Антон Ровенський, магістр міжнародних відносин, політолог– міжнародник

Рішення та вчинки цих політиків визначали перебіг 2021 року. Хто із них став тріумфатором, а хто аутсайдером року — у матеріалі нижче.

Тріумфатори року

Олаф Шольц (Німеччина)

Новий федеральний канцлер Німеччини, що представляє соціал-демократів, відразу ж дає зрозуміти, що прийшов на цю посаду всерйоз і надовго. Для цього у Шольца є все необхідне — від особистих якостей до величезного запасу міцності, створеного в епоху Ангели Меркель. Інтригою залишається зовнішня політика Шольца — чи зможе новий канцлер ФРН стати настільки авторитетним на світовій арені, якою була Меркель.

Сі Цзіньпін (Китай)

У 2021 році голова КНР отримав титул "Кормчого китайського відродження", що поставило Сі Цзіньпіна в один ряд із Мао Цзедуном та Ден Сяопіном. Тим самим усунуті останні перешкоди, що дозволяють Сі Цзіньпіну піти на третій термін на посаду голови КНР, який триватиме до 2027 року. Водночас із зростанням політичної суб'єктності КНР та розширенням економічної експансії, Китай зумів розробити ефективний алгоритм боротьби з коронавірусом, що надасть Піднебесній новий імпульс зростання найближчими роками у порівнянні з іншими геополітичними конкурентами.

Реджеп Ердоган (Туреччина)

У 2021 році Туреччина під керівництвом Ердогана продовжувала вести проактивну наступальну зовнішню політику — на Близькому Сході, в Закавказзі, Північній Африці, а також впроваджувати інтеграційні формати для тюркських народів. Зворотною стороною зовнішньої експансії Туреччини є перенапруження її національної економіки та падіння ліри, проте доти, поки подібний курс на зовнішній арені приносить Туреччині більше вигод, ніж втрат, він, безперечно, триватиме.

Нафталі Бенет (Ізраїль)

Новий прем'єр Ізраїлю, який обійняв цю посаду в середині року, став компромісною фігурою для правлячого класу країни, який був обтяжений тривалим перебуванням при владі Біньяміна Нетаньяху. Чи зможе Беннет стати для Ізраїлю такою самою знаковою фігурою, якою був Нетаньяху — покаже час, але немає сумнівів, що горизонт планування Бенета, який раніше обіймав різні керівні посади в уряді, не обмежується лише однією прем'єрською каденцією.

Ерік Земмур (Франція)

Ерік Земмур, журналіст правоконсервативних поглядів, стрімко увірвався до вищої ліги французької політики та оголосив про участь у президентських виборах 2022 року. Земмур зараз є лідером правого флангу французької політики, випереджаючи Марін Ле Пен і є серйозним претендентом на вихід у другий тур. А власний політпроект Земмура під назвою "Реконкіста" стане серйозним політгравцем під час наступних парламентських виборів.

Шавкат Мірзійоєв (Узбекистан)

Узбекистан продовжує демонструвати високі темпи економічного зростання та лібералізації суспільно-політичного життя, перетворюючись на приклад для наслідування в центральноазіатському регіоні. На хвилі успіхів Шавкат Мірзійоєв впевнено переобрався на наступний президентський термін із результатом 80% голосів.

Мін Аун Хлайн (М'янма)

Фактичний лідер М'янми, який прийшов до влади внаслідок військового перевороту 1 лютого 2021 року, спромігся зміцнитися на вершині влади, попри відсутність зовнішньої легітимації та внутрішні протести. Подібні політичні конструкції, вибудовані "на багнетах", розглядаючи довгострокові горизонти, не є міцними та управлінсько ефективними, проте на цю мить лідер м'янманської хунти — один із переможців року.

 

Аутсайдери року

Біньямін Нетаньяху (Ізраїль)

Чотири раунди дострокових парламентських виборів, що відбулися в Ізраїлі у 2019-2021, дозволяли Біньяміну Нетаньяху зберігати за собою крісло прем'єр-міністра. Однак такий стан справ не влаштовував значну частину політичного класу Ізраїлю, який зумів консолідуватися для усунення Нетаньяху з посади голови виконавчої влади. Водночас в органів кримінальної юстиції Ізраїлю накопичилося багато питань до Нетаньяху, який після втрати прем'єрської посади стає більш вразливим.

Ашраф Гані (Афганістан)

Вихід США з Афганістану призвів до одномоментного краху державних та військових структур, що вибудовувалися в цій країні останні 20 років. Чого тільки варті кадри хаосу в аеропорту Кабула, які облетіли весь світ. Афганський президент Гані навіть не намагався побудувати систему протидії експансії "Талібану", безслідно залишивши територію республіки.

Андрей Бабіш (Чехія)

2021 року аудитори ЄС через кілька років розглядів визнали у екс-прем'єра Чехії конфлікт інтересів — Андрей Бабіш, перебуваючи головою виконавчої влади республіки, зберігав контроль над бізнес-структурами, куди, зокрема, прямували дотації Євросоюзу. На цьому неприємності Бабіша не закінчилися — восени він став фігурантом офшорного скандалу, більш відомого як Pandora Papers. Все це призвело до програшу його партії на парламентських виборах та відставки з прем'єрської посади.

Армін Лашет (Німеччина)

Армін Лашет, що розглядався як найімовірніший наступник Ангели Меркель на початку 2021, девальвував свій політичний капітал всього за якихось 6-8 місяців року. В результаті блок ХДС/ХСС опинився за бортом правлячої коаліції в Бундестазі, а сам Лашет, вірогідно, залишить посаду голови ХДС найближчим часом.

Джо Байден (США)

Чинний президент США зіткнувся з безпрецедентним падінням рейтингів довіри лише через рік з моменту обрання. Якщо в момент інавгурації Джо Байдена здавалося, що Демократична партія США в найближчі два електоральні цикли володітиме монополією на владу, то станом на грудень 2021 року сценарій республіканського реваншу виглядає дедалі реальніше. Своєрідною контрольною точкою стануть вибори до Палати представників США, які відбудуться у листопаді 2022 року.

Емманюель Макрон (Франція)

У 2021 році у Франції зірвався контракт на постачання підводних човнів для Австралії, який оцінювався в десятки мільярдів євро, а паралельно погіршилися відносини Парижа з Вашингтоном і Лондоном через формування альянсу AUKUS. Під питанням опинився також контракт на постачання французької бойової авіації для потреб збройних сил Швейцарії. Паралельно з цим Париж зазнав ряду провалів в Африці, а саме в Малі та ЦАР, колишніх французьких колоніях.

Під кінець року Еммануель Макрон дещо згладив вищезгадані невдачі, підписавши великі контракти у сфері ВПК із близькосхідними державами, а також уклав договір про поглиблену співпрацю з Італією, відносини з якою останні кілька десятиліть у Франції були відверто натягнуті.

Проте як для претендента на звання лідера Європейського континенту баланс перемог та поразок Макрона явно недостатній, щоб визначати президента Франції у якості тріумфатор року.

Ігор Додон (Молдова)

Після програшу президентських виборів минулого року молдавські соціалісти (ПСРМ) програли парламентські вибори, що відбулися в липні 2021. У жовтні 2021 Додон відмовився від депутатського мандату і незабаром складе повноваження голови ПСРМ. Водночас на проросійському політичному полі Молдови поступово кристалізуються нові політичні сили, що ставить під великий знак питання подальші перспективи екс-президента республіки.