Максим Агєєв, співзасновник і генеральний директор De Novo

Можете ви уявити міністерство чи будь-яку іншу держструктуру США або ЕС яка б розмістила свої інформаційні системи у датацентрі, що розташовано наприклад, на території Бразилії чи Канади? Нехай, навіть це буде навіть хмара від світового оператора — Microsoft або AWS. Я не можу за жодних обставин. Уряди США та ЕС, певен, теж. Цінність даних для держави важко перебільшити, бо мова йде навіть не про гроші, як у випадку комерційних компаній, а про дещо значно важливіше — національну безпеку та цифровий суверенітет. До чого це сказано?

Річ у тім, що останніми місяцями у надрах Мінцифри зростає активність щодо розробки Хмарної Стратегії України. Вже є результати роботи проектної групи, пройшло кілька дискусій, написано довгий перелік зауважень. Зібрано професійну експертну групу, куди увійшли представники глобальних та українських хмарних провайдерів. Це все добре, але є тут один дуже спірний момент — гіперскейлери проштовхують можливість винесення державних даних на майданчики великих операторів, що знаходяться за межами України. Боротьба за контроль над державними даними набирає обертів.

У прагненні отримати доступ до обробки даних української держави глобальні хмарні провайдери наводять багато доречних аргументів - справжня еластичність Великих Хмар, висока вартість приватних хмар, пікові технології тощо - проте уникають відповіді на головне питання — чи дійсно виграє Україна від розміщення державних даних за кордоном?

Я впевнений, що наша країна на цьому лише втратить. І ось чому.

Краще вкладати в свою країну

Доступ до технології – це не купівля готового виробу (хорошого, якісного, дорогого) на західному заводі, а придбання ліцензії на побудову такого заводу всередині країни.

Найкращі інформаційні системи останніх десяти років у нашій країні були створені та підтримуються українськими розробниками – Prozorro, E-Health, ДіЯ, Хелсі. Я пам'ятаю розмови у 2015 р. щодо розробки Prozorro. "Куди ви лізете, у вас немає досвіду, купіть готове на Заході, у них там новітні технології". Практика цих років показала, що необхідні для фахівців технології нам доступні. Можливо, й не все, але є з чого вибрати.

Розробка нашої нової хмарної стратегії йде в той час, як Україна вже накопичила великий досвід застосування хмарних сервісів для різних задач. Українські приватні хмари чудово себе зарекомендували не лише через підвищену безпеку, а й через глибший рівень управління ресурсами, доступний замовнику. Такий доступ необхідний для великих ІТ-інфраструктур корпоративного класу, де на системних адміністраторах лежить величезна відповідальність.

Ступінь еластичності будь-якої Хмари визначається співвідношенням її розміру з обсягами хмарних ресурсів, які запитують різні замовники, а також інструментами швидкого масштабування Хмари під великі навантаження. З цього погляду українські хмари мало чим поступаються гіперскейлерам. А ті відмінності, які є, не є великою перешкодою для споживача. І це доведено практикою.

Взагалі, необхідно зрозуміти, що обсяги даних, що генеруються і оброблюються в держсекторі України, зовсім невеликі в порівнянні з багатьма іншими країнами. І задовольнити потребу у хмарних обчисленнях ми здатні самостійно, якщо йдеться про інвестиції у засоби виробництва (датацентри, обчислювальні та телекомунікаційні потужності). Було б лише сформульовано мету та надано правила гри, які ніхто не порушуватиме. Як приклад, звернемо увагу на те, як Європа вирішує таке саме завдання.

Європа знижує залежність від глобальних гіперскейлерів

Буквально наприкінці січня 2025 року було анонсовано масштабний проєкт virt8ra участь у якому вже взяли понад десять європейських країн та кілька десятків компаній (список розширюється). Головною метою Virt8ra є створення суверенної європейської хмарної інфраструктури на основі технології з відкритим кодом. Це частина більш масштабної ініціативи IPCEI-CIS, що спрямована на сприяння інноваціям та інвестиціям у технології хмарних та периферійних обчислень по всьому Європейському Союзі. Дані ініціативи повинні дозволити європейським підприємствам та організаціям, зокрема державним, отримувати доступ до безпечних та надійних хмарних сервісів, не покладаючись на закордонних постачальників. Загальну координацію проєкту буде відповідати OpenNebula Systems (відома своїм проєктом OpenNebula).

Ось, наприклад витяг із заяви ініціаторів Virt8ra:  "Надаючи open-source альтернативу великим хмарам із закритим кодом, проект virt8ra допомагає підприємствам та урядам ЄС мінімізувати свою залежність від гіперскейлерів та постачальників великих технологічних компаній, а також підтримує прагнення Європи до більшого ступеня технологічного суверенітету".

Нещодавно EuroHPC JU — об'єднання, що займається розвитком суперкомп'ютерних технологій у Європі, виступило з ініціативою побудови масштабної надшвидкісної регіональної мережі передачі даних, яка зв'яже між собою суперкомп'ютери, квантові комп'ютери та дата-центри по всьому континенту.

У липні 2024 року представники аерокосмічної та оборонної промисловості ЄС виступили з ініціативою запровадження більш жорстких вимог до компаній-підрядників хмарних послуг у контексті Загальноєвропейської схеми сертифікації хмарної кібербезпеки (EUCS), зазначено, що це питання чіткого розуміння місця зберігання чутливих даних. Згідно запропонованих вимог, постачальники хмарних послуг повинні бути зареєстрованими як європейські компанії та мати всю необхідну інфраструктуру з обробки та зберігання даних на території ЄС.

Також варто згадати GAIA-X — європейську ініціативу, яка спрямована на створення суверенної, децентралізованої й сумісної інфраструктури хмар та дата-центрів для Євросоюзу. Проєкт успішно розвивається з 2019 року, а його головною метою є досягнення цифрової незалежності ЄС та підвищення конкурентоспроможності місцевих операторів на противагу глобальними хмарними гравцям — AWS, Microsoft Azure, Google Cloud.

Ініціатив такого роду ще багато, бо у Європі добре розуміють важливість цифрового суверенітету та незалежності навіть від найближчих союзників.

Які загрози несе залежність від іноземних операторів?

• По-перше, це ризик витоку даних та вірогідність кібершпигунства – дані, що зберігаються в закордонних хмарах, можуть бути доступні третім сторонам, зокрема урядам країн, де базуються хмарні провайдери.

Наприклад Закон США Cloud Act зобов'язує американських постачальників сервісів надавати дані користувачів за запитом уряду США, навіть якщо ці дані зберігаються за межами країни, що може суперечити GDPR в ЄС. У 2019 році федеральна земля Гессен заборонила використання хмарного сервісу Microsoft Office 365 у школах через побоювання щодо конфіденційності даних та відповідності вимогам GDPR. Про витоки, що їх оприлюднив свого часу Едвард Сноуден всім також відомо.

Використання глобальних хмар ускладнює аудит безпеки та прозорість обробки даних для національних регуляторів.

• Також можливі конфлікти, пов’язані з питаннями юрисдикції – дані, розміщені в глобальних хмарах, можуть підпадати під закони країни, де розміщено датацентр хмарного провайдера, це своєю чергою ускладнює дотримання законодавства країни-власниці даних.
• Й наостанок економічний фактор про який не слід забувати — монополізація та зростання цін, бо домінування кількох великих гравців призводить до зниження конкуренції, що в перспективі може спричинити підвищення вартості й зменшення гнучкості рішень. Таким чином, покладання лише на технологічних гігантів — гіперскейлерів — суттєво знижує незалежність держави у питаннях роботи з даними.

Наостанок: в Україні немає навіть спроби врегулювати правові взаємовідносини між державним володільцем даних та іноземним провайдером хмарних послуг. Ті контракти, що існують сьогодні, несуть нуль відповідальності з боку держав, де розміщено датацентр цього провайдера. Та й сам контракт підписується з місцевим посередником. Чи ви не чули про те, що на Заході має силу не вербальна обіцянка, а лише юридично затверджений документ? Ну то давайте почитаємо останні політичні новини.

Податки, додана вартість, робочі місця: що втрачає Україна через закордонні хмари

Тепер трохи про економіку створення хмарних сервісів. Наведені нижче результати ґрунтуються на реальному досвіді української компанії, яка надає онлайн-сервіси на базі власної розробки програмної платформи. Назвемо її "сервісний оператор". Для стислості не описуватиму весь ланцюжок, а перейду до результатів.

Для наочності розрахунку оцінимо річний дохід сервісного оператора у 100 млн гривень. Левова частка цих грошей йде на оплату праці 150 розробників. 20% витрачаються на послуги українського хмарного сервісу, де програмна платформа й працює.

Виробничий ланцюжок усередині України "онлайн сервіс – хмарний провайдер – постачальники" створює приблизно 70 млн. гривень доданої вартості. Загальна сума різних податків (ПДВ, ЄСВ, податок на прибуток, військовий збір та ін.), що сплачуються цим ланцюжком, становить 45 млн грн. Ланцюжок також забезпечує приблизно 200 високооплачуваних робочих місць усередині країни.

Варіант 1: сервісний оператор вирішує перенести свою систему в одну із всесвітньо відомих хмар. Мотивація: безпека бізнесу, надійність глобального провайдера, доступ до інновацій та інші плюшки. Виникає новий виробничий ланцюжок "український онлайн-сервіс – закордонний хмарний провайдер – закордонні постачальники". Розмір доданої вартості, що залишається в Україні, скоротиться на 25%.

Варіант 2: акціонери сервісного оператора приймають рішення перемістити своїх розробників за межі України (мотивація та ж) або взагалі перемикаються на вже готову розробку (наприклад, це вигідніше, ніж утримувати свою команду). Усередині України з доданої вартості не залишається взагалі нічого (скільки там на ПДВ накапає – ліньки рахувати ці сльози).

Споживач нічого не відчуває – платить стільки ж, якість послуги не змінилася.

Акціонери сервіс-оператора задоволені. Вони зберегли прибутковість, а також вирішили питання безпеки та стійкості свого бізнесу. Хто програв?

• Усі виробники у країні – від електрики до розробників софта. Кваліфіковані інженери залишаються без роботи і замість витрат своєї гарної зарплати за гідне життя готуються їхати за кордон, т.к. вся робота там.
• Держава: майже нуль податків, зовсім нуль вкладень у основні засоби виробництва, зростання безробіття та/або відтік кваліфікованих фахівців із країни.
• Професійна спільнота: погіршення ресурсної бази, поступова деградація професійних навичок. І головне – зупинка розвитку.

З іншого боку гроші, вкладені в ІТ в середині країни працюють на країну. Як свідчать дані дослідження KPMG Global Tech Report 2024, інвестиції у технології майже завжди допомагають збільшити прибутки (зокрема 87% опитаних компанії це підтвердили).

І ще одне зауваження. Хто є акціонером держави? Всі громадяни країни. Всі платники податків. Всі користувачі державних послуг - від пенсій до безпекових питань. Тому зростання економіки та збільшення рівня доданої вартості всередині країни - це пряма вигода для всіх.

Важливо почути один одного

Підходи ситих європейських країн не працюють для України. Ми живемо в унікально несприятливих умовах: руйнування економіки, демографічна криза, залежність від донорів — усе це потребує нетривіальних або навіть екстраординарних рішень. Після війни важлива не лише стратегія виживання, але й розуміння шляхів розвитку.

Держава задає тон бізнесу та суспільству. Якщо вона орієнтується на закордонні хмари та датацентри, чи можна вимагати патріотизму від бізнесу, що залишає країну? Без діалогу з вітчизняними провайдерами не створиться інноваційна екосистема. І розмови про вільну конкуренцію тут ні до чого. Варто домовлятися з бізнесом про нові принципи взаємодії, слухати своїх, українських, архітекторів, конструкторів, розробників. Мирні закони тут не працюють — війна триватиме довго, попри будь-які обіцянки.

Україні відчайдушно потрібні гроші, зокрема на розвиток національної інфраструктури даних. Але держава навіть не натякає на такий запит, хоча ресурси всередині країни є. Потрібно залучати інвестиції всіма доступними способами. Розробка Національної Хмарної Стратегії — перший реальний крок держави у сфері хмарних технологій. Сподіваюся, Мінцифри не помилиться під час проходження цього стратегічного роздоріжжя.