Товарний облік для платників єдиного податку: чому він не вирішить проблему тіньової економіки?
Володимир Дубровський, старший економіст CASE Україна, фахівець Економічної експертної платформи
Одним з найшкідливіших положень Національної стратегії доходів (НСД) є запровадження обов’язку для всіх суб’єктів господарювання (тобто фактично платників єдиного податку (ЄП), адже решта це роблять і зараз) вести товарний облік на підставі первинних документів.
Це вимога, яку вже чверть сторіччя лобіюють податківці за підтримки деяких інших груп інтересів, а також, на жаль, принаймні частини міжнародних партнерів. Вона у наших умовах практично повністю вихолощує ідею спрощеного оподаткування. Окрім власне обліку, який здебільшого не потрібен мікробізнесу (на відміну від більшого за масштабами). Такий облік водночас потребує значних витрат часу і певних знань, це створює залізобетонний привід для перевірок. А отже, і можливість «доїти» бізнес - адже у звітності, тим більше непрофесійній, за бажання завжди можна знайти якісь огріхи. Податківці дуже добре навчені це робити виходячи з презумпції винуватості платника податків, бо то є їхній хліб з ікрою.
Проте податківці та інші лобісти цієї ідеї, такі як митники і деякі представники "вітчизняних виробників", аргументують свої претензії до нинішнього спрощеного режиму оподаткування та звітності тим, що, мовляв, це "діра", через яку можна реалізувати будь-який "лівий" товар – контрабандний, контрафактний, або той, що утворився внаслідок "скруток" з ПДВ.
Вони стверджують, що ту ж "контрабанду" на митниці перекрити неможливо, натомість треба унеможливити її реалізацію – тоді, мовляв, не буде сенсу її ввозити; і так само з іншими видами «лівого» товару. На перший погляд це здається ніби-то розумним рішенням. Але це той випадок, коли реальність має мало спільного із спрощеними уявленнями нефахівців.
Так, дійсно, чимала частка "лівого" товару реалізується через платників ЄП. Але вони жодним чином не можуть реалізовувати весь обсяг контрабанди, контрафакту та "скруток", адже у сфері роздрібної торгівлі платники ЄП сумарно задекларували (за даними ДПС) дохід в сумі 341 млрд грн, з яких майже 100 млрд грн припадає на торгівлю харчовими товарами, приблизно на 90% - вітчизняного походження, тобто вони не можуть бути ані «контбасом», ані «скрутками». При цьому, тільки загальний обсяг «контрабанди» (тобто порушення митних правил) склав від 270 до 450 млрд грн. І це тільки оцінка заниження вартості товарів (найбільш поширена на сьогодні схема порушень), а їхня повна вартість є, очевидно, ще вищою. До них треба додати більше 100 млрд контрафакту та приблизно стільки ж – "скруток". Отже, загалом обсяг "лівого" товару перевищує весь оборот платників ЄП у роздрібному секторі в рази! Куди ж дівається решта?
Насправді, лобісти просто маніпулюють: за замовченням подають цю "діру" як єдину в той час, коли поруч є ще принаймні дві, сумарно аж ніяк не менші.
По-перше, поряд з легальними ФОП – платниками єдиного податку (ЄП) працює величезний тіньовий сектор. За даними Держстату, більше 3 млн наших співвітчизників до повномасштабного вторгнення працювали неофіційно, з них близько 1 млн – не за наймом, тобто,як самозайняті або підприємці. Це означає, що навіть якщо б вдалося повністю перекрити реалізацію через ФОП на ЄП, то залишилися б сотні тисяч повністю неофіційних "магазинів" - на ринках, у кіосках, в Інтернеті тощо – через які можна продати що завгодно без жодних документів. І це вже відбувається: за оцінками фахівців, цей канал цілком співставний з реалізацією через ФОП, бо має багато переваг – наприклад, у разі неякісної підробки нема до кого виставляти претензії.
По-друге, ті, хто вимагає ведення обліку, дуже не люблять, коли їм нагадують про ринки підакцизних товарів. Де усі вимоги, про які вони кажуть, були завжди (такими товарами взагалі не можна торгувати платникам ЄП), але це не рятує від майже 40% «тіні» на ринку алкоголю, близько 20% - сигарет; і навіть пальне, яке просто на вулиці не продаси, ще нещодавно було в тіні більш ніж на чверть, і тільки останнім часом ситуація змінилася на краще. Ця тінь існує попри акцизні марки, вимірювальні пристрої тощо. Як таке можливо? Завдяки «кришуванню» з боку податківців та податкової міліції (а зараз, ймовірно – працівників БЕБ), а також фальшивим документам, які масово штампують фірми-одноденки, що працюють у складі «конверт-центрів». При цьому касові апарати теж масово «чіпують», аби вони не проводили весь оборот – у такий спосіб вирішується проблема зі сплатою ПДВ.
Тобто суворі заходи з обліку і контролю – якщо не зовсім фікція, то точно не запобіжник проти продажу "лівака". Якщо не вірите – спробуйте купити непалений коньяк, навіть у великому мережевому брендовому супермаркеті. Через цей канал також збувається чимала частка тіньового підакцизного та непідакцізного товару. І у разі запровадження товарного обліку на підставі первинних документів для платників ЄП нема сумніву, що вони просто так само отримають липові "первинні документи" від своїх постачальників – контрабандистів, "скрутчиків" та виробників контрафакту. Отже, окрім корумпованих податківців – інспекторів, що знов отримають можливість "доїти" дрібних торгівців, вигодонабувачами стануть ті, хто кришують "конверт-центри" - а це, нагадаємо, ті ж податківці, податкові міліціонери – БЕБівці, та, ймовірно, інші силовики.
Останній аргумент противників спрощенки – "а звідки ми знаємо справжні обороти, якщо платники ЄП не ведуть обліку і не використовують РРО?". Останнє, щоправда, вже в минулому, завдяки багаторічним зусиллям тих самих лобістів при тому, що спочатку ковидний карантин, а потім і військовий стан позбавив підприємців можливості чинити спротив через масові протести. Але це мало що змінило, оскільки спрощенцям на 1-2 гр. (а це 83% від наведеної вище суми), які платять фіксований податок, немає сенсу занижувати свої обороти, адже це не впливає на їхні податкові зобов’язання. А ті, що займаються роздрібною торгівлею на 3 гр., як правило, або мають мізерні надходження, бо роблять це за сумісництвом, або отримують свої доходи від юридичних осіб, у безготівковій формі (інакше немає сенсу сплачувати 5%).
Щоправда, раніше чимало ФОП на 2 гр. дійсно приховували частину доходів, в основному через вимогу встановлення РРО по досягненні обороту в 1 млн грн, а також через занижений граничний ліміт річного обороту в 1,5 млн грн, що для торгівлі відповідає чистому доходу у 20-25 тис. грн. на місяць. Це відображалося у відповідних аномаліях розподілу таких платників за задекларованим оборотом.
Зараз ці фактори усунуто, відповідно, зникли і аномалії – за винятком хіба що близько 10 тис. (3% від загальної чисельності) підозрілих ФОП, з якими треба розбиратися більш детально, бо саме серед них, ймовірно, ховаються псевдо-ФОП, що їх більші підприємства використовують для ухилення від податків. Зокрема, ті і тільки ті, хто за параметрами свого бізнесу може перевищити ліміт, мають використовувати РРО в обов’язковому порядку; а податкова повинна виявляти та карати «подрібнення» на псевдо-ФОП як схему ухилення від оподаткування. Але то окрема тема.
Гаразд, але якщо через легальних ФОП реалізується хоча б третина "лівака", то чому б не закрити цю "діру" - це б вирішило проблему бодай на третину? Знов помилка. По-перше, "діра" не закриється, як описано вище. По-друге, навіть якщо б спрощену систему взагалі скасували для роздрібної торгівлі і, як пропонують представники лобістів великого роздрібного бізнесу, фактично заборонили дрібному бізнесу займатися нею через вимогу ставати платниками ПДВ (відповідно, вести повний бухгалтерський облік, на оплату якого піде чи не весь скромний дохід), то і тоді це навряд чи суттєво вплинуло б на потоки лівого товару.
Будь-хто, хто в дитинстві грався з весняними струмками, знає, що вода, якщо вона вже тече, завжди знаходить собі шлях, не один так другий. Так само і в економіці: якщо "лівий" товар з'явився на ринку, то перекрити йому дорогу до споживача майже неможливо. Тим більше, що є принаймні два діючі, налагоджені, канали збуту. При чому, на відміну від легальних ФОПів, за кожним із альтернативних каналів стоять потужні "тіньові" інтереси: "криші" повністю неофіційного бізнесу та "конверт-центрів".
Життя провело буквально такий експеримент кілька років тому. Однією з популярних схем ухилення від сплати митних платежів (насамперед – ПДВ) колись були та звані "мурахи", або "піджаки". Оскільки громадянину при перетині кордону дозволяється безмитно ввозити товари на певну суму, контрабандисти наймали місцевих жителів, які здавна мали "безвіз" в рамках прикордонного режиму, і ті, за помірну плату, ходили через кордон туди-сюди аж поки не розвантажували фуру на тому боці кордону і не завантажували іншу – на нашому боці. У такий спосіб, за оцінками експертів, завозилося до третини "контрабасу", особливо дрібні предмети, які можна було пронести у кишені піджаку – звідси і назва.
Зрештою, "білі" імпортери пролобіювали знищення цієї схеми. Що характерно: їм у цьому допомагали митники, яким від "піджаків" нічого не перепадало. У 2018 р. було ухвалено поправку, за якої право проносити чи провозити товари без митного оформлення залишилося тільки за тими туристами, які провели за кордоном не менше 24 годин. Відповідно, на додачу до винагороди кожного "піджака" тепер ще треба було поселяти у недешевих закордонних хостелах. У результаті ця схема майже вмерла, як і слід було очікувати, і згодом ковід добив її майже остаточно. Але як і слід було очікувати, "контрабанда" анітрохи не зменшилася – єдине що тепер гроші, що віддавали місцевим жителям, віддають митникам. Боротися з цим злом стало ще складніше, бо його основні вигодонабувачі (а концентровані інтереси завжди сильніші за колективні) отримали більше ресурсу і позбулися конкурентів.
Нарешті, є ще одне запитання, яке дуже не полюбляють прихильники тотального "обліку і контролю": що простіше, контролювати кількадесят пунктів пропуску на кордоні, чи кілька сот тисяч точок кінцевого продажу? І де легше відкупитися від інспектора: на митному посту, обладнаному камерами (останнім часом запроваджують і боді-камери, як у патрульної поліції), з вагами, сканерами, і можливістю в режимі реального часу контролювати усі дії – чи на точці кінцевого продажу, десь на базарі у маленькому містечку? Відповідь на обидва – однозначна, і вона геть не на користь запропонованим Нацстратегією рішенням. Якщо, звичайно, за користь розглядати державний інтерес, а не інтерес того самого інспектора, який перевірятиме точку кінцевого продажу.
Усі наведені аргументи "на столі" вже багато років. Зацікавлені сторони, в тому числі і самі лобісти, і представники міжнародних партнерів, їх або знають, або зобов’язані були б знати. Жодних спростувань з їхнього боку не надходило. Натомість, користуючись своїм кращим доступом до ЗМІ та до мало обізнаних на реаліях посадовців і депутатів, лобісти просто продовжують повторювати свої буцімто "прості і очевидні" хибні аргументи на користь знищення спрощеної системи – бо, як казав Гебельс, часто повторена брехня стає правдою.