Олексій Гордєєв, спеціаліст з комунікацій,автор книги "Церковь на Майдане"

 

Харків. Салтівка, один з найнебезпечніших районів міста, - неподалік. За столиком у волонтерському кафе поблизу станції метро "Героїв праці" невибагливо обідають двоє журналістів The New York Times – Джеймс та Паоло. Поряд із ними - 32-річний Мар’ян Присяжнюк, він фіксер/продюсер цієї репортерської групи.

З Мар’яном я познайомився у Харкові, коли в якості фіксера, водія та перекладача впродовж кількох тижнів допомагав одному з французьких ТБ-каналів. З американськими репортерами Мар’ян, вочевидь втомлений, працював вже місяць.

Попит і пропозиція

Fixer – це людина, яка щось "налагоджує". Як правило, її послугами користуються ті, хто не володіють необхідними контактами для сторітелінгу та/або не знають мови країни відрядження.

Послуг фіксерів потребують десятки іноземних журналістів та знімальних груп, які прибувають до України висвітлювати останню фазу російсько-української війни. Отже, чим займаються класичні фіксери?

• Пошук історій, контактів та інформації

Закордонні журналісти (особливо з Польщі) можуть знати українську мову для самостійного пошуку героїв, контактів та джерел. Наприклад, один з французьких журналістів мені розповідав, що, коли їхав до Центральноафриканської республіки, не потребував ані фіксера, ані перекладача, адже французька – одна з офіційних мов цієї держави.

Втім, як правило, репортери не знають української і не мають свіжих контактів. Через це їх головна вимога до фіксера – знаходити потрібні джерела (як чиновників, так і "героїв") та, найголовніше, успішно домовлятись про інтерв’ю та спільні виїзди на локації (наприклад, на "передову", у волонтерський центр, у лікарні тощо).

Деякі фіксери, які займаються лише пошуком героїв для матеріалів та перекладом (див. нижче) воліють називатись "продюсерами", адже саме від них залежить, про кого і про що писатимуть закордонні репортери.

Крім того, як правило, телевізійні журналісти, готуючись до прямих включень, потребують на свіжу інформацію не тільки з регіону базування, але й з усієї України. Фіксер оперативно готує її теж.

На мою думку, нині найкращий фіксер – це безробітний або колишній журналіст та/або піарник зі знанням соціального і, особливо, військового ландшафту. "Людина з вулиці" банально не знатиме, кому писати або телефонувати, якщо потрібно підтвердити кількість загиблих та поранених. Соціальний капітал та корисні зв’язки фіксера також затребувані тоді, коли чиновники не йдуть на контакт або під не особливо переконливими аргументами відмовляються від співпраці (ділитись даними, пускати у лікарню etc).

• Переклад

Як правило, фіксер одночасно і перекладач. В пріоритеті, звісно, англійська та будь-яка доступна європейська мова/-и.

Перекладацька робота триває не тільки під час зйомок/усних інтерв’ю безпосередньо на локації, де фіксер передає основну суть розмов, але й під час тривалого та виснажливого редагування, коли ТБ-журналісти обирають потрібні для сюжету синхрони. Пошук потрібної прямої мови, її відбір, точний переклад та фінальна перевірка можуть тривати до ночі (а зранку – нові виїзди та зйомки).

Якщо фіксер не знає мови, він миттєво "падає в ціні", адже тоді журналістам потрібно брати ще й перекладача, який отримує не тільки гонорар, але й хот-дог на заправці та дефіцитне місце у машині.

• Безпека

Буває так, що час від часу від фіксера вимагають шукати інформацію про безпечні маршрути для пересування Україною та всередині міста. Також його/її можуть просити прозондувати безпечний район для бронювання готелю та перевірити робочий статус укриття (наприклад, у харківському готелі ключ від шелтеру просто загубився).

На французькому ТБ, з яким я співпрацював, цю інформацію верифікував один з працівників внутрішньої служби безпеки, який раніше був військовим. Загалом, інформація стосовно безпеки роботи – одна з найкритичніших для західних журналістів.

Також фіксер допомагає залагоджувати конфліктні ситуації. Один з прикладів – це заборона місцевих мешканців знімати (навіть у спальних районах) або діалог з поліцією на місці "живих" включень ("хто такі? де акредитація?"). Роль фіксерів у вирішенні репортерських проблем на блокпостах – неоціненна.

• Транспорт і логістика

І навпаки, цінність лише фіксера зростає, якщо він може бути водієм та має власне авто, розраховане на перевезення групи людей з об’ємним багажем (мій Ford Tourneo Connect для цієї задачі підходив на всі сто).

Один з французьких репортерів розповідав, що в інших країнах і, зокрема, в Іраку для багатих американських ЗМІ існував сформований ринок "репортерських" броньованих авто із супутниковим інтернетом на борту. Як завжди: є попит, зростає і пропозиція. 

Загалом, для іноземних журналістських команд поєднання у одній особі "фіксер+водій+перекладач" - ідеальний, найвигідніший варіант співпраці з українським фахівцем.

Чорніють камені підводні

Я дуже поважаю всіх іноземних журналістів, які не зупиняються на Львові та відправляються далі вглиб України висвітлювати російсько-українську війну. Вони могли б лишитись у своїх комфортних офісах, не наражаючи себе на небезпеку. Втім, їдуть до нас та піддаються високим ризикам (згадайте загиблих в Україні журналістів).

Втім, до нас прибувають непрості репортери: це (досвідчені) репортери-міжнародники, які знають собі ціну та хочуть "вижати з цієї війни все". Часом це адреналінові наркомани, які за вечерею у готелі можуть говорити тільки про військові дії та їх свій coverage.

З "вижати з цієї війни все" іноді виходить дуже невдобно. Їдучи до України, команди або окремі журналісти отримують від редакторів мандат на пошук яскравих історій та ексклюзивних інтерв’ю/відвідин локацій, які ще ніхто не знімав. Часом це створює проблеми, коли на словах західний журналіст (особливо теле-) погоджується з вимогою не знімати переміщення нашої техніки або позиції військових та інших об’єктів, а, коли увага військової пресслужби послаблюється, потайки це знімають. Коли одного разу я звернув увагу репортерів на те, що у сюжеті їх колег фіксувався танк, що просувався на Чернігів, один із них написав: "Too tempting, I think I would have done the same" ("Було надто спокусливо, думаю, ми б теж так вчинили"). Звісно, ніхто з них не публікував ці дані одразу, однак я не один раз відчував, що західні журналісти вважали себе певним виключенням з правил (що впливовіше ЗМІ, то вище ця "ексклюзивність").

Окрім очевидного ризику допомогти таким чином російській розвідці, закордонні журналісти також руйнують відносини між самим фіксером та людиною, яка відповідає за ЗМІ у бригаді, підрозділі, лікарні або іншій структурі. Не секрет, що кількість запитів до ЗСУ, НГУ та НПУ "поїхати на передок" більша, ніж їх реально обробити, тому часто важливу роль грають взаємини між фіксером та знайомим пресофіцером (чи є історія win-win-стосунків? чи є довіра?). Один такий журналістський прокол, – і фіксеру буде доволі складно пояснити пресофіцеру, навіщо йому ще раз співпрацювати з західною командою (цією або іншою) та цим фіксером, який не зміг добитися цілковитого дотримання іноземними репортерами "правил гри" на передовій або на місці трагедії.

Ще один суперечливий момент – "подвійні" або навіть "потрійні" зустрічі. Фіксер, використовуючи свій соціальний капітал, контакти і навіть авторитет, на вимогу західних журналістів може в один день запланувати кілька зустрічей з вічно зайнятими джерелами. Ці рандеву можуть по часу перетинатись одне з одним. Але рішення, на яку зустріч йти, ухвалюється ввечері. Тому подеколи фіксер має дзвонити тим, кого не "обрали", та вибачатись, що репортери не приїдуть, бо "знайшлась інша, більш цікава історія". Втім, оскільки джерело теж планувало цю зустріч і втрачало при цьому інші можливості, наступного разу воно двічі подумає, чи погоджуватись знову на контакт з іноземним ЗМІ. Якщо ж це чиновник, то взаємини з ним точно попсуються. Зрештою, часто західні журналісти організовують кількагодинні інтерв’ю або виїзний репортаж (у моєму випадку – нічне чергування з харківською поліцією), однак через своє перевантаження або поганий тайм-менеджмент нічого в ефір/на сайт не випускають. Що має казати фіксер людям, які йому пишуть "ти ж мені скинеш лінк на моє інтерв’ю?", - таємниця. І чи будуть ці джерела погоджуватись на нові зустрічі?

Недотримання "правил гри" на військових локаціях, "подвійні зустрічі" та невипущені матеріали - це фактично постріли собі в ногу. Постріли, які на місцях прискорюють втому від іноземних медіа.

Наостанок, якщо фіксер не прописав чіткий реєстр своїх обов’язків, то він має бути готовим до абсолютно нефахових запитів – "поїхати купити їжі", "принести триногу з машини" або взагалі "сказати, яка відстань від Львова до Яворова", навіть якщо це самостійно гуглиться за 30 секунд.

Варто

Від журналіста фіксер/продюсер принципово відрізняється тим, що усі знайдені історії та контакти обробляє не сам, а передає своїм клієнтам.

"Від продюсера/фіксера залежить, про що писатиме журналіст і про що потім дізнаються мільйони людей, - каже Мар’ян Присяжнюк. - Це частина інформаційного фронту: люди та політики це читають, і це пряма та непряма допомога Україні".

Зрештою, масовий попит на фіксерів впаде з закінченням гострої фази російсько-української війни.