Юрій Тацій, заступник директора Департаменту містобудування та архітектури Київської міської державної адміністрації

 

Якою є сучасна архітектура доступного житла

За даними ООН, до 2030 року 60% населення планети житиме в містах, а кожен третій буде мешканцем міста чисельністю більше 500 тисяч осіб. Особливо бурхливо урбанізація відбувається в Азії, де вона супроводжується негативними соціальними явищами. В таких умовах проблема доступного житла стає топовою для більшості країн світу.

Архітектори це також сприймають, як величезний виклик. Вони прагнуть одночасно вирішити три завдання: забезпечити квадратними метрами тих, хто цього потребує, підвищити якість, комфорт, естетику соціального житла та сконструювати дружній соціум в нових середовищах. 

У світі доступне житло досі асоціюють з малопривабливими сірими невиразними будівлями, максимально нашпигованими тісними квартирами. Так це дійсно виглядало в середині минулого століття, коли соціальним житлом почала серйозно перейматися влада.

В Україні, до речі, чітка сегрегація соціального і комерційного житла зберігається й досі.  Як старі, так і оновлені Державні будівельні норми включають в себе термін “соціальне житло”, яке відноситься до другої категорії і передбачає мінімально допустимий рівень комфорту проживання й мінімальну соціальну норму загальної площі на особу -  7,8 кв м.

У світі ж двома протилежними за своєю успішністю кейсами побудови соцжитла стали комплекси Cabrini Green в Чикаго та Unité d'habitation в Марселі.

Останній збудував після Другої світової війни піонер архітектурного модернізму Ле Корбюзьє. В комплексі поселили 1600 людей, а планування ґрунтувалося на коридорній системі.  У будинку п’ять коридорів – "внутрішніх вулиць". Середня "вулиця" — торгова, пов’язує квартири з точками торгівлі та обслуговування. Unité d'habitation отримав визнання серед зодчих та став прикладом для наслідування в різних куточках Європи.

Cabrini Green звели в 50-х роках і він був розрахований на 3600 квартир. Проте, досить швидко перетворився на соціальне залізобетонне гетто з традиційними злиднями та злочинністю. Тому вже в ХХІ столітті комплекс довелося знести, визнавши невдачу його місії. Причина – створення максимально відмінного від оточуючих кварталів середовища, що лише підкреслювало бідність людей.

 Враховуючи такий різний досвід, сучасні архітектори проєктують доступне житло, не базуючись на  традиціях минулого.

Десять років тому в Лос-Анджелесі відкриті надсучасні апартаменти доступного житла Sierra Bonita, які спроєктував архітектор Патрік Тіг. Вони кинули виклик старим правилам. 42 квартири мають як природну, так і штучну вентиляцію, будинок сам забезпечує себе електроенергією за рахунок сонця, є внутрішній сад для усіх мешканців кондомініуму, куди виходить веранда кожної квартири. А зовнішній вигляд будівлі вже не нагадує мурашник, а має стримані геометричні форми.

В Нью-Йорку, який славиться зразками малопривабливої соціальної архітектури,   місцеві зодчі активно переосмислюють концепцію доступного  житла. Вони, зокрема, розробили стандарти для такого типу споруд. Головна умова – зменшувати їхню масивність. Такого принципу дотримувався комплекс Creston Avenue Residence в Бронксі, де загальний об’єм будівлі зменшили вдвічі порівняно із сусідніми об’єктами, а висоту обмежили десятьма поверхами. Також за свій екологічний та енергоефективний дизайн проєкт отримав платиновий сертифікат LEED.

Загальну думку передових архітекторів Нью-Йорку висловив співзасновник компанії Blue Sea Development Лес Блюстоун – соціальне житло треба будувати так, аби із зовнішнього вигляду ніхто не здогадався, що воно соціальне.

У Великобританії схожих поглядів дотримується мер Лондона Садік Хан. Він поставив амбіційні цілі створити житло для небагатих людей, яке б за якістю не поступалося сучасним нормам комфорту. В 2019 році столиця Великобританії встановила своєрідний рекорд – в місті звели найбільше муніципальних будинків з початку нульових років. Стандарти, дотримання, яких вимагає Садік Хан, включають в себе заборону на займисті матеріали в облицюванні, доступ світла до кімнат, мінімізацію вуглецевих викидів та присутність зелених зон поряд з будинком.

В нідерландському Девентері компанія Space&Matter спроєктувала соціальне житло нового покоління  Object One, де в одній будівлі поєднані різні архітектурні елементи. В результаті мешканці можуть обрати один з трьох типів квартир, відповідно до своїх смаків та побажань.

Архітектор Дік ван Гамерен в Амстердамі створив цілий квартал соціальних будівель для людей різного віку - Block A Noordstrook. Тут надзвичайна різноманітність житла та особливий шумопоглинаючий фасад через сусідство з кільцевою дорогою. Водночас він формує оригінальну естетику, де немає й натяку на монотонність.

Все більшої популярності в Європі,  Америці та Китаї набувають так звані колівінги – місця спільного проживання людей, які займаються певним видом діяльності – стартапери, айтішники, студенти. Там більш гнучкі умови оренди і це є величезною перевагою, особливо для молоді.

Філософія функціонування колівінгів передбачає зведення максимально відкритих будівель. Житлова площа мінімізована, натомість перевага надається спільним просторам, де люди взаємодіють між собою. Колівінг створений не лише для проживання, але й для того, щоб мешканці в процесі спілкування збагачували одне одного знаннями та емоціями. Такий формат соціального житла вирішує поширену проблему ХХІ століття – самотність.

Найрадикальніші колівінги взагалі не передбачають окремих кімнат. Саме такий створив в китайському Гуанчжоу архітектор Мі Сяо, модернізувавши склад старої кондитерської фабрики.

В інших ( Coliving interlomas в Мехіко) спальні та спільні простори доповнюють одне одного. В деяких (Haus 6 в Берліні) місцями загального користування є балкони, де відсутні міжквартирні бар’єри.

 Своє слово в розвитку архітектури доступного житла сказав Китай. Піонером тут виступає Шанхай. Архітектурне бюро Atelier GOM реалізувало проєкт соціального житлового комплексу Longnan Garden, де з традиційного китайського містобудування взяли принцип "обложеної фортеці". Це замкнені в собі квадрати, що мають великий внутрішній двір. Комбінування будівель висотністю в 6-12 поверхів дало можливість дотриматися стандарту освітлення і не перетворити комплекс на гігантські "соти".

Загалом, сучасне доступне житло дуже різноманітне. І цим воно відрізняється від стандартизованих споруд минулого. А правила розумного енергоефективного екологічного будинку в розвинутих країнах тепер поширюються й на соціальний сегмент нерухомості. Це означає, що незаможні люди не відчуватимуть свою інакшість в мегаполісі, а будуть частиною єдиного великого міського співтовариства.