Антон Ровенський, магістр міжнародних відносин, політолог– міжнародник

 

Домовленості між Німеччиною і США про "Північний потік — 2" стали однією з головних подій міжнародної політики в 2021 році. Багато політиків і експертів схильні надавати ПП-2 доленосного значення, однак станом на сьогодні в світі одночасно реалізується багато інших великих інфраструктурних проектів, які здатні значно серйозніше вплинути на глобальний політичний і економічний ландшафт. Про них поговоримо в матеріалі нижче.

 

Новий Шовковий шлях

Анонсований в 2013 році КНР проект Нового Шовкового шляху поступово стає найбільшим транспортним коридором світу, охоплюючи все більше країн Євразії. Економічний ефект реалізації проекту оцінюється в суму, що перевищує $ 20 трлн, ключовим розпорядником яких стане Піднебесна.

Багато, здавалося б, на перший погляд на пов'язаних між собою подій і процесів — як-то дестабілізація країн Центральної Азії, Близького і Середнього Сходу, протести в Білорусі і багато іншого — частково є відлунням протистояння навколо Нового Шовкового шляху. Проте економічний потенціал проекту настільки масштабний, що ніякі політичні катаклізми в окремих країнах не здатні поставити під сумнів його подальшу реалізацію та зміцнення позицій Китаю на світовій арені.

Куди активніше потенціал Нового Шовкового шляху може використовувати і Україна, максимально реалізуючи переваги свого географічного розташування.

 

М’янманські проекти

Йдеться про те, що М'янма, де взимку 2021 року відбувся державний переворот, є стратегічно важливою для Китаю і Індії з точки зору реалізації великих інфраструктурних проектів.

Так, М'янма може забезпечити вихід Китаю, свого найбільшого торгового партнера, до Індійського океану, що ліквідує ризики перекриття китайського транзиту через Малаккську протоку. Проект будівництва глибоководного порту в М'янмі і особливої ​​економічної зони при ньому, які будуть включені в Новий Шовковий шлях, є одним із пріоритетів для Піднебесної в регіоні. Наразі Китай, переслідуючи власні економічні інтереси, блокує сценарії активізації міжнародного тиску на новий політичний режим М'янми, який встановився після держперевороту.

Своєю чергою М'янма цікавить Індію як транзитний коридор для збільшення присутності на ринках країн АСЕАН. Зокрема, по території М'янми можуть бути прокладені транспортно-економічний коридор "Каладан" в рамках японсько-індійського партнерства, а також автомагістралі Індія-Таїланд.

У найближчій перспективі саме Пекін буде основним гравцем на м’янманському економічному полі, володіючи великим досвідом розгортання різних проектів у третіх країнах, які перебувають у стані хронічної нестабільності. Інша справа, що подібним планам КНР майже напевно спробують перешкодити США.

 

Транспортний коридор "Північ-Південь"

У певному сенсі транспортний коридор "Північ-Південь" протяжністю понад 7 тисяч кілометрів, який повинен з'єднати країни Північної Євразії з Індією через Іран, є конкурентом ініціативи Нового Шовкового шляху, до того ж більш "швидким" і "дешевим". З іншого боку, не виключено сполучення і взаємодоповнення цих двох ініціатив.

Проект був розпочатий в 1999-2000 роках, коли комерційні і державні структури РФ, Ірану, Індії підписали ряд відповідних угод. Станом на сьогодні проект являє собою кілька сегментованих транспортних ділянок, використання яких не об'єднано через різні причини в єдину систему.

Під час реалізації проекту до нього можуть приєднатися країни Центральної Азії і ряд аравійських монархій (зокрема, Оман вже є підписантом пакету угод в рамках проекту). Поки ж ключовою проблемою проекту є обмежені ресурси для зведення необхідної транспортної інфраструктури і невисокі обсяги взаємної торгівлі в трикутнику Росія-Іран-Індія, засновників даної ініціативи. Загалом до кінця нинішнього десятиліття стане зрозуміло, чи реалізує проект транспортного коридору "Північ-Південь" наявний потенціал.

 

Північний морський шлях

За останні роки Арктика отримала статус регіону, де розгортається протистояння РФ і США. У 2019 Пентагон представив Конгресу Арктичну доктрину, де, серед іншого, йдеться про можливості блокування для Росії і Китаю Північного морського шляху. На думку американської сторони, для РФ проект Північного морського шляху є не стільки економічним, скільки інструментом взяття під контроль ключових вузлів в північних широтах. Проте обсяги вантажоперевезень по Північному морському шляху демонструють тенденцію до стійкого зростання, збільшившись за останнє десятиліття в десять разів.

Відзначимо, що розвиток Північного морського шляху є важливим елементом в боротьбі за місткий платоспроможний ринок ЗПГ Північної Європи, куди мають намір постачати газ як російські, так і американські виробники. Тому варто очікувати загострення боротьби великих гравців за Арктику в найближчі роки.

 

Нікарагуанський канал

Підготовчі роботи для будівництва каналу, що з'єднує Атлантичний з Тихим океаном, почалися в кінці 2014 року. Тоді передбачалося, що основним інвестором проекту, оцінюваного в $ 40-50 млрд, стане китайський капітал. Побудова Нікарагуанського каналу надасть Китаю істотні геоекономічні переваги і активізує експансію китайського бізнесу і китайських військово-політичних ініціатив в країни Південної і Центральної Америки. Очевидно, що цей проект не знаходить підтримки США, а тому Вашингтон буде використовувати всі можливі інструменти, відточені в країнах Третього світу, для блокування будівництва.

Втім, поки що про такий сценарій можна говорити лише гіпотетично. Станом на сьогодні проект Нікарагуанського каналу заморожений з огляду на проблеми з фінансуванням. Однак поява в міжнародному порядку питання відновлення такого великого інвестпроекту, що має геополітичне підґрунтя, є справою часу, а не принципу.

 

Канал "Стамбул"

Президент Туреччини Реджеп Тайїп Ердоган в червні 2021 дав старт будівництву каналу "Стамбул", що з'єднує Чорне море з Мармуровим. Мотивацією будівництва називається необхідність розвантажити протоку Босфор і знизити ризики, пов'язані з проходом через нього вибухонебезпечних вантажів. Завершення робіт очікується в 2027 році.

Ключова інтрига, навколо якої буде розгортатися міжнародна політико-правова боротьба в контексті "Стамбула" — поширення на нього конвенції Монтре. Заяви турецьких чиновників з цього приводу досить суперечливі і залишають офіційній Анкарі широке поле для дипломатичних маневрів, що, втім, є характерною рисою Ердогана в міжнародних відносинах. Відмова від застосування до каналу "Стамбул" конвенції Монтре, яка передбачає свободу проходу через Босфор і Дарданелли для торгових суден у мирний і воєнний час (а також для військових кораблів чорноморських держав), стане для Туреччини інструментом тиску на держави Чорноморського басейну. Позбавлятися такого козиря Анкара явно не має наміру, питання лише в тому, яких поступок і преференцій забажає Туреччина від чорноморських держав в обмін на поширення конвенції Монтре на канал "Стамбул".

 

Левіафан

Газове родовище "Левіафан", що розташоване біля берегів Ізраїлю, було відкрито в 2010 році, а запаси палива оцінюються в більш ніж 500 млрд кубометрів. У 2019 країни Енергетичного трикутника (Ізраїль, Кіпр, Греція) підписали угоду про будівництво газопроводу EastMed для постачання палива в країни Південної Європи, а найбільшим споживачем ізраїльського газу, як очікується, повинна стати Італія. На початку 2020 року газ з родовища "Левіафан" почав надходити в Єгипет, звідки у вигляді ЗПГ може транспортуватися на Європейський континент.

Примітно, що проект EastMed виведений з-під дії Третього енергопакету ЄС, а в 2022 році Брюссель повинен прийняти рішення, чи візьмуть на себе структури Євросоюзу частину витрат з будівництва газопроводу. EastMed підтримують США, розглядаючи проект в якості однієї з альтернатив російському газу в Європі.

Водночас EastMed з високою долею ймовірності зіткнеться з гострою протидією Туреччини, яка за останні кілька років приміряла на себе роль одного з ключових газових хабів Південної Європи. EastMed суттєво зміцнить позиції регіональних опонентів Туреччини, тому інтриг навколо будівництва даного газопроводу буде більш ніж достатньо. Відправка турецького військового контингенту в Лівію на початку 2020 на підтримку так званого Уряду національної згоди наочно демонструє, що Анкара буде активно перешкоджати спробам оскаржити її лідерство в Східному Середземномор'ї.

 

Газопровід ТАПІ

Про газопроводі ТАПІ (Туркменістан-Афганістан-Пакистан-Індія), чия річна проектна потужність перевищує 30 млрд кубометрів, заговорили ще в кінці 1990-их, але рамкову угоду про його будівництво було підписано лише в 2010 році в Ашхабаді на саміті лідерів держав-учасників проекту. Станом на сьогодні побудована необхідна інфраструктура з транспортування та прийому газу в Туркменістані і Індії відповідно, проблемними ділянками проекту залишаються Пакистан і Афганістан, де початок робіт неодноразово переносився. 

Незважаючи на те, що делегація "Талібану", чий прихід до влади в Кабулі стає все більш реальною перспективою, веде переговори з Ашхабадом, запевняючи в гарантіях безпеки для газопроводу ТАПІ, про терміни початку робіт в Афганістані говорити в найближчій перспективі не доводиться.

Втім, в перспективі газопровід ТАПІ може стати однією з "точок збору" "постамериканського" Афганістану, виступаючи у ролі інструменту пом'якшення внутрішніх суперечностей в цій країні заради досягнення загального економічно відчутного результату. Крім того, ТАПІ має потенціал для зниження градусу напруженості у відносинах між Пакистаном і Індією, які є ядерними державами. Індія, до слова, вже в нинішньому десятилітті може стати найбільшим в світі споживачем енергоресурсів.