Микола Оніщук, ректор національної школи суддів України 

 

Ознайомився з публікацією в Forbes інтерв‘ю заступника глави Офісу Президента Андрія Смирнова.

З посиланням на Нацраду з відновлення, він прокоментував очікувані зміни в системі правосуддя. Багато  з пропозицій ґрунтуються на Стратегії розвитку правосуддя та конституційної юстиції на 2021-2023 роки, затвердженої указом Президента  Володимира Зеленського, до підготовки якої я як голова (а потім як заступник) відповідної робочої групи мав безпосереднє відношення.

Водночас з’явились і досить, на мою думку, контраверсійні ідеї, які не були передбачені в Стратегії. І це не дивно, оскільки вони прямо протирічать положенням ряду  Рекомендаційних висновків КРЕС, зокрема,  4 та 10. Так само як і домінуючій практиці організації суддівської освіти у країнах Європейського союзу, до членства в якому прагне українське  суспільство.

Зокрема , йдеться  про пропозицію ліквідувати НШСУ та створити «Тренінговий центр» для суддів у складі  неіснуючої (в сенсі повноважності) ВККСУ. По суті мова йде про позбавлення НШСУ автономності та власного бюджету і перетворення її на  підрозділ апарату Комісії.

В якості обґрунтування наводиться аргумент значних бюджетних витрат на утримання Школи. Не вступаючи в полеміку з шановним автором інтерв’ю, зауважу, що фактичні витрати на  НШСУ в поточному році (станом на перше півріччя) на 20% менше заявлених в публікації.

Крім того, потрібно мати на увазі, що відповідно до завдань, визначених законом «Про судоустрій і  статус суддів» НШСУ є відповідальною не лише за підтримання і підвищення кваліфікації власне суддів,  фактична чисельність яких на сьогодні складає близько п‘яти тисяч, а нормативна - більше семи.

До її завдань також відноситься підготовка помічників суддів та секретарів судових засідань, усіх інших працівників апарату судів. А це майже двадцять тисяч осіб!

Нещодавно, внесеними змінами до вищеназваного закону, до компетенції НШСУ віднесене також навчання працівників Служби судової охорони, а це ще додатково п’ять тисяч її  співробітників.

Вже не говорячи про спеціальну підготовку кандидатів на посади суддів, що в найближчий час є очевидним викликом, пов’язаним з необхідністю подолання наростаючого дефіциту суддівських кадрів, і потребою підготовки щонайменше  600 кандидатів щорічно.

Таким чином, загальна аудиторія  слухачів НШСУ перевищує 30 000 осіб, що цілком порівняно з найбільшими національними університетами країни, бюджети яких щонайменше втричі перевищують бюджет НШСУ.

Варто мати на увазі  також і потребу в підготовці десятків тисяч тестів  та практичних завдань для забезпечення добору суддів, їх оцінювання, проведення конкурсів.

Окрім всього іншого, подібні пропозиції демотивують колектив Школи на тлі завдань по навчанню судів у відповідальний період, коли відбувається активне навчання щодо застосування міжнародного гуманітарного права, воєнних та військових злочинів, злочинів проти національної безпеки.

Як підсумок: відновлювати зруйноване дійсно потрібно, а от чи потрібно руйнувати вже відновлене - питання риторичне. Особливо з врахуванням викликів часу.

Недаремно Національна  школа суддів України ще у 2019 році однією з перших серед країн не членів ЄС  отримала статус «спостерігача» в Мережі закладів суддівської освіти Європейського  Союзу. Також експерти Ради Європи в офіційному висновку (п. 57 та п. 64) за результатами виконання Стратегії  реформування  правосуддя 2014-2018 років відмітила, що зміст, методологія та форми навчання повністю відповідають європейським стандартам. Так, що і кого потрібно реформувати?

Згадується доречний і суспільно-політичний  заклик  «нічого про Україну, без України». Це доречно також у випадку, коли щось пропонується і стосовно органів та установ  системи правосуддя.

Інклюзивність та діалог - лише це ключі до вірних рішень!

 

Слава Україні! Героям слава!