Війна без макіяжу
Олександр Кочетков, експерт з ракетно-ядерного озброєння
Україна вступає в незвичний період, коли перестає працювати найулюбленіший ресурс влади — самопіар без правил і обмежень. Самопіар на війні і крові. Мова не про ворога, якій здатен на будь-яке людожерство. Мова про нас, про Україну, яка воює, щоб не стати Росією.
Почалося все, мабуть, з В.Гелетея, якій після призначення його міністром оборони у липні 2014 року, хвацько пообіцяв, що того ж року відбудеться парад перемоги у Севастополі. І далі пішло-полетіло — несамовито і безсенсово.
А от зараз — закінчується. Бо вже не працює.
Лякати Україну і світ ядерною катастрофою на ЗАЕС, навіть, наводити конкретну дату можливого підриву — це, як бачимо, можна. Але з часом навіть такий потужний збудник перестає діяти. А підняти планку ще вище — фізично неможливо. До речі, як фахівець стверджую: так, підрив окупантами ЗАЕС буде великої бідою, але не фатальною. Вона буде навіть меншою, ніж Чорнобильська аварія, бо реактори ЗАЕС заглушені, активна зона має помірну температуру.
Так само стає неможливим підбадьорювати і обнадіювати під час українського наступу. Під час підготовки наступу — можна було, зараз вже ні — не працює.
Тільки реальна конкретика, тільки реальні результати, які видно на мапі бойових дій.
Ми глузували з ворога, коли його пропагандисті втюхували своїм недоімперцям про "проривний наступ вагнерівців" метрів на сто двадцять. Так нащо самим розповідати про деокупацію декількох квадратних кілометрів нашої землі, коли під ворогом таких кілометрів залишається більше 100 тисяч?
Українці та світ перестають довіряти позитивним, але не підтвердженим розповідям про успіхи на фронті визвольної війни. Між іншим, хтось з тих, хто використовує цей вираз, може офіційно розтлумачити, що то таке — "частковий успіх"? Це наші наступали і відійшли? Або відбили ворожу атаку і залишилися на місці? Або що?!
От не треба словоблуддя і новоязу від військових спікерів. Особливо зараз. Поважайте співгромадян і себе. На фронті іде важка виснажлива надвідповідальна робота. Коли в ній з’являються реальні, а не "часткові" успіхи — звітуйте про них. Коли їх нема — не вигадуйте і краще промовчить. А розповідайте про ремонт бойової техніки, польовий побут наших героїв, воєнних медиків, які рятують життя пораненим і повертають їх у стрій.
Хай представники влади замість лякалок або фантазій краще прозвітують, коли під час війни припинять вчергове перекладати бруківку на столичних проспектах, а кошти направлять на приведення до ладу бомбосховищ? Хоча б за стандартами "совка", від якого ми ховаємося перейменуванням міст і вулиць. Але від ворожих ракет це чомусь допомагає не дуже.
Війна вступила у вирішальну фазу. І нам всім — і владі, і суспільству — треба адекватно трансформувати підходи. Захисники Україні діють на межі життя і смерті. Тому ті, хто в тилу, не мають права балансувати на межі правди і солодкого обману. Бо українська перемога — виключно там, де часом й гірка, але правда.