Едуард Мкртчан, підприємець, економічний експерт, голова благодійного фонду
 

Після двох років пандемії світ почав інакше фокусувати цінності університетського потенціалу. Система вищої освіти швидше за інших зорієнтувалася в COVID-реаліях. І раніше за інших запропонувала суспільству антикризові алгоритми. Чимало наукових і студентських платформ стали центрами аналізу державних політик та стратегій.

Результат – дослідницькі програми та прикладні розробки, спрямовані на приборкання вірусу та його наслідків. Найпомітніший маркер – відома вакцина, назва якої співзвучна із брендом британського університету.

Світові університети ще до пандемії розпочали трансформацію від моделі науково-дослідного центру, що стрімко застарів, до формату "3.0". Його суть – посилення освітньої та наукової діяльності місією інноваційного розвитку територій. Ця місія – історична для класичних університетів. У тих самих Києво-Могилянської та Острозької академій, які формували українські еліти, ініціювали книгодрукування та визначали національну свідомість.

Відповідальне лідерство стимулює інноваційні виклики. Скажімо, у Фінляндії з 2007-го за університетами законодавчо закріпили функції інноваційного розвитку територій. Яскравий приклад – провінційне містечко Йоенсуу, яке стало технопарком та центром технологічних досліджень.

Така роль передбачає вплив на економіку, на якість людського капіталу й інноваційний потенціал громади. Ця роль змушує університети дрейфувати з периферії до епіцентру суспільних процесів.

У Європі стираються межі між академічними та прикладними знаннями. Інноваційні центри переміщуються в університетські стіни. Студентів вже не просто насичують базовими знаннями. Їх вчать розробляти технології, формуючи у них підприємницький дух.

У цей самий час в Україні виявилася консервативність освітньої системи. Вона не засвідчила  лідерства у розвитку країни чи окремих регіонів. Передусім, у Донецькій та Луганській областях, де виклики пандемії загострив фактор війни та окупації.

Більше того, у цьому регіоні спостерігаємо кризові явища, пов'язані з передислокацією на контрольовану Україною територію 10 університетів із Донеччини та семи – із Луганщини. Вони могли би дати імпульс розвитку місцевих громад, але наразі стали кайданами для їхніх бюджетів. Скажімо, Донецький медичний і Донецька національна академія будівництва та архітектури, які переїхали до Краматорська на початку війни, вийшли на конструктивний діалог із мерією лише після її перезавантаження у 2020-му. А до цього боролися за існування.

Важливим індикатором, який засвідчує розуміння нинішньою краматорською владою цінності системи вищої освіти, є пропозиція міського голови Олександра Гончаренка облаштувати Донецький медуніверситет у корпусах одного з місцевих підприємств. Вже представлено візуалізацію проекту. Безумовно, шлях від ідеї до реалізації вимагатиме чимало часу. Але перший крок у кейсі зроблено.

У перспективі однією із граней позиціонування Краматорська може бути статус університетського хаба в медицині та будівництві. Тут є умови для старту – інституції, початковий кадровий потенціал, покоління студентів із новим мисленням. А головне – величезна потреба регіону в інноваціях.

Україні ще не пізно зробити ставку на тренд відповідальних університетів. Це завдання особливо актуальне для Донеччини та Луганщини. Регіон має відповідати на економічні, екологічні, інфраструктурні виклики. Недостатньо констатувати зовнішні зміни. Важливо прогнозувати їх, пропонуючи прикладні рішення. Це – місія сильних університетів, здатних до трансформації.

Відповідальне лідерство – доля відповідальних гравців. Щодо переселених ВИШів потрібно прораховувати варіанти об'єднання. Це – вимога конкурентності. Наприклад, Луганський національний аграрний університет розірвано між Слов'янськом, Костянтинівкою та Старобільськом.

Україні важливо побачити у системі університетів інструменти для руху вперед. Це – стратегічний невикористаний ресурс. Нам потрібні рішення, що запобігають стагнації, деіндустріалізації та безробіттю. Університетський потенціал здатний зіграти у цьому визначальну роль. Його слід розглядати ширше, ніж програми навчання, професійної перепідготовки чи підвищення кваліфікації.

Перетворення на університет третього рівня потребує фокусування на інтереси суспільства, бізнесу та влади. Це дасть право претендувати на формування регіональних стратегій та економічних моделей. Посилюючи самодостатність навчального закладу та кадровий потенціал громад.

Інновації стимулюють залучення конкурентних кадрів. Виходити за звичний ринок абітурієнтів, студентів та викладачів, аби знаходити таланти в інших регіонах чи країнах. Це – інвестиції у кадрову капіталізацію та конкурентність громад.

Відповідальне лідерство – це магніт, який приваблює талановитих випускників. І це – мотиватор до їхньої подальшої роботи на користь місцевих громад. Він забезпечить інноваційний розвиток регіону, експертний супровід самоврядування, капіталізацію території.