Ігор Петренко, доктор політичних наук, експерт аналітичного центру “Об’єднана Україна”

 

Коли ми говоримо про ухвалення чи неухвалення рішень в інших державах, ми згадуємо про бізнес, який поряд із суспільними настроями має не менший, а подекуди й більший вплив на уряд своєї країни. Особливо коли мова йде про великі корпорації.

Аналізуючи вплив корпорацій на зовнішню політику держав, особливо це актуально в контексті сучасних геополітичних викликів, ми можемо спостерігати, як тісно переплетені інтереси бізнесу та державних інституцій. Останні десятиліття демонструють зміщення акцентів у зовнішній політиці, де економічна конкуренція стає одним з ключових векторів міждержавних відносин.

Історично, корпорації фокусувалися на глобалізації та розширенні ринків, часто ігноруючи геополітичні ризики. Проте сучасний світ демонструє, що великі держави, такі як США та Китай, активно використовують економічні важелі для досягнення своїх стратегічних цілей, впливаючи на корпоративні стратегії через експортний контроль, санкції та стимулювання вітчизняних індустрій.

Зміна глобального ландшафту змусила компанії стати активними учасниками геополітичної арени, де їхні дії можуть мати значний вплив на міжнародні відносини. Це особливо помітно на прикладі сектора виробництва напівпровідників, де рішення окремих корпорацій відіграють ключову роль у формуванні технологічної та економічної безпеки країн.

В сучасному світі взаємодія між державою та корпораціями вимагає нового підходу, де важливо не просто регулювати, але й співпрацювати, розуміючи спільні інтереси та виклики. Політики повинні адаптуватися до нових реалій, де економічна міць і технологічний прогрес є вирішальними чинниками геополітичної стабільності та процвітання.

Таким чином, взаємодія між державою та корпораціями в сучасному світі набуває нового виміру, де обидві сторони відіграють ключову роль у формуванні зовнішньої політики та міжнародної стабільності. Розуміння цієї динаміки є критично важливим для розробки ефективних стратегій, які враховують інтереси держави та стратегії компаній.

Корпорації в сучасному світі вже не можуть діяти виключно з комерційного погляду, ігноруючи геополітику. Їхні рішення щодо інвестицій, виробництва та торгівлі мають глибокі геополітичні наслідки, впливаючи на міжнародні відносини та зовнішню політику країн. Так, наприклад, вибір місця для нового заводу з виробництва напівпровідників може вплинути на технологічну безпеку держави та її стратегічне становище в глобальній економіці.

Компанії тепер вимушені балансувати між дотриманням національного законодавства, з одного боку, та глобальними бізнес-інтересами, з іншого. Це особливо помітно на прикладі санкцій та експортного контролію, де корпорації можуть опинитися між молотом урядових обмежень та ковадлом міжнародних ринкових можливостей. Це ставить перед ними складні питання щодо того, як адаптуватися до швидко змінюваних геополітичних умов, зберігаючи при цьому конкурентоспроможність та інноваційність.

Державні інституції, своєю чергою, повинні розробляти політику, яка враховує не тільки національну безпеку, але й економічний гаразд та інноваційний потенціал своїх корпорацій. Це вимагає нового рівня взаємодії між урядом та приватним сектором, де обидві сторони розуміють та враховують одна одної інтереси та виклики.

Отже, сучасний стан міжнародних відносин вимагає від корпорацій бути не просто економічними субʼєктами, а стратегічними гравцями, які здатні адаптуватися та впливати на глобальну геополітику, водночас враховуючи свої комерційні інтереси та зобовʼязання перед акціонерами. Своєю чергою, урядам потрібно розробляти комплексні стратегії, які балансують між національною безпекою та створенням сприятливих умов для розвитку бізнесу та інновацій.

Розуміння взаємозвʼязку між корпораціями та зовнішньою політикою є критично важливим для України, особливо в контексті її залежності від зовнішньої підтримки у війні з росією. Ось декілька ключових причин:

1. Дипломатичні відносини: корпорації можуть відігравати значну роль у формуванні міжнародної думки та політики, тому Україні важливо підтримувати позитивні відносини з ключовими міжнародними компаніями та їх країнами-базами для зміцнення дипломатичної та економічної підтримки.
2. Лобіювання інтересів: Україна може співпрацювати з міжнародними корпораціями для лобіювання своїх інтересів на міжнародній арені, особливо в питаннях, що стосуються безпеки, економічного розвитку та відновлення після війни.
3. Економічна підтримка та санкції: розуміння того, як корпорації можуть впливати на зовнішню політику, допомагає Україні сприяти формуванню ефективних санкційних механізмів проти росії, а також залучати іноземні інвестиції та економічну підтримку для власної економіки.
4. Вплив на глобальні ринки: розуміння стратегій міжнародних корпорацій може допомогти Україні адаптуватися до світових економічних трендів, забезпечити стабільність власної економіки, а також використати глобальні ринки для збуту українських товарів.
5. Технологічна незалежність та безпека: висхідна роль корпорацій у глобальних технологічних ланцюгах постачань акцентує на необхідності розвитку власних технологічних потужностей України, а також на важливості захисту критичної інфраструктури від зовнішніх загроз.
6. Розвиток інфраструктури: співпраця з великими корпораціями може сприяти розвитку інфраструктури України, зокрема у сферах енергетики, телекомунікацій та транспорту, що є важливим для підтримки обороноздатності та загальної стабільності країни.

Таким чином, для України важливо не тільки розуміти ці процеси, але й активно використовувати їх для зміцнення власної безпеки, економічного розвитку та міжнародної підтримки у війні з росією.

З цього випливає логічне запитання: що варто робити Україні, щоб налагоджувати відносини з міжнародними корпораціями й схиляти їх на свій бік? Для цього Україні варто зосередитися на кількох ключових аспектах:

1. Створення сприятливого інвестиційного клімату: потрібно продовжувати реформи для покращення бізнес-середовища, забезпечення правової безпеки, боротьби з корупцією та забезпечення прозорості урядових процедур. Це підвищить довіру міжнародних інвесторів та корпорацій.
2. Активне залучення у міжнародні альянси та ініціативи: участь в глобальних економічних та політичних обʼєднаннях може допомогти Україні підвищити свій міжнародний профіль та забезпечити більше можливостей для співпраці з корпораціями.
3. Підтримка інновацій та технологічного розвитку: залучення інвестицій в наукові дослідження, розвиток стартапів та інноваційних проектів може сприяти створенню нових можливостей для співпраці з міжнародними технологічними компаніями.
4. Вдосконалення інфраструктури та логістики: розвиток сучасної інфраструктури, включаючи транспорт, енергетику та цифрові технології, може зробити Україну більш привабливою для міжнародних корпорацій, які шукають ефективні ланцюги постачань та інвестиційні можливості.
5. Маркетинг та просування України на міжнародному рівні: активне представлення України на міжнародних форумах, виставках та бізнес-заходах може допомогти привернути увагу міжнародних компаній, демонструючи інвестиційний потенціал та бізнес-можливості країни.
6. Стимулювання прямих іноземних інвестицій: розробка спеціальних економічних зон, надання податкових пільг та інших стимулів може заохочувати міжнародні корпорації до розміщення своїх виробництв та дослідницьких центрів в Україні.
7. Розвиток міжнародних торговельних відносин: укладення двосторонніх та багатосторонніх торговельних угод може допомогти відкрити нові ринки для українських товарів та послуг, а також сприяти залученню іноземних інвестицій.

Зосередившись на цих аспектах, Україна може покращити свої відносини з міжнародними корпораціями, що, своєю чергою, сприятиме економічному зростанню, технологічному розвитку та зміцненню міжнародного становища країни, а відповідно і збільшення підтримки з боку корпорацій, оскільки вони матимуть в цьому безпосередню зацікавленість.

При цьому треба тримати в голові, що залучення міжнародних корпорацій та іноземних інвестицій може мати як позитивні, так і потенційно негативні наслідки для вітчизняних виробників.

Потенційні переваги:

1. Розвиток технологій: залучення іноземних компаній може сприяти передачі передових технологій та ноу-хау, що дозволить місцевим підприємствам модернізуватися і підвищити свою конкурентоспроможність. Щоправда, передавати технології ніхто не поспішає, тут діє вкрай жорстка конкуренція.
2. Розвиток інфраструктури: інвестиції від великих міжнародних корпорацій можуть сприяти розвитку локальної інфраструктури, що корисно для всієї економіки, включаючи малі та середні підприємства.
3. Відкриття нових ринків: співпраця з іноземними партнерами може допомогти українським виробникам вийти на міжнародні ринки, розширити свою клієнтську базу та збільшити обсяги продажів.

Поряд з цим є багато потенційних ризиків, про які варто памʼятати, зокрема:

1. Конкуренція: міжнародні компанії часто мають значні переваги в частині капіталу, технологій та маркетингу, що може створити жорстку конкуренцію для місцевих підприємств, особливо для тих, хто не може швидко адаптуватися.
2. Залежність від іноземних інвестицій: існує ризик надмірної залежності від іноземних компаній, що може призвести до втрати контролю над ключовими секторами економіки або до вразливості перед глобальними економічними коливаннями.

Тому поряд з розвитком відносин з міжнародними корпораціями Україні варто реалізовувати й стратегії мінімізації ризиків:

1. Захисні заходи: Україна може встановити певні регулятивні механізми, які захищають місцеві підприємства від несправедливої конкуренції, наприклад, через антидемпінгові закони або заходи щодо відповідальної корпоративної поведінки.
2. Підтримка інновацій: уряд може інвестувати у підтримку інновацій та розвитку навичок серед вітчизняних виробників, щоб підвищити їх конкурентоспроможність та зменшити технологічний розрив.
3. Фокус на спеціалізації: зосередження на нішах, де українські компанії мають унікальні переваги або високий потенціал, може допомогти їм зайняти міцні позиції на міжнародних ринках.
4. Підтримувати діалог між урядом, бізнесом та громадськістю для забезпечення прозорості та врахування інтересів усіх сторін.

Враховуючи ці аспекти, Україна має розробити збалансований підхід, який з одного боку, заохочує іноземні інвестиції та технологічний обмін, а з іншого – захищає та підтримує місцевих виробників, сприяючи їх зростанню та інноваційному розвитку.

 

Тож міжнародні корпорації є стейкхолдерами у прийнятті урядами державних рішень, і якщо ми прагнемо здобувати союзників, то варто розвивати відносини не лише з політиками та партіями, а передусім з корпораціями. Політика любить гроші, які вкладає в політиків переважно саме бізнес і це справедливо для всіх країн. Це складне завдання, бо поряд з цим ми маємо реалізовувати стратегії щодо захисту вітчизняних виробників. Але світ прагматичний, і чим далі, тим більш зрозумілою є мова прибутків, а не цінностей. Вочевидь на це потрібно зважати...