Ігор Жданов, голова Комітету з тактичної медицини Федерації роботодавців України, міністр молоді і спорту України (2014-2019), волонтер ЗСУ

Вже майже тисячу днів на теренах України йде важка і кривава боротьба українців за власну державу та виживання. Здається в умовах такої війни повинні об’єднатися усі – влада, воїни, волонтери, підприємці, прості громадяни.

Але, нажаль реальність демонструє зовсім інші приклади: здається кожен з нас знаходиться в окремій кімнаті із наглухо закритими дверима і не лише не співпрацює, а й, навіть, і не комунікує між собою.

Щоби далі не говорити абстрактно, наведу конкретні приклади взаємодії, а вірніше її повної відсутності між органами влади та виробниками українських засобів тактичної медицини.

Стратегія взаємодії держави та вітчизняними виробниками тактичної медицини? Ні, не чули

Природньо, що в умовах широкомасштабної агресії росії проти України, уряд та профільні міністерства повинні виконувати лідерські функції стосовно визначення головних орієнтирів розвитку виробництва вітчизняних засобів тактичної медицини, які спасають життя наших хлопців та дівчат на полі бою.

Наші підприємці виготовляють сертифіковані та якісні турнікети, гемостатичні кровоспинні бинти, медичні аптечки, гумові кровоспинні джгути, назофарингеальні повітроводи. Вони поставляються до Сил оборони України та використовуються для надання першої допомоги, під час евакуації поранених та на стабілізаційних пунктах. Український такмед пройшов військові випробування та довів свою ефективність в бойових умовах.

Здається, що Міністерство оборони та Командування медичних сил ЗСУ повинно  лише радіти такому стану речей. Є вітчизняні можливості, необхідно лише налагодити діалог, визначати цілі та поставити завданні із поставок такмеду до Сил оборони (для анти корупціонерів особливо підкреслю – все повинно йти лише через «Prozorro»).

Але не так сталося, як гадалося.

За час війни не відбулося не лише якоїсь спільної роботи та взаємодії, а й навіть постійного діалогу між владою та виробниками вітчизняного такмеду. Як правило, спілкування зводилося до поодиноких дзвінків чиновників до топ-менеджерів підприємств – виробників такмеду, під час яких держслужбовці цікавилися ціною та спроможністю виробництва засобів тактичної медицини в Україні.

Останній такий дзвіночок був у травні цього року. Після цього – глухе мовчання. Інформація, яка була тоді надана, вже давно не актуальна – змінилися ціни, можливості виробництва і ще багато що.

Про якість навіть такої недолугої комунікації свідчить простий факт і три цифри.  Ви знаєте, наприклад скільки медичних аптечок було закуплено для ЗСУ під час війни?

У 2022 році – 50 тисяч (саме на таку кількість був проведений тендер).

У 2023 році – 0 (нуль!). При цьому волонтери та іноземні благодійники поставили нашим військовим більше як 300 тисяч тактичних аптечок (більш точно ми, навряд чи можемо порахувати).

У 2024 році – 0 (теж нуль!). І знову відбувається закупівля турникітеів, кровоспинних бинтів іноземними фондами для Сил оборони.

Якщо ви думаєте, що підприємці мовчали, то ви глибоко помиляєтеся.

Навесні 2024 року вітчизняні виробники такмеду об’єдналися у Комітет з тактичної медицини під егідою Федерації роботодавців України, а ваш покірний слуга був обраний його головою.

Першим нашим кроком  була спроба налагодити системний діалог з органами державної влади – Міністерством оборони, Міністерством охорони здоров’я, Міністерством внутрішніх справ, Державною службою з надзвичайних ситуацій, державним підприємством з необоронних закупівель «Державний оператор тилу», Командуванням медичних сил ЗСУ, Національною поліцією, Національною гвардією, Державною прикордонною службою, іншими складовими Сил оборони.

Скажу відверто – спроба була невдалою та відверто провальною. У відповідь ми отримали або повний «ігнор», або чемні та пусті відписки. Відгукнулися лише у Нацполіції (на рівні полковників), а у ДП «Державному операторові тилу» ми плідно поспілкувалися про майбутні закупівлі та тендери, які так і не були оголошені (відбулася також онлайн зустріч за участю представників МО, МОЗу та Комітету з тактичної медицини, але про неї нижче).

Ось і весь наш діалог, комунікація і взаємодія.

Сьогодні, на третій рік війни вітчизняні виробники не знають скільки виробів такмеду потрібно Силам оборони і коли, а держава не хоче або не може визначити ці показники. Що за великим рахунком, є її святим обов’язком.

Не секрет, що останнім часом все більш голосно звучать думки – якщо держава не хоче з нами розмовляти, не хоче або не може визначити стратегію наших взаємовідносин, орієнтири нашого виробництва та розвитку, то ми будемо шукати кращої долі закордоном, не забуваючи про благодійну допомогу ЗСУ. Вже сьогодні багато виробників такмеду намагаються сертифікувати свою продукцію в США, ЄС, в інших країнах та шукають контрагентів закордоном.

Очільникам держави потрібно зрозуміти просту істину – ігнорування вітчизняних виробників такмеду створює ризики національній та економічній безпеці держави та несе загрозу для збереження життя і здоров’я наших військових на фронті.

Невже це не зрозуміло?

Стукайте, стукайте. Вам все рівно не відкриють

Органи державної влади, зокрема профільне Міністерство оборони не лише не налагодило стратегічного діалогу з вітчизняними виробниками такмеду, а й не хоче реагувати на проблеми, які виникають у цій галузі і які без держави вирішити не можливо.

Я вже писав про цю історію, але коротко нагадаю її фабулу.

7 лютого 2024 року Верховна Рада України прийняла закон із чудовою назвою «Про організацію належного рівня медичного забезпечення Збройних Сил України». Відповідно до нього, Міністерство оборони отримало право затверджувати «на основі стандартів НАТО та/або стандартів, затверджених окремими державами – членами НАТО, табелі матеріально-технічного оснащення, стандарти, мінімальні вимоги та/або стандарти якості до спеціалізованих медичних виробів, а також їх перелік».

Однак ухвалення закону породило декілька проблем. Якихось чітко визначених єдиних стандартів НАТО просто не існує в природі.  Існують лише стандарти конкретних країн, наприклад відомі рекомендації з комплектування армійських аптечок ТССС/TC3 (США), які включають чітко визначений перелік засобів тактичної медицини конкретних торгових марок, зокрема: турнікет Combat Application Tourniquet (CAT) Gen7, гемостатичний засіб Combat Gauze (CG) Z-Fоld .

Якщо бездумно виконувати цей закон, то Сили оборони будуть змушені купувати лише чітко визначені вироби тактичної медицини чітко визначених  іноземних компаній. Що у свою чергу, поставить вітчизняну галузь тактичної медицини на грань виживання, негативно відобразиться на її роботі, зменшить кількість робочих місць та податків, які надійдуть до державного бюджету України.

Розуміючи всю серйозність ситуації, ми намагалася донести її до наших візаві з влади. І дійсно на першому етапі здавалося, що це нам вдалося. За сприяння заступника Міністра охорони здоров’я Марії Карчевич відбулася онлайн зустріч представників МОЗу, МО (була керівник Департаменту охорони здоров’я МО Оксана Сухорукова) та Комітету з тактичної медицини ФРУ.

Про проблему ми розказали, далі почали пропонувати шляхи її вирішення, однак з нами знову почали грати у мовчанку.

Чисельні звернення, зокрема до Першого віце-Прем’єр-міністра – Міністра економіки Юлії Свириденко, Міністра оборони Рустама Умерова, його заступника Дмитра Кліменкова з пропозицією створити за участю представників Комітету з тактичної медицини групу експертів, яка займалася б розробкою відповідних нормативно-правових актів, залишилися без будь-якої відповіді.

Я вже не говорю, що така позиція влади протирічить національним інтересам країни, адже може призвести до закриття підприємств та зменшення надходження податків від виробників вітчизняного такмеду.

Я вже не говорю, що це просто порушення закону, адже на такі звернення потрібно відповідати.

Я вже не говорю, що в країні підпільно виробляються так звані «засоби такмеду», які не пройшли жодної сертифікації і стосовно яких не проводилося жодних державних досліджень щодо їх ефективності та безпеки.

Яскравий приклад – так званий  «кровоспинний» засіб «Кровоспас», який виробляється кустарно, виробники якого не платять жодних податків та працюють поза законодавчим полем. Чисельні звернення громадських організацій до прокуратури, Держлікслужби (хоча її посадовці озвучували певну зацікавленість у вирішенні проблеми), Нацполіції якогось ефекту не принесли. «Кровоспас» так і продовжує вироблятися у кустарних, антисанітарних та підпільних умовах.

Тобто в Україні склалася парадоксальна ситуація.

Влада мовчить, коли потрібно налагоджувати діалог і вирішувати проблеми підприємств, які чесно платять податки та сертифікують виробництво своїх засобів тактичної медицини.

Влада теж мовчить, коли потрібно застосувати примус та припинити антизаконні дії, коли виробляється несертифіковані та потенційно небезпечні так звані «засоби тактичної медицини».

Таке відчуття, що ми живемо у задзеркаллі.

Отже, що у нас у сухому залишку.

Виробники тактичної медицини відправлені державою в одиночне плавання. Вони не розуміють – чи потрібна їх продукція Силам оборони, коли і в якій кількості. Профільне Міністерство оборони не реагує на наші звернення і здається зовсім не хоче займатися реальними проблемами легальних виробників вітчизняного такмеду. Одночасно влада грає у глуху мовчанку, коли потрібно припинити підпільне виробництво, яке є потенційно небезпечним для наших бійців.

Довго так продовжуватися не може. Одного дня власники виробництва сертифікованого такмеду скажуть «досить» і переорієнтують своє виробництво на іноземні ринки або просто закриють свої підприємства в Україні.

І хто від цього виграє?

Точно не боєць на фронті, який у критичний момент може застосувати неякісний іноземний турнікет або українську підробку.

P.S. Гра у мовчанку Міністерства оборони, інших органів влади змусила нас вдатися до публічного формату спілкування. Можливо, саме ця стаття примусить наших можновладців просто виконати свої обов’язки.