Когенерація може стати ключовою опорою для бізнесу й критичної інфраструктури в 2026 році
За останні два роки тема енергетичної безпеки в Україні перейшла з розряду технічних деталей у площину виживання як для бізнесу, так і для держави. Масовані обстріли енергетичних об’єктів, пошкодження мереж, складні графіки відключень і дефіцит потужностей зробили очевидним: старої моделі централізованої генерації вже недостатньо.
На цьому тлі все частіше звучить слово "когенерація". Йдеться про установки, які одночасно виробляють електроенергію та тепло і можуть працювати як частина мережі або в повністю автономному режимі. Для підприємств, лікарень, водоканалів, теплокомуненерго чи об’єктів оборонно-промислового комплексу це не просто додатковий ресурс, а можливість не зупинятися, коли система загалом переживає кризу.
Від генераторів "на чорний день" до власної енергетичної стратегії
Першою реакцією бізнесу на блекаути стали дизельні й бензинові генератори. Вони рятували у моменті, але дуже швидко виявилися надто дорогими, шумними, обмеженими за ресурсом і не придатними для тривалої безперервної роботи на великих підприємствах. Втім, у 2023-2024 роках почалася тиха, але принципова переорієнтація: замість "латання дір" підприємства все частіше почали говорити про власні джерела генерації як про частину інвестиційної стратегії. І саме когенераційні установки стали одним із ключових напрямів.
В українському представництві компанії RSE Group Ukraine, яка спеціалізується на комплексних енергетичних рішеннях, цей перехід описують дуже просто:
"Раніше генерація сприймалася як страховка. А сьогодні як фундамент. Підприємства хочуть не просто "пережити зиму", а мати контроль над власною енергією на роки вперед".
У компанії RSE Group Ukraine повідомляють, що тільки за останні два роки ними в Україні і ЄС було поставлено понад 900 МВт когенераційних та пов’язаних з ними потужностей. Більша частина цих рішень припала саме на український ринок: промисловість, агросектор, логістичні комплекси та критичну інфраструктуру, які не можуть дозволити собі тривалу зупинку виробництва або зіпсовану продукцію.
Попит, за їхніми словами, не зменшується, а навпаки, усе більше підприємств закладають когенерацію в трирічні програми модернізації.
Як держава відкрила "коридор" для когенерації
Зміна поведінки бізнесу не сталася у вакуумі. Паралельно змінювалася й політика держави щодо децентралізованої генерації. У грудні 2023 року уряд затвердив порядок кваліфікації когенераційних установок. Цей документ унормував процедури визнання установки саме когенераційною, що важливо для отримання пільг і пріоритетів, передбачених законодавством для високоефективної когенерації. А вже у травні 2024 року Кабмін додатково спростив умови розміщення газопоршневих і газотурбінних установок, зокрема когенераційних, на об’єктах критичної інфраструктури. Йшлося про зняття частини бюрократичних бар’єрів щодо будівництва та підключення таких станцій і пов’язаних із ними мереж, щоб лікарні, водоканали, теплокомуненерго та інші критично важливі об’єкти могли швидше запускати власну генерацію.
Наприкінці серпня 2024 року Національний енергорегулятор НКРЕКП спростив та пришвидшив процедуру встановлення генеруючих установок: газотурбінних, газопоршневих, когенераційних тощо. Це стосувалося як нового, так і вживаного обладнання, що дало змогу розгортати проєкти швидше і з меншим пакетом погоджень.
У сукупності ці рішення дали ринку зрозумілий сигнал: держава більше не розглядає децентралізовану генерацію як "додаток" до системи – це один із основних інструментів підвищення стійкості.
Новий крок уряду: усі когенераційні установки мають працювати
Постійні російські удари по об’єктах генерації й мережам у кінці 2025 року знову загострили ситуацію в енергосистемі. На цьому фоні уряд ухвалив комплекс рішень, про які 9 грудня повідомила прем’єр-міністерка Юлія Свириденко.
Йдеться не лише про перегляд списків критичної інфраструктури та перерозподіл споживання електроенергії на користь населення, а й про принциповий акцент на розподіленій генерації. Кабмін доручив Міненерго, Мінрозвитку громад, Держінспекції енергетичного нагляду та всім обласним військовим адміністраціям забезпечити повне функціонування об’єктів розподіленої генерації: газопоршневих і газотурбінних установок, когенераційних модулів, а також дизельних, бензинових і газових генераторів.
Свириденко окремо наголосила:
"Проблеми, які перешкоджають відпуску електричної енергії в мережу операторів, мають бути оперативно усунені. Усі наявні когенераційні установки повинні бути запущені в роботу".
Окрім того, заходи з економії не стосуються тієї електроенергії, яку споживачі виробляють на власних енергогенеруючих установках для власних потреб. Тобто, фактично, держава сигналізує: хто інвестував у власну генерацію, той не лише страхує себе, а й отримує більше гнучкості у споживанні. Усе це підсилює загальний тренд: когенерація вже не просто "цікава технологія", а інструмент, який уряд прямо вбудовує в політику стабілізації енергосистеми.
Критична інфраструктура: когенерація як фактор безпеки громад
Якщо для бізнесу когенерація – це насамперед про збереження виробництва, то для критичної інфраструктури вона часто означає збереження базових функцій життя.
Водоканали без електрики не можуть подавати воду або забезпечувати очистку стоків. Лікарні не можуть постійно спиратися лише на дизельні генератори, особливо коли йдеться про операційні, реанімації та складне медичне обладнання. Теплокомуненерго ризикують залишити частину міста без тепла у розпал зими.
Когенераційні установки дають таким об’єктам можливість створити локальний енергетичний "острів". У такому режимі вони підтримують і електрику, і тепло, причому не на кілька годин, а на стільки, на скільки розрахована система в цілому. Це не дешева інвестиція, але в розрахунку на перспективу вона часто виявляється вигіднішою й точно надійнішою, ніж постійне балансування між аваріями, зупинками діяльності і тимчасовими рішеннями.
Наступний рік може стати точкою переходу до нової моделі енергетики
Якщо підсумувати, картина виглядає так: за майже 4 роки війни бізнес, громади та держава пройшли через стадії шоку, екстрених рішень і поступового усвідомлення, що енергетична безпека – це не разова закупівля генератора, а тривала стратегія. Держава відкрила регуляторний коридор для когенерації та розподіленої генерації загалом, а в кінці 2025 року фактично заявила: усі вже встановлені когенераційні потужності повинні працювати на повну, допомагаючи тягнути систему в складні періоди.
У цьому контексті інженери українського представництва RSE Group Ukraine досить показово коментують ситуацію:
"Ми бачимо, як когенерація з нішевого рішення для окремих промислових гравців перетворюється на норму для тих, хто думає стратегічно. І бізнес, і муніципалітети дедалі частіше говорять не просто про "генерацію", а про довгострокову енергетичну стратегію".
Тому 2026 рік справді може стати точкою переходу. Українські підприємства, громади та оператори критичної інфраструктури поступово відмовляються від ситуативних кроків і переходять до системного управління власною енергобезпекою.
Саме тому когенерація в цій новій реальності стає не просто однією з опцій, а однією з головних опор і для бізнесу, і для територіальних громад, і для держави, яка будує децентралізовану, але більш стійку енергетичну архітектуру.
