Елена Шуляк, народный депутат Украины IX созыва, заместитель председателя фракции "Слуга народа"

(подается на языке оригинала)

В контексті осмислення року президентства Володимира Зеленського, з-поміж усього я бачу один важливий і переломний момент для нашої країни. Початок масштабного будівництва інфраструктури. Звісно, будівельна сфера працювала і донині, в Україні зводилися точково соціальні об’єкти  та дороги. Але як? Одразу в голові зринають картинки з різних відео, на яких робітники як не закатують асфальт у дощ, так розрівнюють дорожнє покриття граблями. Але донині робили вони так не тому, що погані. А тому, що в них не було вибору. Тепер вибір є, і він дуже перспективний. Більше того, цей вибір здатний суттєво допомогти нашій економіці. Як? Розповідаю.

Останній прожитий рік можна охарактеризувати для нашої країни простим і далекоглядним словом — стратегія. Саме вона повинна об’єднати націю, зробити її сильною та успішною. І цілком символічно, що в нашій історії була така поодинока будівельна програма як  “Зведення “Великої стіни”. Попри те, що історія з стіною була лише одна, країна насправді обростала великими невидимими стінами: між владою і людьми, між президентом та урядом і парламентом, між державою і малим/середнім бізнесом. Цих стін у спадок нам передали стільки, що лише на своєрідну їх інвентаризацію довелося витратити купу часу. 

Працюючи в BRDO над пошуками шляхів вдосконалення будівельного ринку, я проаналізувала скільки складних, незрозумілих і нечесних правил ми маємо. Це тисячі норм і заборон, які вже давно є неприйнятними в сучасному цивілізованому світі. Тому природно, що отримавши певні важелі впливу, спільно з колегами ми взялися за зміни. Ми почали руйнувати багаторічні стіни, аби нарешті подружити владу з бізнесом. Адже без цього, будь-яка важлива ініціатива перетворюються на пустопорожні дії. Це стосується не лише підприємницької діяльності, а й  звичайних людей. Наприклад, щоб вирішити болючі питання ошуканих інвесторів чи нарешті почати реконструйовувати хрущівки, виявляється, треба чути суспільство. Та зважаючи на те, скільки людей  звертається до мене щотижня, розумію: донині українців або не чули, або проміжок між тим, коли тобі сказали і ти почув, був нестерпно довгим. Це не історія про те, що хтось був гіршим, а хтось кращим. Просто нині ми підійшли до ситуації, яка має лише один правильний шлях — це дорога об'єднання. 

Зшиваємо країну дорогами і цим витягуємо з кризи

Вперше за всю історію нашої країни ми почали будувати. Багато хто може сказати, що будували ми всі роки незалежності, але це не так. Бо ж слід вкладати у це поняття всі складові: і процес, і результат. Протягом попередніх років наша інфраструктура зношувалася, а проекти з її відновлення, як правило, були банальним дерибаном грошей. Через це сьогодні Україна не може досягнути бажаного рівня економічного зростання. До прикладу, донині система відбору підрядників на ремонтні та будроботи формувалася так, щоб замовлення отримували лише “свої”. Через це до українського ринку не мали доступу, в тому числі, іноземні компанії, з відповідним досвідом, технологіями і стандартами роботи. Як  результат — наші дороги ремонтувалися граблями, відрами (та чим завгодно!) а держава платила за це так само, якби роботи виконувалися професійно.

Переломним моментом цієї історії я б назвала ремонт траси Запоріжжя-Маріуполь напередодні інвестиційного форуму “RE: think. Invest in Ukraine”. 55-річну дорогу, яка від часу і навантаження виглядала так, ніби там знімали новий епізод “Війни безкінечності” почали ремонтувати ще 2016-му. Та за три роки осилити всю реконструкцію не вдалося. Відремонтували лише 70 кілометрів шляху. Напередодні форуму це “прокляття довгобуду” нарешті знищили, завершивши роботу. Так, всього за 68 днів якісно відремонтували 130 кілометрів. Це і був початок надважливої Національної програми “Велике будівництво”, яку ініціював президент.

Будівництво —  це не лише про гарну інфраструктуру, це про ріст економіки, наявність роботи і зміцнення національного виробника. В цьому контексті люблю згадувати про досвід Америки, яка щороку заробляє на грамотній інфраструктурі десятки мільйонів доларів. Ще за часів великої депресії, тодішній президент Рузвельт зрозумів: будівництво здатне витягнути економіку з прірви, і там почали зводити дороги. “Велике будівництво” здатне повторити цей досвід. Бо ж це не односторонній механізм, в ньому залучені всі. Від держустанов і бізнесу, до 150-200 тисяч українців, які матимуть робочі місця.

Сьогодні, коли ми всі сидимо по домівках, Україна будується. Щодня ремонтується і зводиться з нуля сотні об’єктів, закінчують довгобуди. Тут проситься згадка про ще один відомий довгобуд України — міст у Запоріжжі. Цей об’єкт почали зводити в далекому 2004 році, і за 19 років на нього вже витратили 400 мільйонів доларів. І ось (нарешті!) за два роки він зв'яже правобережну частину міста з центром і промисловою зоною. І це лише одна історія. На нас чекає реконструкція сотень шкіл, дитячих садків, лікарень, стадіонів. А ще  6 500 кілометрів автомобільних доріг. Це важлива програма підтримки великих і малих  підприємців, вона про людей. До речі, слідкувати над тим, як країну зшивають дорогами можна на інтерактивній карті, що знаходиться ось на цьому сайті, а також у каналі в Telegram. На останньому, до речі, чи не щогодини публікується фото і відео реконструкції об’єктів в реальному часі по всій Україні. Вперше за всю історію нашої країни, люди можуть на власні очі подивитися на динаміку та стан виконання робіт (той випадок, коли в дощ вже асфальту не покладеш), а на сайті — прослідкувати за логікою і чесністю використання ресурсів.

Шлях, який треба пройти разом

Всі ми знаємо істину: якщо хочеш нагодувати людей, треба дати вудку, а не рибу. Стратегічні і далекоглядні рішення важливіші за блискавичні і популярні, але часто можуть мати не дуже ласий вигляд. Нам усім хочеться швидкості рішень, ми втомилися від очікування. Але якість і час взаємопов’язані, і ніяк інакше. Будівництво здатне змінити нашу країну, зробити її сильнішою. Світовий досвід показує: коли в країні криза — час будувати. Адже ця сфера витягує не лише людей, яким потрібна робота. Вона допомагає і національному виробнику, який має купу замовлень, а відтак — працівників та можливість сплачувати податки, наповнюючи держбюджет. Ну і наостанок не забуваємо про покращення якості виробів, які з вимогою часу і попитом стають однозначно кращими.

Нині ми переживаємо непростий час, але цей досвід слід використати з користю: нарешті почати працювати на себе. Українці мають створювати краще життя для українців. Тільки так ми побудуємо країну, в якій хочеться жити і творити. Це не простий шлях. Але якщо його будувати всім разом — він швидше приведе до мети.