Дискусійним є питання кваліфікації веб-сайту як повноцінного ЗМІ. Зокрема, у ст. 22 Закону України «Про інформацію» міститься визначення засоби масової інформації: це «засоби, призначені для публічного поширення друкованої або аудіовізуальної інформації».

Про це сьогодні під час прес-конференції, присвяченій висвітленню правових аспектів журналістської діяльності, повідомив старший юрист, керівник практики ІВ Eterna Law Іларіон Томаров, За словами експерта, донедавна мало хто в Україні здогадувався застосувати цю норму до будь-якої інтернет-сторінки – тобто до виявлення в ній засобу для публічного поширення інформації. Статус доказовості скріншотів інтернет-сторінок і особистих сторінок у соціальних мережах залишається дискусійним в українській юридичній практиці.

«Для більшості випадків скріншоти інтернет-сторінок з недостовірною інформацією у більшості випадків не приймаються судами як належні докази», – зазначив експерт. Зокрема, у судовій практиці в Україні були випадки, коли суд зазначив, що у Facebook може зареєструватись будь-яка особа та під будь-яким іменем, відтак, створити та підтримувати сторінку відповідача, у тому числі шляхом розміщення інформації та фотознімків, могла будь-яка особа, встановити яку під час розгляду даної справи є неможливим. В Україні у більшості випадків роздруківки зі сторінки у соціальній мережі, яка створена під іменем позивача, суди кваліфікують як такі, що не є допустимими доказами, оскільки їх дійсність неможливо перевірити.

Експерт навів приклад, коли Сихівський районний суд м. Львова рішенням від 03.04.2014 р. відмовив позивачу в задоволенні позову, мотивуючи таке рішення тим, що у зазначених соціальних мережах будь-яка особа могла створити сторінку під будь-яким іменем, а позивачем не надано жодних доказів того, що вказана інформація поширена саме відповідачем. Утім, Іларіон Томаров відзначив, що в Україні вже були поодинокі прецеденти визначення сторінок у соцмережах як засобів масової інформації.

Так, Зарічний суд м Суми вироком від 2 лютого 2016 року по справі №591 / 442/16-к визнав власника сторінки в соц.сети «ВКонтакте» винним у публічних закликах до насильницького повалення конституційного ладу і до захоплення державної влади через ЗМІ (ч. 3 ст. 109 КК України).

Персональна сторінка користувача в соцмережі використовувалася як засіб масової інформації в розумінні ст. 22 ЗУ «Про інформацію».

«Таким чином, Україна перебуває за півкроку від визнання будь-якого сайту засобом масової інформації, і покладання на його власника кримінальної відповідальності за контент», – заявив Іларіон Томаров.

У цьому контексті критично важливого значення набуває питання достовірності інформації. «Особа, яка поширює інформацію, зобов’язана переконатись в її достовірності. Поширенням недостовірної інформації порушується низка прав, а саме: право на честь, гідність та недоторканість ділової репутації, право на таємницю особистого життя, право на таємницю про стан здоров’я», – зазначив радник Eterna Law Ігор Семенов, посилаючись на ч. 2 ст. 302 Цивільного Кодексу України.

Утім журналіст та редакція не несуть відповідальності за поширення недостовірної інформації, якщо оприлюднені відомості було одержано від інформаційних агентств або від особи, про яку йдеться в публікації, або вони містяться у відповіді на запит про доступ до публічної інформації, або ж вони є дослівним відтворенням публічних виступів або повідомлень суб’єктів владних повноважень, фізичних та юридичних осіб.

Окрім того, журналіст та редакція не несуть відповідальності за поширення недостовірної інформації, якщо оприлюднені відомості є дослівним відтворенням матеріалів, опублікованих іншим друкованим засобом масової інформації з посиланням на нього. Також, журналіст та/або засіб масової інформації звільняються від відповідальності за поширення інформації, що не відповідає дійсності, якщо суд встановить, що журналіст діяв добросовісно та здійснював її перевірку (ч. 6 ст. 17 ЗУ «Про державну підтримку засобів масової інформації та соціальний захист журналістів»).

Незважаючи на те, що засоби масової інформації звільняються від обов'язку щодо відшкодування збитків та моральної шкоди, на ЗМІ може бути покладено обов'язок опублікувати спростування.

Зокрема, згідно п. 18 Постанови Пленуму ВСУ от 27 лютого 2009 р. №1 «Про судову практику у справах про захист гідності та честі фізичної особи, а також ділової репутації фізичної та юридичної особи», позивач повинен довести факт поширення інформації відповідачем, а також те, що внаслідок цього було порушено його особисті немайнові права. Іларіон Томаров зазначив, що в Україні діє скорочена позовна давність – 1 рік (ч. 2 ст. 258 Цивільний Кодекс України).

Це означає, що якщо особа протягом 1 року не скористалась правом на спростування оприлюдненої в ЗМІ інформації, вона не заперечує проти тверджень, які опубліковані щодо неї.