Едуард Мкртчан, офіцер взводу тактичної підтримки батальйону ТОР УПП у Києві, інвестиційний експерт

 

Мій досвід інвестування в чисту енергію є складним. У попередні роки наші компанії збудували в Україні вісім вітроелектростанцій і налагодили виробництво вітроенергетичного обладнання. Здебільшого це відбувалося до 2020-го, коли сектор зеленої генерації зростав. Нагадаю, у 2019-му Україна увійшла у ТОП-10 за темпами розвитку відновлюваних джерел енергії (ВДЕ), у 2020-му – у євро ТОП-5 за показниками у сонячній енергетиці. 2019-го в рейтингу Climatescope від Bloomberg NEF – стрибнула з 71-го на восьме місце за інвестиційною привабливістю "зеленої" економіки. За 10 років обсяги інвестицій у ВДЕ в Україні сягнули $12 млрд.

Втім, непослідовна урядова політика спочатку загальмувала цей розвиток, а згодом – зупинила. Дії Міненерго, профільного парламентського комітету та НКРЕКП виснажили виробників критичним рівнем оплати за електроенергію. Відтак, майже три роки галузь – у кризі, а країна втрачає інвесторів, яким не оплатили електроенергію, поставлену ще 2021-го. 

Із початком війни ситуація погіршилася. Погашення заборгованості виробникам ВДЕ відклали, а відсоток виплат за поточну електроенергію обмежили. Торік ДП "Гарантований покупець" розрахувалося з "зеленою" генерацією лише за половину виготовленої електрики.

Глибину падіння зеленої енергетики посилює географія розміщення основних об’єктів. 85% вітрових електростанцій збудовано у південно-східних регіонах. Там зосереджено і 60% сонячної генерації. За оцінками експертів, у серпні було пошкоджено 40% електростанцій на ВДЕ потужністю 1500 МВт. Загалом внаслідок вторгнення РФ виведено з експлуатації 90% вітрової та 50% сонячної енергетики. Через війну втрачено 800 МВт вітроенергетичних потужностей, які планували ввести в дію у ближчі рік-два.

Втім, війна несподівано відкрила галузі друге дихання і може дозволити їй не тільки відновитися, але й стати каркасом нової енергосистеми. Кремль перетворив енергетику на зброю і змусив світ позбуватися зашморгу у вигляді викопного палива і централізованих мереж.

Альтернатива їм – зелена генерація. Енергетичний терор Путіна окреслив її стратегічні переваги і прискорив рух цивілізованого світу, частиною якого є Україна, до енергетики майбутнього. Її маркери – ставка на ВДЕ, децентралізація, інноваційні потужності для зберігання, "розумні" мережі.

Після 24 лютого вітер, сонце і вода не є просто інструментами декарбонізації. Це – чинники національної безпеки, що визначають обриси нової енергетичної архітектури. Ще до війни низкою національних стратегій цей вектор розвитку визначено магістральним. У програмі "Безпека, енергоефективність, конкурентоспроможність" передбачено досягти до 2035 року частки у 25% ВДЕ в обсягах загального постачання енергії, проти 8.1% у 2021-му. Згодом ці розрахунки деталізували в урядовому Плані відновлення України, презентованому в Лугано. Там передбачено створити до 2032 року додаткові 5-7 ГВт сонячної і вітрової генерації і визначено обсяг інвестицій у $130 млрд.

Курс на зелену генерацію як фундамент післявоєнної відбудови є незворотним із березня 2022-го, коли наша енергосистема синхронізувалася із європейською ENTSO-E. А вже у травні ЄК у плані REPowerEU збільшила із 40% до 45% частку ВДЕ в електроенергетичному балансі, яку в ЄС мають досягти до 2030-го. Україна як суб’єкт європейського енергетичного простору зобов’язана сповідувати цей тренд, аби відповідати вимогам і критеріям членства в ЄС.

Складність цього шляху для України полягає у тому, що національний сектор відновлюваної енергетики – на межі виживання через фінансове виснаження, втрату активів і падіння попиту. А також – через неможливість до кінця війни оцінити реальний рівень руйнації інфраструктури. 

Безумовно, побудова нової енергомережі стане можливою тільки після перемоги. Але нині можемо визначити її обриси, з огляду на виявлені війною слабкі місця. Одне з таких – централізація і нерівномірна географія об’єктів генерації. Тому нова енергомережа має будуватися збалансовано щодо попиту, виробництва, територій і логістики.

Основою енергетичної трансформації України має стати розподілена генерація із локальним розвитком ВДЕ. Необхідно стимулювати місцеві громади ретельно використовувати усі доступні їм джерела генерації. Це – перспективний напрямок, оскільки "зелений" тариф, зафіксований до 2030 року, нижче за ціни на імпортовану електроенергію з ЄС, що є альтернативою власній. Він конкурентний і з енергією на викопному паливі, оскільки та вимагає державних витрат на дотації та субсидії.

Варто скористатися пропозицією Міністра енергетики США і Національної лабораторії відновлюваної енергетики щодо розробки для України проєкту розподіленої мережі, стійкої до воєнних ризиків. Експертні обрахунки потенціалу наявних в Україні джерел енергії дозволять нам знайти оптимальне рішення щодо енергонезалежності. А децентралізація енергомереж забезпечить території автономною електроенергією і убезпечить від ракетного терору. Ворог вже не зможе кількома ракетами погасити регіон із локалізованим енергозабезпеченням.

Очевидним трендом, який мусить сповідувати Україна, є поступова відмова від теплової генерації на користь безвуглецевих технологій. За прогнозами Міжнародного енергетичного агентства, до 2025-го відновлювальні джерела замінять у світі вугілля як найбільше джерело електроенергії. Для України це актуальний прогноз, оскільки 60% наших шахт нині виснажуються окупантами. Після їх звільнення відновити більшість із них буде технічно неможливо або критично дорого.  

Динаміку відмови від викопного палива посилює прискорене спрацювання ресурсу енергоблоків українських ТЕС. Це відбувається внаслідок їх надмірного використання упродовж війни. За деякий час їхнє обладнання потребуватиме капітального ремонту чи заміни. І тоді постане питання доцільності подальших інвестицій. Допускаю, що від окремих "теплових" потужностей доведеться відмовитися через нестачу енергетичного вугілля і зобов’язання України до 2044 року зняти з експлуатації певну частину цієї генерації.

За оцінками експертів, за п’ять років в Україні необхідно створити потужності на ВДЕ для компенсації генерації на викопному паливі. Причому ці обсяги будуть вищими за обсяг цієї компенсації з огляду на потреби масштабного відновлення. Інакше доведеться імпортувати дорогу електроенергію.

Один із ключових елементів майбутньої енергомережі, що дозволить компенсувати втрачену генерацію, – запровадження "розумних" мереж. За розрахунками уряду, це дозволить до 2035-го зменшити втрати в електромережах з 11,6% до 7,5%. Заощаджені 6млрд кВт*год є еквівалентом 3 млн тонн спаленого вугілля.

Найскладнішим викликом у розвитку зеленої генерації є необхідність творити балансуючі потужності, які "згладжують" сезонні і добові піки споживання. Наразі такими є енергоблоки АЕС, ГЕС і ТЕС. Втім, через очікуване зменшення ресурсу теплової генерації і залежність гідроенергетики від сезонних факторів, країні доведеться інвестувати у сучасні системи накопичення енергії. У такі собі гігантські power-banks, які накопичують енергію, коли попит низький і віддають її у мережу в години пік.

Маємо активніше залучати у цих питаннях ресурси міжнародних донорів. Важливо спрямовувати ці зусилля у напрямок "озеленення" нашої енергетики. Нам вже важливіше отримувати обладнання для локальних сонячних електростанції та потужні акумулятори, замість генераторів, які рятували країну цієї зими. До речі, одним із перших знакових прикладів такої допомоги є рішення ЄК надати Україні 5.7 тисяч сонячних панелей.

Ставка на чисту енергію є для України стратегічною. Наявність вагомої частки зеленої генерації  зменшує можливості для зовнішнього шантажу. Для країни із чистою енергією питання вартості нафти чи газу перестає бути інструментом геополітичного тиску. Держава стає незалежною від цінових коливань на енергоресурси. А відтак стає Незалежною.