Наталія Алюшина, Голова Національного агентства України з питань державної служби

 

Функціонування системи публічного адміністрування під час війни я би порівняла із бігом з обтяженнями. Це – найскладніший різновид бігу, під час якого спортсмен виходить на дистанцію у спеціальному жилеті із пластинами. Бігун витрачає більше сил, але досягає вищої інтенсивності тренування і помітніших результатів.

Звісно, між спортом та українськими реаліями є принципова різниця. Атлет наприкінці дистанції зупиняється, знімає обтяження і повертається до нормального життя. Натомість моя країна більше 1100 днів не має права на зупинку, чи хоча би перепочинок.

Упродовж цього часу українська система державного управління діє в умовах повномасштабної війни з рф. Попри жорсткий тиск мусимо протистояти ворогу, виконувати внутрішні соціальні зобов’язання і зберігати довіру міжнародних партнерів.

Щодо управлінської злагодженості та відкритості до громадянського діалогу

Українська державна служба була змушена виявити стійкість та фундаментальну міцність. Інакше держави би давно не було. Це визнають як українці, так і міжнародні партнери. Ми призвичаїлися до ризиків, навчилися визначати тактичні й стратегічні цілі та досягати результатів. Це відбулося за рахунок адаптивності інституцій, але головним чином – завдяки самовідданості та професіоналізму тисяч публічних службовців.

Втім, на четвертому році великої війни стає помітно, що стартового потенціалу замало, аби і надалі так само ефективно протистояти ризикам. Навіть великі країни з дієвими управлінськими системами, якою, безумовно, є Україна, виснажуються і потребують кадрових та інституційних трансформацій. З огляду на це виокремимо два комплексних чинники воєнного часу, що вимагають посиленої уваги, оскільки суттєво впливають на управлінську спроможність.

Перший – фізичне й психологічне виснаження публічних службовців. В умовах стресу люди швидко вигоряють і втрачають мотивацію. На публічній службі ці процеси виразніші, аніж у приватному секторі. Адже працівники державних і муніципальних інституцій мають вищий рівень відповідальності і більше встановлених законом обмежень. Вони не можуть, як інші громадяни, будь-коли взяти відпустку і разом з близькими відновити психологічну рівновагу. Натомість втрата досвідчених службовців послаблює інституційну міць держави.

Другий чинник, відчутний для системи публічного управління, визначають комплексні політичні ризики. Ми відчуваємо, що після певного періоду активної війни суспільство стає вразливішим до політичних подразників. Громадську рівновагу починають порушувати зневіра та апатія. Причини – на поверхні. Щодня гинуть наші військові й цивільні. Частина наших територій окупована, а захоплені там українці є заручниками росіян. Мільйони родин розлучені через виїзд дружин, матерів та дітей на чужину…

Громадяни болісно сприймають те, що їхня держава поки не здатна кардинально змінити ситуацію. І що міжнародні партнери включають кремлівського злочинця до перемовин, замість того, аби покарати за очевидні для цивілізованого світу злочини. Ці процеси посилюють у суспільстві політичну турбулентність, яка впливає негативно на інституційну стійкість. Люди відчувають розпач і через це частково втрачають довіру до власної держави та управлінців, які її представляють.

Чому державні інституції – не "золота" клітка для обраних, а громадянський "open space"

У таких надскладних умовах ключове завдання публічної служби – демонструвати суспільству управлінську злагодженість та відкритість до громадянського діалогу. Ідеться про посилення та оновлення кадрового потенціалу публічної служби, активування суспільної взаємодії, інтегрування громадянських ініціатив до державних інституцій.

Окремий надзвичайно важливий напрямок – збереження кадрової основи публічної служби, упередження професійного вигорання, зокрема, через масове впровадження програм ментального здоров’я.

Необхідно переконати суспільство у тому, що державні інституції – не "золота" клітка для обраних, а "open space" для громадянського ком’юніті.  Для цього важливо наблизити цінності публічної служби до розуміння людей, підвищити її привабливість як місця роботи в очах кваліфікованих спеціалістів із бізнес-середовища, а також – випускників університетів. У цьому контексті пригадую як вдалий приклад організацію нашою командою НАДС низки масових заходів для студентської молоді під гаслом "Приєднуйся. Публічна служба – це твоє".

Війна загострює запит людей на справедливість та доброчесність. Держава має кожному надати можливості виявити у собі такі цінності, заявити про них вголос і долучитися до команди змін на локальному чи центральному рівні.

Один із задіяних нами на цьому шляху інструментів – національний кадровий Резерв відновлення. Ми створили його у вигляді цифрового порталу. Туди може подати резюме будь-який українець, який бажає стати публічним службовцем під час війни або після її завершення. Заявника зараховують, якщо він відповідає кільком критеріям щодо громадянства та освіти. Наразі у Резерві відновлення зареєстровані резюме більше трьох тисяч українців.

Розглядаємо Резерв не просто як кадровий інструмент. Це – ще й маркер політичної довіри громадян до держави. Ми нікого не змушуємо працевлаштовуватися, якщо з’являються відповідні вакансії. Нам достатнього того, що люди реєструються і цим публічно пов’язують себе з власною країною.

Про Life-long learning, вагу професійного навчання та силу персоналізованого лідерства

Важливим напрямком нашої інституційної стійкості є актуалізація доброчесності як принципу публічної служби. В Україні це – топ-цінність та один із маркерів вимірювання компетентності державного службовця. Зауважу, що згідно опитувань НАДС, 44% усіх наших держслужбовців називають доброчесність ключовою цінністю в роботі та у житті.

Окремим надзвичайно важливим чинником управлінської спроможності публічної служби є посилення системи професійної освіти. Ми просуваємо серед публічних службовців концепцію безперервного навчання Life-long learning. Відточуємо їхню професійну кваліфікацію, вчимо іноземним мовам, налаштовуємо психологічну витривалість...

Упродовж 2024 року у нашому освітньому хабі з професійного навчання – Вищій школі публічного управління - підвищили кваліфікацію близько 30 тисяч управлінців. А в проєкті НАДС "Eng4PublicService" 25,5 тисяч моїх колег безкоштовно вивчають англійську на онлайн-платформі швейцарської освітньої корпорації EF.

Надзвичайно актуальним завданням мені видається оптимізація робочих процесів в органах державної влади. В умовах браку ресурсів це безальтернативна опція для будь-якої інституції. Навчаємо державних службовців категорії "А" (Вищого корпусу державної служби) навичкам LEAN-мислення, лідерства в аналізі та оптимізації типових робочих процесів, трансформаціям та стратегіям масштабування, управлінню опором під час впровадження змін…

Один з останніх викликів – використання на публічній службі можливостей штучного інтелекту. Ідеться про аналіз великих масивів даних, пошук закономірностей і трендів, передбачення та запобігання надзвичайним ситуаціям, забезпечення безпеки громадян шляхом обробки даних із камер відеоспостереження...

Окрім професійних знань і навичок, важливим чинником управлінської стійкості є здатність публічних службовців до персоналізованого лідерства. Країна знає тисячі випадків унікального лідерства моїх колег. Їхні вчинки змусили українців побачити у публічному секторі опору громадянського суспільства. Це відчутно посилює управлінську міць держави.  

P.S.

Повертаючись до аналогії з бігом, зазначу, що Україна навіть у надкритичних умовах здатна подолати визначену їй дистанцію. Навіть якщо та виявиться ультрамарафонською. Для цього необхідно здобути те, що робить нас сильнішими. І – позбутися зайвого, що нас гальмує і спалює наші сили. За таких умов – переможемо.