Олександр Каленков, президент ОП “Укрметалургпром”

 

 

Жорстока війна не лише вбиває та ламає долі українців. Послаблення економічного тилу України, без сумніву, також є частиною стратегії російських загарбників. І гірничо-металургійний комплекс (далі ГМК) став однією з найбільш постраждалих від війни галузей української промисловості.

Через військову агресію рф значних руйнувань зазнали маріупольські металургійні комбінати "Азовсталь" та "ММКІ", які у попередні роки забезпечували понад 40% виробництва сталі, Авдіївський коксохімічний завод, тимчасово втрачено контроль над Запорізьким залізорудним комбінатом. Вцілілі підприємства, що знаходяться на підконтрольній Україні території, через логістичні обмеження та ринкову кон’юнктуру змушені скорочувати завантаженість виробничих потужностей: Запоріжсталь та Каметсталь завантажені наполовину, АрселорМіттал КР за останній місяць виробив до 15% прокату від довоєнного рівня, а гірничо-збагачувальні комбінати сукупно виробили лише 20% залізорудної продукції від довоєнного місячного обсягу, деякі комбінати взагалі змушені призупинити видобуток (Інгулецький ГЗК). Потенційні ціни на експортних ринках, за рахунок яких можна було б збільшити виробництво, покривають лише 70% від змінних витрат, які підприємство має понести для виробництва та доставки продукції на відповідний зовнішній ринок, тому вже тривалий час підприємства працюють з неповним завантаженням та у збиток.

Металургійні заводи та гірничо-збагачувальні комплекси, які здебільшого розташовані біля лінії фронту, знаходяться під ризиком обстрілів, а від недавнього часу, разом з іншими українськими бізнесами, є заручниками обмежень електропостачання через планові та екстрено-аварійні відключення електроенергії.

На межі виживання

Криза у галузі посилюється також через постійне зростання навантаження на бізнес з боку державних транспортних та енергетичних монополій. Укрзалізниця з минулого року вже кілька разів підвищувала тарифи на перевезення вантажів ГМК, тоді як наші підприємства через блокування портів змушені були переорієнтувати експортні потоки на західні прикордонні переходи. Возити залізницею у західному напрямку набагато довше і набагато дорожче - витрати підприємств ГМК на логістику зросли в 4-5 разів: більша відстань по території України, зростання витрат на залучення вагонів внаслідок зростання часу їх обороту (через різну ширину колії потрібне додаткове перевантаження в європейський вагон або зміна колісних пар на українських, наявність процедур митного та прикордонного контролю, недостатня потужність європейської інфраструктури для задоволення 100% попиту з боку українських вантажовласників призвели до формування черг перед кордоном), підвищені тарифи на перевезення по Україні та додаткові витрати на перевезення по Європі. Як наслідок, ціни, які галузь може отримати на експортних ринках, не покриває загальних витрат на виробництво та доставку продукції, внаслідок чого ми програємо конкурентну боротьбу виробникам з інших країн.

На додачу до вищезазначеного, "Укренерго" заявляє про плани збільшити тариф на передачу електроенергії (на +51%) та диспетчеризацію (одразу на +356%). Це призведе до ще більших витрат і без того, що страждає від збитків бізнесу і, як наслідок - до подальшого зниження обсягів виробництва та, відповідно, споживання електроенергії. Таке стрімке підвищення тарифів є нищівним для економіки воєнного періоду. Для збереження виробничого потенціалу країни тарифи мають рости не більше, ніж на 10%.

Ми розуміємо, що через війну державні підприємства також несуть додаткові витрати/втрати, проте задача держави у критичний період втримати економіку, допомогти промисловим підприємствам працювати та конкурувати на зовнішньому ринку, де у собівартості продукції інших виробників немає "воєнного" витрат. Тому сьогодні державі доцільно забезпечити мінімально допустимі тарифи, щоб наростити виробництво та експорт української продукції, зберегти робочі місця та підвищити податкові надходження до держбюджету та валютну виручку. 

Основна причина, чому гірничо-металургійні підприємства продовжують працювати в умовах збитковості, - це бажання зберегти як власний виробничий потенціал, так і зберегти / підтримати трудові колективи. Ми також наполегливо дотримуємося проголошеної ще на початку війни мети — наближати нашу перемогу над загарбниками, всіляко допомагаючи ЗСУ. Працівники металургійних заводів, які не зайняті у виробництві через зниження виробництва, працюють над виготовленням захисних споруд, бронежилетів, протитанкових їжаків та печей для обігріву наших бійців у бліндажах тощо.

Проте запас міцності металургійних та гірничих підприємств обмежений. Без політики держави, що буде спрямована на збереження та відновлення галузі, незабаром може настати день, коли в Україні згасне остання домна і сотні тисяч людей залишаться без роботи.

Без доступу до портів відновлення неможливо

ГМК - експортоорієнтована галузь. У довоєнні часи на зовнішні ринки ми відправляли 80% продукції, близько 70% експорту йшло через морські порти. Тому можливість експортувати морем є основним питанням для нашої галузі, а отже і економіки України. Нагадаю, у структурі українського експорту продукція ГМК займає понад третину, а за минулий рік продаж нашої продукції на світових ринках приніс в Україну близько 22 млрд доларів валютної виручки.

Сьогодні експорт зерна транспортним коридором забезпечує близько 1 млрд. доларів надходжень щомісяця. Приблизно стільки ж, якщо не більше, валюти може давати експорт продукції ГМК. Україна в такий спосіб може збільшити обсяг валютних надходжень удвічі – вигода для держави очевидна. Крім того, включення вантажів ГМК у погоджену номенклатуру експорту дозволить відновити виробництво ГМК, втримати висококваліфіковані та досвідчені робочі колективи та збільшити податкові надходження до держбюджету.

Ми бачимо титанічну працю українських дипломатів та міжнародних партнерів у питанні розблокування морського експорту. У той же час ми добре усвідомлюємо, що успішні переговори з нашим оскаженілим сусідом справа непроста, але, як показує історія "скасування" та наступних "жестів доброї волі" в рамках зернової угоди - цілком реальна. Для цього потрібне лише розуміння важливості цього розширення з боку міжнародного співтовариства. Тому вкотре просимо наших дипломатів постійно наголошувати на необхідності розширення номенклатури вантажів, що транспортуються відкритим коридором.

Проте внутрішня тарифна та податкова політика повністю залежить від волі держави. Полегшити кризове становище українського ГМК можна також завдяки іншим крокам – таким як скасування екологічного податку та зниження рентних ставок, які при падінні виробництва все одно не працюють на користь державної скарбниці, а також за рахунок стримування тарифів Укренерго на мінімально можливому рівні (тобто мова може йти про зростання тарифів на передачу та диспетчеризацію на +10%, але точно не на +50% та більше).

Необхідно зламати плани ворога щодо ослаблення однієї з ключових галузей української економіки. Адже, маючи потужну промисловість у тилу, ми значно прискоримо нашу перемогу над російським агресором.