15:20 19.10.2022

Автор ОЛЕКСАНДР ЛАРІН

Чому задекларований квантовий стрибок у залученні українців до спорту — нездійсненний, і як це можливо виправити

7 хв читати
Чому задекларований квантовий стрибок у залученні українців до спорту — нездійсненний, і як це можливо виправити

Олександр Ларін, засновник платформи "Ідеаліст Медіа", Генеральний секретар Федерації баскетболу України (2011-2015 рр.), заступник міністра спорту України (2010 р.)

 

Коли я одного разу консультував одного з керівників Міністерства спорту, він увесь час запитував: у чому головна проблема цієї галузі, що можна швидко виправити? Я пояснював — немає тієї єдиної кнопки або того розриву дроту, який ми виправили б і все відразу почало б ідеально працювати. Потрібно піднятися над ситуацією і поставити запитання: що державі потрібно від сфери спорту, навіщо вона їй? Відповідь сформульована ще у 2014 році. Держава дає сфері спорту два замовлення: на здоров'я нації — через розвиток фізичної активності (не лише дітей, а людей різного віку), і на престиж — через успіхи у спорті найвищих досягнень, які об'єднують та викликають гордість за країну, почуття причетності. У якихось моментах ці дві завдання стосуються одне одного як сполучні судини, але кожне з них вирішується по-різному. Відповідно, система фінансування, управління, все що пов'язано з реалізацією завдань — мають бути різними під кожне із завдань.

Специфіка України в тому, що у нас це все – “два в одному”, і модель функціонування сфери спорту фактично базується на радянській системі. Розвиток спорту здійснюється державою, “згори донизу”, через низку структур (ДЮСШ, школи вищої спортивної майстерності, центр олімпійської підготовки), які апріорі за своїм функціоналом не призначені для задачі утримання людей у ​​спорті та відповідно не можуть бути інструментом для виконання замовлення держави на здоров'я нації через розвиток масової фізичної активності. Європейська модель системи спорту, яка акцентована на залученні та утриманні людей у ​​спорті, функціонує інакше, “знизу вгору”: люди об'єднуються у спортивні клуби, клуби – у федерації видів спорту, а держава не управляє федераціями, а надає їм підтримку різними способами – прямим дотуванням, грантами тощо.

Формально, на папері, в Україні європейська модель існує. З 1951 року напередодні першої участі СРСР в Олімпійських Іграх формально були імплементовані міжнародні інститути, такі як Олімпійський комітет та спортивні федерації (тоді вони називалися секціями). Зрозуміло, що жодної громадської автономії федерацій — в ухваленні рішень, формуванні команд, призначенні тренерів — і близько не було, все відбувалося під чітким керівництвом Компартії, засновувалося та контролювалося державою і нічим не відрізнялося від будь-якої іншої сфери діяльності в СРСР.

Зі здобуттям Незалежності в 1991 році Україна успадкувала цю систему і з того часу вона мало змінилася. Просто замість чіткого керівництва Компартії, керівництво здійснює Міністерство спорту. Через бідність, відсутність працюючої економіки та всіх тих механізмів, які на Заході наповнюють бюджети федерацій з недержавних джерел (спонсорські кошти, телевізійні права, відрахування від міжнародних федерацій, маркетингові відрахування від проведення національних турнірів, членські внески) — для переважної більшості федерацій єдиним джерелом підтримки спортсменів та участі у міжнародних змаганнях була і залишається бюджетна підтримка. У країнах Європи також є державні програми підтримки спорту вищих досягнень, на виконання держзамовлення популяризувати країну через спорт. Але там це існує у вигляді грантової системи, коли федерація використовує гранти за призначенням та звітує про їх використання. У нашому випадку збереглася абсолютно радянська система, коли Міністерство продовжує мати в руках цей вплив — бюджетні гроші, і не віддає їх як грант, який можна перевіряти. Дуже у багатьох федераціях керівниками є працівники міністерства чи пов'язаних із ним структур. Ось цей механізм тримає федерацію на короткому повідку. І все це безпосередньо показує невідповідність нашої системи Олімпійській хартії та нормам, на яких стоїть світова система спорту.

Як ця система впливає на виконання державного замовлення на здоров'я нації? За даними з відкритих джерел, у 2019 році (я використовую ці дані, оскільки останній передковідний рік дає коректну картину) — фізичною активністю було охоплено 13% українців. Затверджена Кабінетом Міністрів у 2020 році "Стратегія розвитку фізичної культури та спорту на період до 2028 року" передбачає здійснення квантового стрибка – збільшення кількості українців, які займатимуться регулярною фізичною активністю, до 30%. Є глибокі сумніви, що поставлене завдання є коректним, що стратегія наповнена реальним змістом і що наявний інструментарій дозволить це здійснити.

У чому принципова різниця між ДЮСШ та клубом? ДЮСШ – це система відбору талановитих спортсменів. Його ефективність залежить від таланту та якості кадрів, але по суті це відбір: спочатку набирають якнайбільше дітей, це називається група початкової підготовки, і на кожен наступний рік переводяться лише ті, хто пройшов систему відбору, показав результати. Це затверджений державою принцип. Але стосовно цілей Стратегії, де підтримка спорту передбачає зміцнення матеріальної бази та кадрів ДЮСШ, необхідно розуміти – що йдеться про вплив на той інструмент, який сам по собі заточений на зменшення кількості людей, залучених до спортивної активності.

Клуб, на відміну від ДЮСШ, живе за рахунок членських внесків. І зацікавлений, щоб ви, ваша сім'я, стали його членами та ніколи з нього не виходили – незалежно від того, чи можете ви дати спортивний результат, чи ні. Якщо ж ви чи ваші діти показують результат, виграють чемпіонат чи Олімпійські Ігри, для клубу це плюс, додатковий престиж, рекламні контракти та всі відповідні профіти від того, що член нашого клубу стає зіркою. Але за великим рахунком клубу все одно, який у вас результат. Але при цьому у клубу свій постійний контингент, який користується спортивними об'єктами, платить за послуги тренерів та інших фахівців. І клуб зацікавлений, щоб люди там залишалися, проводили час, запрошували друзів, і щоб ті платили та отримували задоволення від занять та комплексу послуг (наприклад, консультацій нутриціолога, тренера з загальнофізичної підготовки тощо). Йдеться про особисті результати людей, не країни, – а їх фізичний стан. Це правильна економічна модель.

Коли ми ініціювали реформу системи спорту у 2014 році, нам інкримінували, ніби ми хочемо закрити ДЮСШ. Боже збав! Але річ у тому, що ДЮСШ не вирішують принципово завдання утримання у спорті. Коли ми дивимося на дані про кількість учасників ДЮСШ першого року та останнього, ми бачимо, з якою інтенсивністю відбувається відбір. І всі, хто не потрапив на наступний рівень, їх фактично викинули, ними ніхто не займається. Держава має створити реальні стимули для цих людей, щоб вони продовжували займатися фізичною активністю. У Швеції з 10 млн населення — 19 тисяч клубів, у Німеччині, де 83 млн — близько 90 тисяч клубів. При цьому також є академії, які з певною натяжкою можна порівнювати з ДЮСШ, які займаються відбором та шліфуванням талантів. Але якщо ми говоримо, що у нас два завдання, то одним методом в одному флаконі це не вирішується. В Україні зараз абсолютно відсутні реальні механізми, як стимулювати життєздатність осередку залучення та утримання у спорті – клубу, спортивної федерації. Слова є, але жодних програм немає. А чинна система спрямована на консервацію того, що було в СРСР, з якимись сучасними реверансами у бік Європи.

Класична модель спорту виглядає як піраміда: де на нижньому рівні масовий спорт, далі кількість учасників зменшується і нагорі залишаються найвизнаніші, спорт найвищих досягнень. Сьогодні низка європейських країн поставила завдання — перетворити піраміду на прямокутник, щоб в основі було стільки ж людей, як і нагорі — тобто утримання всіх, у різній якості. Тому що саме так і виконується державне замовлення на здоров'я нації.

Є інші серйозні виклики: спад демографії, плюс альтернативи заняттям спорту, що виникли в останнє десятиліття — комп'ютерні ігри тощо, які ускладнюють завдання прищепити людям любов до спорту, звичку до занять спорту, і задоволення від спорту. Можна скільки завгодно робити соціальну рекламу та сподіватися, що це чимось допоможе. Але якщо людина не має особистого тактильного досвіду і їй нема де його отримати, це неможливо. Є лише одна вікова група, яка може бути системно охоплена фізичною активністю, і при цьому цей параметр можна контролювати та відстежувати — це шкільний вік. Відповідно, завдання має насамперед вирішуватися через прищеплення звички до спорту, розуміння його у шкільному віці, і мають виникнути інструменти реального залучення інших вікових груп.

Існує стереотип, що саме радянська модель сприяє масовості спорту, але це міф. Якщо порівняти дані з відкритих джерел, про кількість залучених до ДЮСШ до груп початкової підготовки та кількість тих, що дійшли до останнього класу — різниця більш ніж у сто разів. Про що це говорить? Що навіть якщо до початкового відбору потрапить не 279 тисяч дітей, а 3 мільйони — на кожному наступному щаблі їх буде дедалі менше, і це програмне зменшення. Тобто це не інструмент закріплення людей у ​​спорті, адже навряд любов до спорту залишиться у тих, хто вилетів на ранніх етапах. Посилюючи та зберігаючи фокус на цій моделі ДЮСШ, і не наповнюючи реальною підтримкою федерації, не займаючись реальним стимулюванням клубної системи та створенням абсолютно нових інструментів, яких не існує сьогодні в країні, — Україна не здійснить того квантового стрибка.

 

 

РЕКЛАМА

ОСТАННЄ

ЄФРЕМ ЛАЩУК

Перезавантаження Бюро економічної безпеки: що далі?

ІРИНА МУДРА

Рішення ЄСПЛ щодо Криму: нівелювання російської брехні і перемога української правди

ВОЛОДИМИР БОРЕЙКО

Як перемогти в Києві нестерпну спеку

ДМИТРО МИХАЙЛЕНКО

Чи має право податкова служба штрафувати українські КУА, які зареєстрували свої інвестфонди на сайті податкової США

ОКСАНА ЗАХАРЧЕНКО

Підтримка української мови та культури як ESG-тренд українського бізнесу

ОЛЬГА ОНІЩУК

Прописні істини: найпопулярніші міфи про "прописку" і факти, які їх спростовують

ВОЛОДИМИР ДУБРОВСЬКИЙ

Товарний облік для платників єдиного податку: чому він не вирішить проблему тіньової економіки?

ВІТАЛІЙ КОВАЛЬ

Україна – цікавий стартап для світу або що змінилося в питаннях міжнародного партнерства

ОЛЕКСАНДР САЄНКО

Нова головна дипломатка ЄС, яка "їсть росіян на сніданок"

ОЛЕКСАНДР КРАМАРЕНКО

Санкції мають бути нищівними. Чому поки що ні?

РЕКЛАМА
РЕКЛАМА
РЕКЛАМА
РЕКЛАМА

UKR.NET- новости со всей Украины

РЕКЛАМА