Олександр Крамаренко, головред журналу Деньги

 

 

 

Рік на посаді є зазвичай таким моментом, для якого має бути доречним певний перелік результатів, а от факапів і претензій ззовні варто уникнути. Як із цим справи у голови НБУ Андрія Пишного? Ось вам реконструкція його To-do list за перший рік.

Прийняте саме на початку жовтня рішення Нацбанку про відмову від фіксованого курсу сталося напередодні першої річниці перебування Андрія Пишного на посаді голови НБУ. І це рішення могло із легкістю перекреслити всі здобутки за рік, якби коливання на валютному ринку не вдалося вгамувати настільки швидко. Вже на другий день інтервенції повернулися до звичайних обсягів, і заспокійливі щоденні вербальні інтервенції голови НБУ про стан валютного ринку завершилися майже дзеном – «ані значних коливань, ані ажіотажного попиту».

Мантра про не відпускання у зовсім вільне плавання та про відсутність червоних ліній по інтервенціям для підтримки гривні зробили свою справу. Навіть готівковий ринок не здригнувся.

Тож перехід від фіксованого курсу насьогодні вже точно можна додати до досягнень, і це елегантно закриває перший рік Пишного на посаді голови НБУ. І повертає нас до його «to do list» за попередні  12 місяців. Адже першою ключовою метою, як і власне мандатом центрального банку, є забезпечення цінової стабільності. В перших своїх публічних виступах восени 2022 року Андрій Пишний оголосив чотири напрямки, на яких планував зосередитись перш за все.

1.  Приборкання інфляції та стабільність гривні як така

В попередні кілька місяців 2023 року НБУ отримав чимало зауважень щодо надто повільного темпу зниження облікової ставки до нормальних рівнів. А ще є чимало запитань щодо того, а чи не надто міцно виглядає курс гривні. Та рік тому все виглядало абсолютно інакше. Осінь-2022 насувалась вкрай загрозливо. Спіраль інфляції розкручувалась ще з літа 2022 року. Там реально був ідеальний шторм. 

З одного боку, навесні та на початку літа мали місце вливання грошей Національним банком заради того, щоб фінансувати держбюджет, в тому числі – оборону. На це довелось піти тому, що не одразу набрало обертів зовнішнє фінансування з боку партнерів України. Тож відлуння тієї емісії докотилось до цін. З іншого боку, об’єктивно зростали витрати в бізнесів. Дорожчою стала логістика, оскільки порти були заблоковані, а нафтобази уникали накопичення пального, щоб не стати жертвами російських ракет.

Десь з серпня додались витрати на забезпечення енергонезалежності, оскільки вже тоді було зрозуміло, що попереду ракетні обстріли об’єктів енергетики. Згодом ця загроза була, на жаль, реалізована.

Якщо дивитись на період жовтень-22 – травень-23, то він виглядав як виконання не надто показної домашньої роботи. Маленькі кроки в бік стабілізації цін. Накопичення золото-валютних резервів. Перекривання каналів небажаного відтоку валюти. Що, кінець кінцем дало можливість почати послаблення валютних обмежень та зменшення облікової ставки.

2.  Відновити отримання грошей від МВФ та інших кредиторів

Отже НБУ взявся крок за кроком відновлювати (зі свого боку) діалог з Фондом. І Пишному, і Марченко закидали, що та програма, яка була започаткована восени 2022 року, була ще без кредиту, без реальних грошей, але у березні 2023 року гроші знов пішли в Україну і від МВФ. Про унікальність програми вже було сказано багато, тож обмежусь одним коротким нагадуванням – країна під час війни отримала вражаючу міжнародну фінансову допомогу.

Зараз точиться доволі важкий діалог з Фондом, скоріше за все, черговий транш прийде після затвердження закону про держбюджет на черговий, на 2024 рік, як це зазвичай восени буває. Свою частину зобов’язань згідно із меморандумом з МВФ Національний банк виконав, що, власне, жовтнева місія Фонду і підтвердила. Також місія схвально висловилась щодо відмови від фіксованого курсу, та кроків задля повернення ринкових механізмів на валютному ринку. 

3.  Поновити діалог НБУ з Міністерством фінансів

Це край тонка крига, між іншим. З одного боку, мали місце намагання Мінфіну тримати доходність держоблігацій суттєво нижче рівня інфляції, з іншого боку – НБУ волів би, щоб у ринка були якісь можливості та бажання зберігати кошти у гривневих активах. Кінець кінцем порозумілись.

Обсяги внутрішніх залучень зросли в рази, а показник роловеру(тобто перекриття поточних виплат новими позиками) досяг  позначки 100%. А головне – залучення на внутрішньому ринку та зростаюче зовнішнє фінансування дали можливість згорнути емісійне фінансування витрат держбюджету. Хоча спокуса була і залишається край великою, але жодної гривні емісії за рік не надруковано.

На додаток – доволі цікава історія про «долар по 41,4», тобто розповсюдження інформації про те, що Мінфін, ніби пропонував проект держбюджету на 2024 рік із врахуванням саме такого курсу гривні. Якщо подивитись на статистику інтервенцій Нацбанку на міжбанківському валютному ринку, видно, що після жвавого обговорення цієї новини попит на валюту доволі відчутно виріс. Та НБУ утримався від закидів в бік колег. Мабуть, дуже хотілось зберегти той діалог, що був розпочатий рік тому.

4.  Зберегти спроможність банківської системи виконувати свої функції

В жовтні 2022 року розпочались масовані обстріли енергооб’єктів, тому Пишний слушно вважав, що хіба не найголовніше в тих умовах (та і в поточних, до речі) – утримати банківську систему в робочому стані. Саме час нам пригадати реалізований наприкінці минулого року проект про power banking  - тобто такий собі банківський роумінг, підтримку банками усіх клієнтів, не тільки виключно власних. І забезпечення цієї мережі всім необхідним задля функціонування в умовах перебоїв з електрикою.

Можливо хтось у великих містах не до кінця відчув масштаб цієї ідеї. Але в невеличких містах, де системні банки мають максимум по парі відділень кожний, це виявилось вкрай доречним інструментом.

Приблизно в лютому-березні 2023 року у To-do List Андрія Пишного розширився щонайменше ще три позиції.

5.  Більш щільна увага до банківського (в широкому сенсі) нагляду

Тут пішли історії із переслідуванням тих фінкомпаній та банків, які сприяли уникненню від оподаткування в гральному бізнесі та легалізації коштів непевного походження. Кілька банків вивели з ринку за цими підставами. Так, ті банки не виглядали надто великими за розмірами активів, але обороти за «сірими операціями» в них були реально вражаючими. Наслідки доволі швидко стало видно в масштабах економіки в цілому: і по збільшенню податкових надходжень від грального бізнесу, і по зменшенню відпливу валюти за певними операціями.

6.  Санкційна активність

НБУ став вголос регулярно нагадувати міжнародним партнерам про важливість санкційного тиску на рф. Пишний, який мав вже один виграний міжнародний арбітраж(коли ще головував Ощадом), прийняв цю тему, як особистий виклик, звертаючись особисто до голів європейських центробанків і не тільки до них.

Але всередині України була доволі серйозна перепона запровадженню санкцій щодо банків, які належать підсанкційним особам. Належать – звісно, як прямо, так і опосередковано. Кейс із націоналізацією Приватбанку навчив, що подібні дії мають бути не тільки обгрунтованими, але й юридично бездоганними.

Нарешті, за певного сприяння Нацбанку, відповідне законодавство було в Україні було доведене до реально спроможного стану. І це дало можливість вивести з ринку останній банк із підсанкційними бенефіціарами(маю на увазі Сенс, колишню Альфу). Пишному чи не щодня закидали не надто швидкий темп проведення цієї операції. Але за підсумком виявилось, що НБУ ухвалив необхідні рішення буквально одразу після того, як отримав для того законні підстави. А ззовні склалося враження, що клієнти Сенсу навіть не відчули, коли саме це відбулося.

7.  Повернення до нормальності

Звісно, можна було б доєднати цей напрямок до підтримання макрофінансової стабільності, тобто п.1. Та мені повернення до нормальності здається окремим і край чутливим напрямком. Ще раз нагадаю, що НБУ отримав чимало зауважень щодо надто повільного темпу зниження до нормальних рівнів облікової ставки. Надто повільного, звісно, як на погляд багатьох експертів, в тому числі, й деяких членів Комітету монетарної політики Нацбанку. Я також вважаю, що темпи зниження ставки могли б бути більш жвавими.

Але ж я особисто не відповідаю за наслідки тих чи інших темпів зниження ставки 😉. Отже можу дозволити собі більш радикальну точку зору – як і більшість тих, хто вимагає того ж самого - більш швидкого зменшення ставки. Чому це важливо – маю на увазі повернення облікової ставки до більш-менш нормальних рівнів? І цю важливість визнають і сам НБУ, і його голова. Та тому, що це баланс між намаганням тримати стабільною гривню (і в сенсі курсу, і в сенсі темпів інфляції) та намаганням все ж відновити нормальне, наскільки це під час війни можливо, економічне життя.

Тут взагалі цікаве відбувається – майже усім подобається стабільність гривні, але не подобаються засоби та ціна, якими це досягається. Дуууууже хочеться, щоб це досягалось меншою ціною для економіки в цілому і для кожного з нас окремо. Але надворі війна, нагадаю, тривалість якої ніхто вже зараз не в змозі  спрогнозувати.

Загалом, щодо пункту  №7 - повернення до нормальності - НБУ не втомлюється повторювати одне й те ж: «Ми зробимо це одразу, як побачимо умови». Перші кроки по Стратегії валютної лібералізації вже зроблені. Найближче засідання Комітету монетарної політики має відбутися наприкінці жовтня – побачимо, що буде далі. Попередні два засідання закінчили сумарно зменшенням облікової ставки з 25% до 20% річних – тобто на 1/5. Це чимало. Та за умови неприскорення інфляції(а це вже факт) з’являться можливості зробити нові кроки, можливо не настільки значні, як хотілося б, але нові кроки.

Наприкінці, ще один пункт який вважаю не виконаним, але сповна усвідомлюю, що це задача не з зірочкою, а мабуть із трьома. Тож переходить вона у початок нового To do list вже другого року на посаді: створення умов для відновлення кредитування. Без цього економіка не почне дихати. Особливо зараз, коли під загрозою ударів по енергетиці та транспортним мережам, в умовах зростання світових цін на нафту український бізнес має десь знайти кошти на додаткове обладнання, на збільшення обігових коштів етс-етс-етс. Щось має додатись до фінансового ландшафту, щоб і кредитування відновилось помітне, і банки не почали грузнути у поганих кредитах. Стратегія кредитування? Більш активне залучення держбанків? Вирішення питання страхування кредитних ризиків ззовні? Субсидіювання ззовні знижених ставок по кредитах бізнесу? Щось ще? Не знаю. Подивимось яку відповідь на це запропонує Національний банк.

І це все на тлі того, що пункти 1-7 нікуди не ділися. Ось таки підсумки, але скоріше - виклики.