Ексклюзивне інтерв'ю заступниці міністра культури та інформаційної політики з питань цифрового розвитку, цифрових трансформацій і цифровізації Анастасії Бондар агентству "Інтерфакс-Україна"

Текст: Оксана Гришина

- Ви відповідаєте за діджиталізацію Міністерства культури. Які проекти зараз впроваджуються?

- Я відповідаю за впровадження цифрової трансформації за всіма напрямками діяльності міністерства. Є два пріоритетні реєстри за сферами - нерухома спадщина та музейна.

Нещодавно презентували Держреєстр нерухомої спадщини, завдання якого значно ширше, ніж просто фіксувати інформацію про обʼєкти. Він ще має бути інтегрований передусім із ЄДЕССБ (Єдина державна електронна система у сфері будівництва – ІФ-У), Держгеокадастром та стати дієвим інструментом збереження та моніторингу обʼєктів.

- Скільки створювали реєстр?

- Почали у 2021 році. Цей етап назвали декларативним. Була створена можливість вносити більше 50 ознак памʼятки, але допускалась і базова інформація: адреса, охоронний номер та інше, - щоб зібрати основу бази даних, побачити та зрозуміти, з якою кількістю памʼяток маємо працювати. На сьогодні ми припускаємо, що у нас їх десь 140-150 тисяч в країні.

- Чому така непевна цифра? Йдеться лише про памʼятки на підконтрольній Україні території?

- Так, маємо актуалізовану інформацію станом на 2021-й рік, тобто у реєстрі не вся інформація про Луганську, Донецьку області та Крим.

Відколи почалася війна, ми не зупинялися і продовжували працювати над реєстром разом із Мінрегіоном та потім із Міністерством розвитку громад, територій та інфраструктури (Мінвідновлення). Дуже багато інформації мали не в цифровому вигляді, а у паперовому. І якщо казати, що реєстру памʼяток не існувало, то це маніпуляції. Він існує та загальнодоступний на сайті Мінкульту. Але питання у його зручності та інтероперабельності. Тож одним із завдань цифрової трансформації є саме машиночитний формат даних та синхронізація обміну цією інформацією між усіма дотичними державними реєстрами. Наприклад, щоб автоматично у ЄДЕССБ висвічувалися охоронні зони та відповідні обмеження.

На даному етапі регіони мають дослідити обʼєкти, додати актуалізовані дані. Необхідно, щоб у кожній громаді був розроблений та затверджений генеральний план території, де мають бути зазначені охоронні зони із памʼятками. Тоді для кожної будівлі визначено "периметр", а це не завжди тільки чотири точки, їх може бути 25, які фіксують межу полігону будь якої форми.

- І скільки міст мають сучасні генплани? Десь 15%? Реєстр чекатиме, доки громади розроблять їх?

- Це паралельні роботи, але насправді, якби не війна, ця частина роботи вже була б зроблена. Був запланований ресурс, субвенція саме на розробку, актуалізацію планів територій.

Впевнена, що Мінвідновлення обовʼязково закцентує увагу на тому, що кожній громаді критично важливо мати розроблену науково-проектну документацію.

Всі добре розуміють, наскільки наявність та якість документації впливають на збереження спадщини, відновлення, розвиток та розбудову. Чинність історико-архітектурних опорних планів потрібно також унезалежнити від затвердження генпланів. Бо зараз, згідно із законодавством, вони вважаються затвердженими лише після того, як затвердили генплан, що негативно впливає на ситуацію зі збереження спадщини та провокує численні конфлікти та судові справи.

Я багато спілкуюся із іноземцями. І вони вважають, що на глобальному рівні країни не так помітно, що ми пріоритезуємо культуру, її збереження та розвиток. Так, зараз перший пріоритет – це питання безпеки - ми як суспільство багато що підраховуємо в дронах…

- Можливо, зараз не на часі великі дорогі проєкти реставрації. Утім саме час домовлятися, створювати правила, зокрема, про те, що є памʼяткою, які критерії їх визначення тощо.

- Цей процес не повинен взагалі зупинятися. Ми зараз як нація болісно переосмислюємо все наше сприйняття. Не тільки щодо того, що саме є памʼяткою, а й узагалі переглядаємо свою оцінку ролі України і себе у світі, свого ставлення до держави, взаємин громадянина та суспільства. Це важкий процес зміни та усвідомлення, і він точно не буде швидким, але ми рухаємося, і це найважливіше.

- Щоб реєстр став справжнім інструментом збереження, його потрібно наповнити якісною інформацією на рівні громад. Які KPI міністерство їм визначає?

- Ми презентували реєстр нерухомих памʼяток наприкінці листопада. Подивімось на динаміку за два тижні, щоб оцінити його якість. Слід розуміти, що наповнення реєстру йде здебільшого з паперових облікових карток, які є в обладміністраціях, причому значна частка із даними з 90-х, якщо не з 60-х років минулого сторіччя. Тому постає питання, наскільки релевантна ця інформація, з якою доведеться працювати обладміністраціям, скільки потрібно часу для її оновлення.

- Що буде видно у реєстрі?

- Абсолютно вся історія обʼєкту. Тобто там накопичуватеметься вся інформація про те, що з ним відбувалося і відбуватиметься. Всі дані будуть зберігатися за системою блокчейну: якщо хтось зайшов і щось виправив, то у реєстрі це буде видно - хто, що і коли змінив.

Пріоритетним на даному етапі є занесення назви обʼєкта та полігону. Але реєстр – це "живий" інструмент: він повинен постійно розвиватися, мають додаватися деталі про вже занесені памʼятки, вноситися дані про нововиявлені обʼєкти тощо.

Окрім цього у реєстр мають бути внесені історичні ареали, охоронні зони ЮНЕСКО. У нас є 401 історичне населене місце, однак лише десь 180 із них мають розроблену науково-проєктну документацію, і її вже оцифрували. Зараз все переноситься до реєстру.

В принципі, яка різниця? Коли ареали вніс Мінкульт (Міністерство культури та інформаційної політики – ІФ-У), встановлюються певні стандартні обмеження довкола памʼятки, наприклад 300, 500 чи 1000 м. А коли кожна громада робить свій індивідуальний план, то для конкретного обʼєкта встановлюють індивідуальні обмеження, враховуючи при цьому всі деталі та особливості даної місцевості, і це дозволяє краще планувати розвиток. Тобто варіант стандартних охоронних зон діє як запобіжник для будівництва, враховує узагальнені вимоги і може бути більш обмежувальним.

- Що з історичними місцями, які ще не розробили свої ареали? Як Мінкульт зможе їх стимулювати?

- Наразі, розуміючи обмеження бюджету, ведемо перемовини з донорськими організаціями. Проєкт TAPAS, що фінансує розробку програмного забезпечення цього реєстру, включив частину ареалів в скоуп робіт (визначає, який обсяг роботи має бути виконаний, щоб успішно поставити продукт, результат чи послугу – ІФ-У). Дуже сподіваюся, що й надалі ми рухатимемося у партнерстві та невдовзі у підсумку отримаємо всі ареали в цифровому вигляді.

- Тобто зараз Мінкульту легше ввести більш жорсткі запобіжники, щоб простимулювати громади розробляти містобудівну документацію?

- З одного боку, це внесення чіткості та прозорості в можливості та обмеження для будівництва. З іншого, можливість стимулювати громади, щоб розроблялася та затверджувалася власна науково-проєктна документація. За нинішніх умов обмеженого бюджету існує доволі велика активність міжнародних партнерів, які допомагають регіональному розвитку. До речі, жоден з тих реєстрів, які ми розробляємо в міністерстві, не створюється за державні кошти, а лише за допомогою донорів.

- Який оптимістичний сценарій щодо наповнення цього інструменту настільки актуальною інформацією, щоб його можна було синхронізувати із ЄДЕССБ?

- Ще треба його нормативно врегулювати, очікуємо прийняття постанови. Але технічно він вже готовий, функціонує, до нього підключені регіони. Завершуємо розробку постанови та порядку ведення реєстру, які регулюватимуть дії на законодавчому рівні.

- Другий основний реєстр – музейний? Яка його мета?

- Ви знаєте, яка кількість музейних предметів в Україні? 12 мільйонів. Ти називаєш цифру, і всі розуміють, що це дуже велика цифра для країни. Але вона неточна, бо жодного разу ніхто детально не підраховував не лише кількість експонатів, а навіть музеїв з їхніми філіями та їхньою належністю до різних органів чи організацій.

У нас є постанова, яка регулює та перелічує ті музеї, в яких зберігається державна частина музейного фонду. Але музеїв насправді значно більше, і не всі належать до сфери діяльності Міністерства культури. Є музеї медицини, військові і так далі, фонди яких також належать державі і є частиною державного музейного фонду .Плюс є ще і приватні, або шкільні чи при установах та організаціях - дуже багато всього.

Ми провели кілька опитувань по областях, щоб зрозуміти, з яким фінальним обсягом доведеться працювати, й отримали цю цифру - приблизно 12 мільйонів. Кожен музей знає, скільки в нього обʼєктів, оскільки облік музейних предметів зарегульовано та чітко визначено законодавством. Це глибока та комплексна робота, яку виконують працівники музейних установ.

Однозначно реєстр на державному рівні повинен існувати. Держава має розуміти, які обʼєкти де знаходяться і в якому стані. Разом з тим і громадяни матимуть можливість доступу до інформації про музейні цінності в країні. Один з останніх прикладів - ситуація зі скіфським золотом. Майже десятиріччя ми доводили, що колекції належать державі Україна, а не конкретному музею, який є тільки розпорядником. Музейні предмети, музейні колекції та музейні зібрання державної частини Музейного фонду України закріплюються за музеями на праві оперативного управління. Державний реєстр допоміг би просто показати на міжнародному рівні, що ці предмети належать державі.

- Хто фінансує створення музейного реєстру, що вже зроблено?

- Фінансується урядом Польщі, він зроблений більше ніж на половину. Я сподіваюся, що до середини наступного року зможемо його запускати. Вже проводили тестування з окремими музеями.

Причому реєстр не буде важкий. Основна ідея - доступ через веб-інтерфейс: просто заходите за електронною адресою та логінетеся за кепом посадової особи. Це обовʼязково, аби було видно, хто саме заходить в систему і буде працювати. Для кожного музею інтерфейс буде стандартизованим та динамічно змінюватиметься відповідно до внесених даних.

Ми детально пропрацьовали його структуру. Зупинилися на тому, що хочемо фінально додати функцію контролю переміщення цінностей, щоб одразу бачили не тільки що і де в країні знаходиться, а й що, де, куди і коли виїхало. Зараз для експонування за кордоном потрібні стоси паперів, які супроводжуються доволі кропітким процесом з багатьма узгодженнями. Ми ставимо за мету оцифрувати і спростити сам процес для співробітників музейних установ, щоб на етапі формування в електронній системі колекції на переміщення базова інформація підтягувалася автоматично у відповідні форми.

- Це буде більш робоча, вузькопрофесійна історія для музейників чи для публіки вона теж буде відкрита?

- Я хочу, щоб музейний реєстр був відкритим. Це ж клас, коли ми у реєстрі за пошуком "Малевич" можемо глянути де в Україні можна побачити його роботи, або дізнатися, де є скелети мамонта.

- Існує практика, коли частина експозиції є декором у державних установах, наприклад демонструється у Маріїнському палаці. Чи це відображатиметься в реєстрі?

- Звісно. Головне, щоб реєстр відображав інформацію про фонди та їх використання. Візьмемо для прикладу Музей історії України. Перше завдання – побачити загальний фонд музею. Далі –розмежування фонду по філіям. Відповідно, обʼєкти, що належать до фондів одного музею, можуть зберігатися за різними адресами. Третій рівень інформації  – куди все це переїжджає, де експонується, де знаходиться на тимчасовому зберіганні.

Якщо певні обʼєкти знаходяться на тимчасовому зберіганні у Маріїнському палаці – Ок, це в межах країни. Якщо поїхали на закордонну виставку – теж Ок. Суть в тому, що ми постійно зможемо моніторити, бачити статистику та звіт.

Це також значно спростить документальний процес підготовки переміщення для експонування.

У стресовому випадку необхідної евакуації колекцій ми б одразу бачили, скільки допоміжного матеріалу (плівки, палет), скільки та якого транспорту необхідно конкретному закладу.

- Евакуація – це ж не ваша зона відповідальності…

- Моя зона відповідальності - накопичення інформації та її доступна та прозора презентація. Але для того, щоб розуміти, яку інформацію треба накопичити, ми повинні розуміти мету.

- Експонати у музейному реєстрі просто зафіксують чи планується оцифрування колекцій?

- В англійській мові є два слова: digitize і digitalize. Перший крок – зробити електронний перелік, з усіма базовим атрибутами обʼєкта (назва, автор, рік), щоб ми могли їх групувати за фільтрами. Плюс цифрова копія обʼєкту - в реєстрі обовʼязково має бути "картинка".

Ми відразу ставимо критерії, які приймає Європа або Інтерпол. Наша електронна база має автоматично за деякими сценаріями підключатися до цих каналів. Якщо зʼявляється галочка, що обʼєкт вважається зниклим, міжнародні правоохоронні структури повинні його бачити, щоб моніторити по світу.

Існують певні вимоги до картинок: чотири формати ( анфас, профіль, знизу, зверху), вони прописані, при цьому зображення не повинні бути такими, які можна розтягнути на "Гулівер".

Тому треба розділяти державний музейний реєстр та роботу щодо популяризації музеями колекцій, виставкової діяльності, зокрема за допомогою цифрових копій високої роздільної якості або 3D.

Я постійно наполягаю на тому, щоб музеї активніше використовували цифрові інструменти, але це не має відношення до музейного реєстру. В реєстрі має міститися базова інформація - держава повинна розуміти, чим вона володіє. Популяризація, освітня та наукова робота – справа музеїв, так працює більшість європейських установ. Музеї отримують гранти для оцифрування колекцій, купують обладнання, яке дозволяє потім створювати у себе фотолабораторії, імерсивні та інтерактивні виставки, тощо.

- А як плануєте моніторити активність та ефективність культурних установ? Це теж буде реєстр?

- Так, у нас є ще один реєстр - базова мережа закладів культури, в принципі, вона визначена законодавством. Робота над цим реєстром почалася з утилітарного питання, а в яких закладах культури є широкосмуговий доступ в інтернет. В країні була субвенція Мінцифри (Міністерство цифрової трансформації - ІФ-У) по широкосмуговому інтернету, і соціальні обʼєкти громади мали підключити до оптоволокна. Ми з Мінцифри хотіли перевірити, яка кількість бібліотек реально працює з широкосмуговим інтернетом і шукали ідентифікатори закладів. Так зʼявилася ідея оцифрування базової мережі. Для того, щоб зрозуміти, що є і чого нема в закладі, потрібно спочатку мати чіткий перелік всього, а далі цей інструмент допоможе накопичувати додаткову інформацію про дії та ефективність роботи закладу культури.

Ми живемо в час, коли вже є АІ, причому штучний інтелект особисто я використовую щодня. І при цьому більшість документів у закладах культури – на папері? Цю прірву треба долати якнайшвидше.

- На який стадії зараз цей реєстр мережі закладів культури?

- Програмне забезпечення вже розробили, працюємо над постановою для його запуску. У нас 33 тисячі закладів культури, біля 15 тисяч бібліотек плюс театри, клуби, музеї, школи. Цей реєстр інтегрується з Єдиним державним реєстром юридичних осіб та фізосіб-підприємців та автоматично підтягне всю інформацію. Тобто все, що потрібно буде зробити керівникам, - просто зайти та ідентифікувати свій заклад. Далі побачимо певні статистичні дані, які заклади подають у формі звітів, та нарешті матимемо наочну картину історії діяльності в єдиному інформаційному ресурсі.

- Ці дані подають раз на рік. Це мало для корегування роботи.

- Я за те, щоб інформацію подавали частіше і щоб розширити перелік даних, які повинні подавати. Наприклад, бібліотеки – скільки людей прийняли, скільки книжок видали та повернули; театри – кількість нових вистав, проданих квитків, розбивку за жанрами вистав, щоб розуміти, що найбільш популярне. Якщо у закладах постійно аншлаг – то на що саме йдуть бюджетні кошти? Заклади мають виходити на самозабезпечення. Культурний продукт повинен бути високого рівня і відповідати вимогам часу, тоді й попит збільшиться.

На основі цього реєстру рішення може приймати сам керівник: як керувати, що створювати, що стимулювати. Я би хотіла, щоб всі державні рішення приймалися на основі зібраних даних. Так само, як у бізнесі, оцінка досягнень  державних установ має бути підтверджена конкретними діями: ми поставили пʼять нових вистав, витратити таку суму грошей, в нас збільшилася аудиторія…- це проста математика.

- Ви сказали, що хоче бачити більше даних від культурних установ, які ті подають у вигляді статистики. Міністерство вже ініціювало ці зміни?

- Ні. Зараз етап створення реєстру, впровадження його через постанову, актуалізації всієї інформації по всіх закладах. І потім, коли введемо реєстр мережі в експлуатацію і він офіційно запрацює, Мінкульт аргументує та зможе подати пропозиції для розширення та частоту подання даних відповідно до оновлених вимог.

- Окрім згаданих трьох реєстрів над чим ще працюєте?

- Над реєстром отримувачів гарантів, премій, стипендій, будь-якої фінансової допомоги від держави. Це потрібно для систематизації інформації про те, що за люди - від піаністів до письменників - отримують винагороду або допомогу від держави.

Далі в нас є реєстр видавців і розповсюджувачів друкованої продукції. Це перший етап створення цифрової електронної бібліотеки у масштабах країни. Перший крок – реєстр видавців, наступний – автоматизація ISBN (міжнародних кодів книжок) у привʼязці до цих видавців.

- А зараз коди книжок не привʼязані до видавництв?

- Ні, зараз це окремі послуги, які надають різні організації. Коди видає Книжкова палата, а реєстрацією видавців та розповсюджувачів займається Держкомтелерадіо.

Після синхронізації ми матимемо реєстр в електронному вигляді всіх книжок, які видаються в державі. Відтак можемо створити єдиний електронний запис для всіх книжок. І бібліотеки, які отримують або закуповують собі примірники, замість прописувати від себе опис кожної книжки, після вводу у базу певного ISBN автоматично зможуть отримуватимуть єдиний опис, бажано зроблений або розповсюджувачем, або видавцем, або єдиною визначеною державою установою.

Інше питання – електронні видання. Тут проблематика авторських прав. Поки ми намагаємося зрозуміти, хто фінансуватиме отримання електронних примірників для бібліотек. Цим питанням займається Український інститут книги. Можливо, згодом і держава буде фінансувати, так само як закупівлю паперових книг в бібліотеки, адже це просто нова формула розповсюдження книжок та поширення доступу до читання. Тут питання: якщо держава фінансує доступ до твору, то він просто може бути у відкритому доступі, і для цього не потрібна фізична бібліотека, а достатньо сайту чи застосунку, тоді це вже зовсім інша історія бібліотечного формату.

- На якому етапі створення реєстру книговидавців?

- ПЗ вже розроблено, постанова проходить погодження. Окремо йде процес формування стратегії оцифрування стародруків та бібліотечної спадщини, створення реєстру старовинних друкованих видань. Мова не про музеї, а про бібліотеки, які теж мають багато цінного та історично важливого. Це буде загальний ресурс, який обʼєднає те, що зберігається у численних бібліотеках по всій Україні.

Ще один реєстр – це реєстр майстрів народних художніх промислів. Він уможливить верифікацію майстра, який створив той чи інший розпис, вишивку, кераміку і так далі, а також дозволить встановити ідентичність виробу. Тобто на кожному творі, який буде цей майстер робити, він друкуватиме свій QR/штрих-код, за яким переходиш і бачиш одразу всю інформацію про автора.

- Цей реєстр не викличе спротиву з боку самих майстрів? Наприклад, щодо оподаткування?

- Рано чи пізно ми обовʼязково дійдемо до того, що всі будуть заповнювати декларації про себе просто тому, що це нормально з точки зору економічного розвитку країни. Можливо, я оптимістично на це дивлюся, але інакше не можна.

Цей реєстр дасть іміджеву складову. У мене немає очікувань, що це все буде супершвидко. Але ми обовʼязково прийдемо до того, щоб всі працювали "по-білому", тому що це буде вигідно в країні. Можливо, це буде не завтра. Але це не означає, що до цього не потрібно рухатися.

- Це дуже масштабні плани. Чи є розуміння, коли всі ваші ініціативи стануть дієвими інструментами?

- Я нормально ставлюся до того, що процес цифрової трансформації такої величезної сфери за кількістю напрямків та складових не дуже швидкий. Головне - це поетапне планування та чіткість постійного руху вперед, почати і не зупинятися. Найголовніший виклик тут - забезпечити безперервність та послідовність в державі тих дій і рішень, які ми впроваджуємо. Кожен цикл треба довести до виконання, бо тільки рух вперед призводить до змін.

Реєстри, про які йшлося, будуть впроваджені впродовж найближчого часу - це кілька місяців. Щоб їх заповнити, на це теж піде час, адже обсяг цінностей в нашій країні величезний. А потім розвиток та зміни – ці процеси триватимуть постійно, як і має бути, щоб відповідати вимогам часу.