Ірина Озимок, директорка програми місцевого економічного розвитку фонду Western NIS Enterprise Fund, засновниця Міжнародного саміту мерів

 

Ключовою тенденцією ХХІ століття стала урбанізація, і якраз у цьому контексті потребує уваги нинішня демографічна реальність, що вважається безпрецедентною в історії людства. Зараз на планеті налічується понад 1,3 мільярда молодих людей у віці від 15 до 24 років, переважна більшість яких живуть у країнах, що розвиваються і в яких найдинамічніше зростає саме міське населення. Експерти Програми ООН з населених пунктів – UN-Habitat – прогнозують, що вже до 2030 року 60 % цього міського населення будуть молодшими за 18 років. Відтак, сьогоднішні діти та підлітки вже за кілька років так чи інакше розвиватимуть міста. 

Недостатньо ставитись до дітей лише як до «завтрашніх дорослих». Діти й молодь уже зараз мають відчувати себе повноправними учасниками життя міст та громад. Як це зробити?  

Кому належить місто?

Запарковані і так нечисленні велодоріжки, заблоковані тротуари, незаконні забудови, вирубані зелені насадження для чергових забудов, жахлива якість повітря, небезпечні маршрутки, вкотре розбиті дороги, недоступні простори – обурюють багатьох мешканців. Це обурення може залишатися пасивним викидом емоцій в соціальних мережах, чи стати стимулом до дії, згуртованої залученості мешканців. Але для цього вони повинні розуміти кому належить місто. 

Мешканцями міст чи громад не стають в якомусь конкретному віці чи статусі, відтак розуміння принципів функціонування міста є одним з основоположних аспектів зростання людини, на рівні з такими темами як права людини, правила дорожнього руху, безпека та ін.   

Навіть наймолодші мешканці повинні знати про свої права і обов’язки як містян, орієнтуватися, куди звернутися для вирішення тих чи інших проблем, до яких волонтерських ініціатив у громадах можна долучатись на рівні з дорослими. Понад те, молодих людей варто знайомити і з методами планування, проєктування, фінансування, розвитку, управління та регулювання міст. Так ми сформуємо у молоді нові стандарти на місто/громаду, з надією, що вони не погоджуватимуться на будинки-монстри, чергові забудови замість зелених насаджень, відстоюватимуть заказники та біорізноманіття – усе задля якості життя та  середовища.  Ключовим у цьому процесі є  усвідомлення власної ролі та можливостей впливати на розвиток громади й міста. Воно починається з розуміння, що сьогодення і майбутнє міст – то клопіт не лише місцевої влади, навіть якщо так досі вважає дехто з дорослих. 

Є багато способів залучити дітей і молодь до участі в житті громад – через неформальні механізми,  соціальні медіа, опитування, петиції, фокус-групи, або через більш формальні інструменти на зразок шкільних та молодіжних рад чи парламентів. І в Україні, і в інших країнах світу маємо приклади вдалих ініціатив, рухів і проєктів, у яких діти і молодь є не об’єктами змін, а суб’єктами.

 У міста є кожен його мешканець 

Відтак у кожного міста/громади є його мешканці – потужній людський капітал задля якісних трансформацій та розвитку. Але якщо долучити дітей та молодь до цих процесів? Так народилась ідея неформальних освіти про міста/громади для молоді Урбан руху «У міста є Я», що реалізує Western NIS Enterprise Fund у співпраці з українськими молодіжними осередками. З одного боку, підлітки «приміряють» ролі дорослих, чи то містопланувальників та експертів з доступності, чи то депутатів, які голосують за бюджет, а також  бізнесу, який впливає на економічне зростання, а з іншого, - формують власне бачення міста, запит на послуги, стандарти якості.   

Під час щотижневих інтерактивних зустрічей-тусовок учасники у супроводі менторів та запрошених експертів обговорюють важливі  теми: як формується бюджет, від чого залежить сталий розвиток міста, на що слід зважати, плануючи забудову, наскільки важлива доступність та безбар’єрність, які чинники впливають на екологію та безпеку, як вирішувати спільні проблеми і що необхідно, аби різні люди почувались щасливими. Важливим завданням ініціативи є виявлення потреб підлітків у міському середовищі, формування невеликих спільнот однодумців задля спільної участі у міських процесах. 

Принцеса Нідерландів Лаурентіна обрала підтримку дітей та молоді у своїй діяльності. 2009 року вона заснувала фундацію «Відсутній розділ», яка спонукає управлінців, зокрема місцевого рівня, враховувати потреби та ініціативи молодого покоління. Наступним кроком стало створення так званої Дитячої ради – платформа для зустрічей молоді з представниками бізнесу та влади для обговорення викликів сьогодення – кліматичних змін, сталого розвитку, зеленої енергетики та ін. Ця програма дала змогу дітям та молоді бути почутими, адже вони робили власні дослідження та пропозиції рішень з їхньої перспективи. Якось Лаурентіна сказала мені, що дітей не потрібно вчити, їх потрібно розкрити, адже вони надзвичайно багаті на ідеї, їм просто треба дати можливість проявитися. Урбан рух саме про це – зміцнення ролі молоді та якісної взаємодії з тими, хто приймає рішення.  

Діти – цінний людський капітал 

Мені дуже імпонує ініціатива, втілена у столиці Північної Ірландії Белфасті. Почалось зі створення навчального ресурсу «Healthy Places, Healthy Children», який допоміг спроєктувати в місті здорові і дружні до дітей місця.  У школах проводили заняття, присвячені дослідженню здорового навколишнього середовища, та організовували вуличні прогулянки, де діти фотографували, що їм подобається, а що ні. Потім вони ділилися ідеями, визначили пріоритети та описували, яким хочуть бачити своє місто. Усіх вразила здатність і зацікавленість дітей брати участь у цьому процесі. У результаті було створено динамічний онлайн-ресурс, який доповнює Національну навчальну програму Північної Ірландії. Він дає можливість дітям досліджувати свою місцевість і пропонувати, як зробити міське середовище більш дружнім до дітей. Отримавши платформу для обміну та взаємодії, вони відчули себе повноправними учасниками громади. Важливо, що ресурс забезпечує механізм донесення дитячих ідей до представників влади, які приймають відповідні рішення. А усвідомлення власної важливості в управлінні містом тут і зараз дає можливість дітям  оцінювати свою майбутню роль у житті міста вже у статусі дорослих. 

Іще одним вдалим прикладом залучення дітей та молоді до участі в процесах міського планування та розвитку вважаю проєкт, втілений у німецькому місті Регенсбурзі. Його метою було покращення одного з перенаселених районів міста, де зокрема багато дітей і в якому бракувало зелених насаджень та зручних і безпечних місць для відпочинку й ігор. Команда фахівців з містобудування, транспортного планування, ландшафтної архітектури та соціальної роботи організувала прогулянки мікрорайоном та околицями для дев’яти груп дітей віком до 17 років, фіксуючи їх спостереження на картах та у фото. Також учасники самостійно заповнювали анкети й описували місцевість, яку відвідали, вказували свої маршрути до школи й інші місця, де вони бувають, та висловлювали побажання щодо можливого покращення мікрорайону. Зібрані таким чином пропозиції були розглянуті і схвалені міською радою, а ініціативна група контролювала, щоб усі вони були реалізовані. У результаті район із більш як 20 тисячами мешканців розширився, було збудовано нове, доступне для малозабезпечених сімей житло, тротуари стали зручними для пересування на кріслах колісних, з’явився великий парк з інклюзивними майданчиками. 

Важливим елементом Урбан руху є напрацювання пропозицій учасниками до змін у їхніх містах та громадах. Лише за перші два тижні учасниками стали понад 400 підлітків, значна частина яких – вимушено  покинули свої домівки. Формування горизонтальних зв’язків у рамках програми сприяє ще й соціальній інтеграції.   

Діти – мери

Фантастичні можливості висловити власну думку та допомогти змінити своє місто й громаду дає практика обирати дитячих мерів міст. Вона допомагає дітям і молоді краще розуміти принципи демократії та заохочує усвідомити їх власну роль у покращенні життя міста і громади.

До прикладу, у жовтні 2023 року у британському місті Лідс уже вдвадцяте було обрано дитячого мера. Ним став 10-річний школяр – один із дванадцяти кандидатів, за яких голосували понад 11 тисяч місцевих дітей та молоді. Кампанія переможця ґрунтувалась на маніфесті про боротьбу зі зміною клімату, який він буде втілювати в життя упродовж року перебування на цій посаді. Програма «Дитячий мер» –  частина ініціативи розвитку Лідса як дружнього до дітей міста, де кожен юний мешканець відчуває, що має право голосу.

А дитячим мером австралійського міста Гобарт восени минулого року стала 12-річна школярка, яка запропонувала створити в місті кільцевий трамвайний маршрут, завдяки якому не лише покращиться трафік громадського транспорту, а й зменшаться викиди CO2.

Діти, які беруть участь у виборах на посаду мерів, надихають не лише інших дітей, але й дорослих та представників влади, які прагнуть зробити їхні міста кращими для всіх мешканців, починаючи з наймолодших. Дитячі мери мають певні функції на рівні з дорослими мерами, беруть участь у публічних заходах, та найголовніше – вони доносять до місцевої влади потреби своїх однолітків. У цій синергії, як правило, присутній дитячий омбудсмен, який стежить, аби запропоновані ініціативи були втілені.

Міста творять люди. 

Українські міста сьогодні знищують, а частина людей рятує власні життя переїжджаючи подалі від найнебезпечніших точок, зокрема за кордон, в інші міста. Залучення молоді до розвитку та розбудови міст та громад – це шанс, що вони захочуть залишитися там у майбутньому. А конкуренція за цей людський капітал відчутна вже на глобальному рівні. Бо неважливо, яку професію молодь обере завтра – мера, бізнесмена, вчителя чи волонтера, важливо де і як вони будуть використовувати свій потенціал.