивільні команди з оцифрування заходять пізніше. Але їхня роль критично важлива — вони забезпечують точну, системну й довготривалу фіксацію простору, яка з часом не зникає і не може бути спотворена», — наголосила Бондар.
Окремо вона відзначила значення імерсивних технологій — VR, 360-градусних зйомок та доповненої реальності — для роботи з міжнародною аудиторією.
«Такі інструменти дають можливість людям за кордоном не просто побачити наслідки війни, а буквально зануритися в контекст і зрозуміти масштаб того, що відбувається в Україні. Це важливий елемент як цифрової, так і культурної дипломатії», — зазначила заступниця міністра.
Генеральний директор музею Юрій Савчук наголосив, що документування війни, яка триває, є прямою відповідальністю музейних інституцій.
Він нагадав, що на початку повномасштабного вторгнення існували сумніви щодо можливості музейного осмислення подій без «історичної дистанції». Водночас музей свідомо обрав інший шлях.
«Сьогодні ми і свідки, і очевидці. А наші відвідувачі — головні експерти. Саме це не дозволяє лукавити й змушує прагнути максимальної об’єктивності», — зазначив Савчук.
Організатори повідомили, що в перший тиждень після відкриття вхід на виставку є безкоштовним, надалі експозицію можна відвідати за стандартним музейним квитком.
Команда проєкту також розглядає можливість міжнародних показів — зокрема в європейських інституціях та публічних просторах США. Паралельно триває робота з цифровізації інших вразливих об’єктів культурної спадщини, зокрема дерев’яних церков.
Виставка «Крізь морок. Світло пам’яті» у Києві стала не лише музейною подією, а й частиною ширшої розмови про пам’ять, відповідальність і роль цифрових технологій у фіксації війни, яка ще триває.
