Наталя Іщенко, журналіст, Київ

 

29 років тому, 27 вересня 1993 року, пав Сухумі.

 

Абхазькі сили за підтримки російських підрозділів та під командуванням Сергія Шойгу до 30 вересня взяли під свій контроль всю територію Абхазії.

Мало хто в світі згадує події тих днів, коли тисячі мирних мешканців Сухумі, інших міст та сіл Абхазії, були вбиті, близько 250 тис. стали біженцями і продовжують ними бути. Цей злочин проти людяності стався за 2 роки до Сребрениці, але про нього всі мовчать.

Так само замовчуются масові вбивства і вигнання грузин після того, як абхазькі підрозділи та їхні союзники у жовтні 1992-го взяли Гагру.

Під час грузино-абхазької війни відбувалися злочини і проти абхазів – ув’язнення, побиття, вбивства мирних мешканців, викрадення (для подальшого отримання викупу), вже не кажучи про мародерство. Але масштаби скоєного разючі відрізняються, як і рівень жорстокості.

Всьому світу – і Україна не виключення – здається, байдуже, що десь там, на краю Європи, мирних людей тисячами вбивали та десятками тисяч виганяли з домівок. Але, скажімо чесно, якщо Грузія та грузини не ставлять це питання, що можуть зробити інші? І чи мають вони на це право?..

Складається враження, що більшість грузинів влаштовує політика забуття. Після нищівних воєнних поразок не тільки влада Грузії, але переважна частина населення республіки не хоче сваритися з Росією, тому воєнні злочинці, які вчинили геноцид проти грузинського населення Абхазії, залишилися непокараними.

Але поки світ не встановить справедливість щодо вбитих та вигнаних мешканців Сухумі, Абхазії, про сталий мир в Європі годі і думати.

На моє переконання, найбільше встановлення справедливості потрібно абхазам. Жодна нація не зможе побудувати щасливе та успішне майбутнє в сучасному цивілізованому світі на масових нерозкритих воєнних злочинах та злочинах проти людяності.

За посиланням – список вбитих сухумчан https://abkhazeti.info/spyski/spyski.html.

Він досі не веріфікований, але дуже значну частину людей цього списку, як і обставини їхньої загибелі, знає, напевно, кожен біженець з Сухумі. І я в тому числі.

«Габелиа Амиран Давидович, 60 лет, г. Сухуми, сотрудник Министерства финансов – убит». Батько мого друга. Расстрелян бойовиками після падіння Сухумі.

«Качарава Ким Дорофеевич, 60 лет, г. Сухуми, ул. Ленина, 16 - директор 2-ой ср. школы г. Сухуми, расстрелян в своем доме 6.10.93 г. Похоронен во дворе.» Це директор школи, де я навчалася.

«Норакидзе Юрий, 62 года, г. Сухуми, ул. Кварацхелиа -зав. кафедрой экономической теории ГИСХ-а, расстрелян в сентябре 1993 г.» Колега та сусід моєї мами.

Англомовна Вікіпедія про події того часу

Для порівняння – грузинська версія