Віталій Шапран, економіст, фінансовий аналітик

 

 

Складні економічні випробування, які випали на долю Україні разом з війною, потребують серйозного переосмислення. Від того, як економічний блок уряду впорається з викликами, залежить і перемога, проте специфіка війни не дозволяє зробити це діючи за підручниками або порадами західних експертів, які не мають досвіду реформ та економічного регулювання в умовах війни. До сих пір уряд більш менш ефективно протистояв ризикам війни, але подальші перспективи – під питанням, зокрема через відсутність єдиного центру управління та дефіцит кадрів, які могли б під час війни взяти управління економікою і відновленням України на себе.

Про те, коли всього мало, а всім хочеться багато

Специфіка впливу війни полягає, насамперед, у тому, що ті статистичні характеристики, які в мирний час є перманентними, починають змінюватись. Тому і сам уряд часто не знає реальної ситуації, а системи прогнозування взагалі перестають працювати.

1. Зменшення населення. Наведу конкретний приклад. Ми знаємо, що з України до ЄС поїхало приблизно 6,5 млн громадян. (За іншими даними, ця цифра становить 10 млн, але це дані про перетин кордону, які не враховують повернення громадян назад до України або неодноразовий перетин кордону.) З опитувань громадян України, які опинились в ЄС, близько 3,5 млн осіб планували знайти роботу в ЄС і найближчим часом не повертатись в Україну. Тобто кількість українських заробітчан в ЄС подвоїлась, а в Україні кількість споживачів і відповідно трудових ресурсів зменшилась приблизно на 6-6,5 млн осіб. Тому немає нічого дивного в зниженні реального роздрібного товарообігу та в зниженні ВВП в нашій країні.

2. Зниження масштабів економіки. Зменшення кількості споживачів веде до пригнічення попиту і рестрикції економічної активності. Тож прогнози щодо зниження ВВП країни приблизно на третину вже нікого не дивують. Проблема в іншому: країна частково втратила монетарний, фіскальний та військово-політичний контроль над частиною окупованих територій. На фоні зменшення кількості споживачів втрачаються основні засоби, посівні площі, людський потенціал. Тож реальне скорочення ВВП у 2022 році може бути вищим за очікуване. Факти викрадання зерна, а також блокування врожаю з Херсонщини та півдня Запорізької області можуть підсилити негативні тенденції 2022 року. І якщо виїзд 6,5 млн біженців – це мінус до споживання імпорту, то економіка окупованих міст і аграрних районів – це тотальний мінус до ВВП, який замістити буде складно.

3. Непродуктивні витрати на війну. Зазвичай, в економічній системі будь-яке виробництво завершується споживанням, що додається до ВВП. Робота економіки на війну має свої властивості. Іноді продукція ВПК призводить до руйнувань, тобто до мінусу для економіки. При цьому, вибудовується так званий ефект перенесеного зростання ВВП, коли зруйновані під час війни об’єкти інфраструктури під час відновлення будуть додавати внесок до ВВП. Об’єктивним також є перерозподіл частини ВВП на виплати військовим, соцвиплати постраждалим та інші компенсаційні виплати.

У підсумку можна сказати, що під час війни перерозподіл ВВП йде на користь військово-промислового комплексу і осіб, які взяли участь у війні, в тому числі цивільних (постраждалих). Тому при зменшенні ВВП нагальною стає ситуація, яку колись описав один з класиків економічної думки: «В Україні і так всього мало (це про зменшення ВВП), а всім хочеться отримати всього багато (це перерозподіл доходів)». Щоб врегулювати ситуацію у економічній сфері потрібно або знати де відрізати, або заливати ресурси ззовні, або робити одночасно і перше і друге. Втім, термін «відрізання» немає нічого спільного з економічними свободами, це навпаки означає закручування гайок та збідніння населення. Спробую наглядно показати як це відбувається.

Закручування гайок по сферах

Якщо поділити економічну політику на окремі підгрупи, то можна виділити кілька сфер, рішення в яких будуть найбільше відчуватись населенням:

• Фіскальна політика (податки);
• Політика управління держборгом (ставки по ОВДП і т.д);
• Монетарна політика (рівень процентних ставок за кредитами);
• Валютно-курсова політика (девальвація / ревальвація національної валюти до кошика іноземних валют).

Всі ці політики пов’язані між собою. Наприклад, зростання облікової ставки НБУ стимулює Мінфін збільшувати вартість залучення коштів через ОВДП, але одночасно пригнічує споживання і відповідно ділову активність, через що знижується потенціал з надходження податків. Цілу систему складних зв’язків я трохи спростив та узагальнив на малюнку. Пройдемось по кожній  з політик.

1. Фіскальна політика. В Україні так склалось історично, що податкове навантаження визначається не стільки ставками, скільки суворістю адміністрування, і окремі представники бізнесу цим активно користуються. Ще з 90-их років «друзі влади» могли плодити офшори, виводити прибуток через страховиків, садити на каси в супермаркетах ФОПів і т.д. Таким чином, діяла стара римська формула: «ворогам – закон, друзям – решта».

Друга проблема фіскальної системи – різниця в ставках оподаткування в різних сферах. Звичайна система в Україні передбачає сплату податку на прибуток та ПДВ, а при нарахуванні зарплати – ще й ЄСВ, податок на доходи фізичних осіб та військовий збір. Спрощена система оподаткування передбачає сплату ЄСВ та від 2% до 5% податку з доходу підприємця. І ще є третя система – система оподаткування страховиків, які зі страхових премій сплачують окремий податок. Найбільше податкове навантаження лягає на платників по загальній системі, і тому вони періодично відшукують моделі легального ухилення. Саме тому в тенетах українського бізнесу досить поширеною є ситуація, коли компанії, які працюють на загальній системі оподаткування, відходять від створення банальних офшорів, а мають цілий арсенал інструментів для зниження податкового тягаря: від сформованого «невідомими особами» податкового кредиту, до ФОПів та надмірного «страхування» майна, перевезень і навіть фінансових ризиків. Всі ці схеми вимагають чималих витрат, оскільки великі за масштабом бізнес-процеси доводиться розподіляти на кілька десятків юросіб, на 100-200 ФОПів та ще до десятка контрагентів в офшорних зонах.

Звісно, в таких умовах актуальною є податкова реформа. Тупе підвищення податків скоріш за все стане непродуктивним кроком, оскільки просто збільшить обіг сірих і чорних схем для зменшення податкового навантаження. Ключовою ідеєю такої реформі має стати зменшення кількості податків і уніфікація податкового тягаря для різних груп економічних агентів, після чого податкове планування через ФОПів або страховиків має втратити сенс. Втім, податкові експерименти під час війни можуть тільки погіршити ситуацію.

Наприклад, цікавою є ініціатива 10-10-10-3. В цілому, ідея гарна, але є багато «АЛЕ». Зокрема, невідомо як її приймуть економічні агенти. Бажано не тільки провести перевірку моделі, але й оцінити репрезентативність та якість опитувань бізнесу, які було закладені до цієї моделі. Наприклад, я в своїй практиці зіштовхувався з моделями прийняття рішень одного з державних органів, який в їх основу частково покладав очікування аналітиків. Коли ж проаналізували склад таких аналітиків, то виявилось, що всі вони були в той або інший спосіб наближені до керівництва установи. Крім того, слід враховувати, що респонденти можуть давати відповіді, які не будуть збігатись з їх поведінкою на практиці. Отже, щоб перевірити моделі, бажано їх також піддати критиці збоку авторитетних експертів. Наприклад, нещодавно в Україні МВФ представляв пан Йоста Люнгман, який є одним з кращих фахівців МВФ в податковій сфері, що провів з десяток податкових реформ на ринках, які розвиваються. Так от, Пан Люнгман публічно неодноразово критикував наші податкові інновації і, як показав час, його критика була конструктивною.

2. Боргове навантаження на держбюджет. Тут все просто: чим більше ми піднімаємо ставки по ОВДП, чим більше ми випускаємо державних облігацій – тим більший тягар лягає на майбутні покоління. Правда, є ймовірність того, що відсотки за ОВДП поступово з’їсть інфляція і з часом Мінфіну стане легше обслуговувати борг, але це питання дискусійне і потребує розрахунків. Більше боргове навантаження спонукатиме владу підвищувати податки (фіскальне навантаження) для того, щоб можна було обслуговувати дорогі борги. Збільшення фіскального навантаження буде призводити до зростання тіньового сектору і доходи бюджету можуть зростати непропорційно збільшенню податкового тягаря. Тобто Україна буде ходити по колу.

3. Монетарна політика. Зміна рівня процентних ставок як традиційний підхід до боротьби з інфляцією в Україні був апробований в мирний час. Проте слід враховувати, що механізм зниження інфляції шляхом збільшення процентних ставок працює через пригнічення споживання і економічної активності. Наведу умовний приклад. Ваш друг – бізнесмен Василь – планував поповнити обігові кошти за рахунок кредиту, розширити штат співробітників на 20 осіб і збільшити виробництво. Після зростання ставки за кредитами Василь відмовився від планів – у підсумку Вас не взяли на роботу і ви не отримали бажаних доходів, як і решта ваших потенційних 19 колег. Інший приклад, Ваша подруга Маша мала на меті купити меблі вітчизняного виробництва. Раніше Маша часто брала кредити, але після зростання ставок Маші вже не вистачає поточних доходів щоб взяти новий кредит. Тож вона відклала купівлю меблів до кращих часів.

Пригнічення ділової активності автоматично означає зменшення податкових платежів у порівнянні з їх потенціалом. Але в Україні ділова активність та споживання вже пригнічені війною. Тому політика високих процентних ставок на тривалий період – це погана ідея для відновлення економіки. Ідея, що під час війни високі відсотки дозволять залучити на депозити кошти населення, могла прийти тільки людям, які ніколи не були під обстрілами. Навряд чи військовослужбовець, який зараз знаходиться на передовій, і якому на картку прийшло 100 000 грн зарплати, миттєво покладе всю суму на довгостроковий депозит аж під 20% (хоча таких ставок зараз майже немає).

Звісно, заощадження в банках під час війни мають сенс, оскільки готівкова гривня і валюта можуть бути фізично знищені. Але під час війни попитом будуть користуватись більш ліквідні інструменти заощаджень, наприклад, депозити до запитання з підвищеною процентною ставкою. Проте за такими інструментами українські банки пропонують максимум 12% річних, при прогнозованій інфляції 30%. Тобто це прийнятний інструмент заощаджень для поточного споживання, але ніяк не для довгострокових пасивів. Можна багато дискутувати про рівень ставок, але таргетувати інфляцію процентним шоком в той час, коли ділова активність і так пригнічена війною, на мою особисту думку, дуже погана ідея.

4. Валютно-курсова політика бентежить наших громадян останні кілька місяців. Зацікавленість громадян валютним курсом зовсім невипадкова. Висока частка в споживанні імпорту призводить до залежності вартості споживчого кошику громадян від девальвації. Але при девальвації Держбюджет отримує більше гривень від міжнародної допомоги, а також більше податкових надходжень від імпорту. З іншого боку, при девальвації Мінфіну буде важче обслуговувати зовнішні борги, а їх чимало, і вони матимуть тенденцію до зростання. А в довготерміновому плані поправити бюджет за рахунок податків від споживання імпорту – не дуже гарна ідея.

Нажаль, монетарна політика тісно пов’язана з валютним курсом. Слід враховувати, що за певних обставин без зростання рівня ставок втримати валютний курс без витрачання валютних резервів центрального банку буде проблематично. Тож для оптимальної економічної політики варто мати запас ЗВР, або мати уяву, звідки може надійти поповнення. Також слід розуміти, що надмірна девальвація або зростання рівня ставок можуть мати негативні наслідки для національної економіки, на усунення яких можуть знадобитись роки.

Менше кормити і багато доїти?

Коли я читаю рекомендації західних колег, я пригадую радянський рецепт для колгоспів, яким радили для збільшення ефективності тваринництва менше кормити корів і більше їх доїти. Так само нам радять зараз робити з національною економікою. Але економіка цілої країни – це не корова. Уявіть, що всі поради будуть реалізовані, а саме:

• Податки збільшені;
• Рівень ставок по державним цінним паперам підвищений;
• Рівень ставок по кредитам збільшений;
• Температура на валютному ринку підвищиться далеко за 40.

Як буде на таку політику реагувати економіка в умовах пригнічення війною ділової активності? Це питання, яке для більшості громадян є філософським, оскільки для них термін економіка є поняттям аморфним, розпливчастим. А якщо перекласти на зрозумілу мову буде приблизно так: сантехнік Петро замість 10 000 грн зарплатні отримає 9000 грн через зростання податків; через зростання ставок йому стануть недоступними кредити банків; раніше на свої 10000 грн він міг купити 400 доларів або 30 умовних кошиків продуктів харчування, а тепер за свої 9000 грн – тільки 15-17 кошиків, та ще і до кінця року його споживчій кошик наздогоне інфляція.

Таким чином, якщо відходити від спрощених прикладів, то всі розрахунки підказують, що у 2023 році Україну очікує доволі серозне погіршення рівня життя громадян. Уряду та НБУ поки що вдавалось стримувати ситуацію. Але через те, що загальні питання по економічній політиці не узгоджуються між відомствами і кожен гне свою лінію, ситуація може досить швидко вийти з-під контролю.

Якщо загальна координація буде і надалі полягати в обміні інтерв’ю, колонками, статтями, науковими публікаціями між керівниками відомств, то ми на практиці зможемо побачити негативний економічний сценарій.

Що робити?

По-перше, потрібно самім розібратись, де дійсно варто закрутити гайки, а де цього робити не можна, відпрацювати загальний економічний сценарій протидії збіднінню населення, а також підтримувати малий та середній бізнес, який сам собі забезпечує робочі місця.

По-друге, політика у фінансовому секторі повинна носити виключно стабілізаційний характер. Жоден банк, страховик, інвестиційна компанія чи компанія з управління активами не повинні через війну залишити ринок. Ресурсів для їх підтримки достатньо.

І по-третє, в Україні війна не завершена, навпаки, вона перейшла в затяжну стадію. Збідніння населення – це цілком прогнозований ефект, але саме таке збідніння не буде сприяти перемозі на фронті. Тож Україна вже давно потребує передачі активів країни-агресора, особливо державних установ, які заморожені на Заході. Цих коштів цілком вистачило б і на відбудову, і на оперативну підтримку військових потреб, і на задоволення бюджетних апетитів.

Тож чим скоріше наші відомства об’єднаються і донесуть до міжнародних партнерів спільну позицію, що одночасно підвищувати податки і ставки за кредитами та девальвувати гривню – це дуже погана ідея, тим скоріше будуть вирішені проблеми в нашій економіці.

Інший бік цього питання – справедливість. Хіба армія ЄС окопувала Херсон і Маріуполь, хіба США або Японія гатять по Харкову? Тож виникає питання: чому їх платники податків повинні відповідати за дії країни-агресора в Україні. Фінансову відповідальність має нести саме країна-агресор.

І врешті решт, питання списання резервів російських державних установ на користь України – це питання національної безпеки. Чим більше резервів буде конфісковано у країни-агресора, тим довше вони будуть відновлюватись під час війни та після її завершення.