Владислав Блідченко, генеральний директор Асоціації фінансових інституцій

 

Останнім часом почав помічати в місті дивні оголошення: "Дам гроші в борг". Справді, ну хто при здоровому глузді піде позичати у якогось підозрілого "нелегала", коли можна просто звернутись до цивілізованої компанії, що працює відкрито і прозоро. На щастя, в Україні вдосталь таких компаній, що поставили видачу невеликих кредитів на потік. Легко і зручно.

Втім, уявімо, що кількість таких компаній різко зменшилася, а ті що залишилися, влаштовують потенційним позичальникам суворий відбір. А про дрібні кредити навіть і говорити не хочуть.

Не може бути? Але саме до цього можуть призвести популістські заклики до жорсткішого регулювання ринку дрібного кредитування, обмеження процентних ставок небанківських фінустанов тощо. Звісно, якщо вони знайдуть відгук у законодавця.

Як приклад, можна навести досвід такої близької нам тепер Польщі.

До 2014 року регуляторно-правове поле нашого сусіда не встигало за динамічним розвитком ринку і сектор небанківських кредитів вважався ледь не тіньовим. У 2014 році, в порівнянні з 2008-м, ринок небанківських кредитів там подвоївся і становив 4,1 млрд злотих.

Зрозуміло, що разом з розширенням ринку фінансових послуг збільшилась і кількість негативних явищ. Це призвело до початку дискусії щодо більш жорсткішого регулювання, метою якої було забезпечення фінансової безпеки споживачів від непрофесійних учасників ринку. Знайомо, правда?

Як наслідок, у Польщі таки було прийнято закон, який з початку 2016 року:

- ввів граничні непроцентні витрати споживчого кредиту;

- обмежив можливості погашення кредиту шляхом видачі нового кредиту;

- ввів максимальні збори за стягнення боргу за прострочення;

- запровадив мінімальні вимоги до капіталу в розмірі 200 000 злотих і форми статутного капіталу кредитної установи у вигляді грошового внеску.

Щось таке зараз закликають запровадити і у нас. Але проведений статистичний аналіз кредитного ринку Польщі  після впровадження наведених правил показав наступний вплив:

- в країні збільшилася середня сума кредиту та середній термін погашення кредиту;

- кредитори перейшли в надання послуг та обслуговування споживачів через віддалені (online) канали, де обслуговування клієнтів дешевше, ніж у випадку традиційних (offline) каналів;

- скоротилася кількість компаній, які надають кредитні послуги, в результаті введення вимог до розміру власного капіталу і обмеження максимальних непроцентних витрат за споживчим кредитом;

- погіршилося фінансове становище і прибутковість кредитних організацій, що призвело до збитків і залишення кредитного ринку, особливо невеликими компаніями;

- знизилася кількість схвалених заявок на отримання кредитів приблизно до 34%. Для порівняння, в 2010 році аналогічні заявки схвалювались на рівні 66%.

- нерентабельність частини продуктових оферт сприяла зниженню пропозиції на ринку фінансових продуктів.

Фахівці Асоціації фінансових інституцій вважають, що дана редакція учасників ринку цілком прогнозована. У кінцевому результаті вона сприяє розвитку кредитування між зацікавленими фізичними особами без посередництва фінансових інститутів. В сучасних умовах, це відбувається швидко за допомогою спеціалізованих фінансових інтернет платформ (таких як peer-to-peer lending).

Таким чином, держава, намагаючись надмірно контролювати ринок, в підсумку отримує прямо протилежний результат. Це стосується і зменшення податкових надходжень, і втрати робочих місць. Оскільки зміни торкнулися не тільки кредитних компаній, але й цілої низки організацій, які забезпечували життєздатність екосистеми мікрокредитування, такі як фірми сфери маркетингу, операційного обслуговування, стягнення боргу тощо. Ну а про зростання кількості негативних явищ на такому анархічному ринку вже і говорити не варто.

Отже, вищенаведений приклад державного регулювання нашого найближчого європейського сусіда навряд чи можна вважати позитивним.

Слід враховувати і те, що не адекватне та занадто жорстке державне регулювання  у поєднанні з відсутністю розуміння подальшого регуляторного розвитку відлякує потенційних інвесторів кредитного ринку, а також не сприяє інтересу корпоративних інвесторів до цінних паперів, емітентами яких є кредитні небанківські інститути.

А від цього, поряд з надавачами фінансових послуг, безперечно будуть страждати звичайні споживачі. Адже від безперервної роботи фінансових установ, залежить можливість мільйонів громадян мати доступ до додаткових невеликих за розміром але швидких джерел грошових коштів, зокрема для оплати невідкладного лікування, оплати комунальних послуг, придбання необхідних ліків та продуктів харчування тощо.

Тож, якщо їх позбавити такої можливості, то дуже швидко вони почнуть шукати цю можливість в оголошеннях на стовпах чи в інтернеті. І далеко не факт, що в когось з "випадкових кредиторів" не лежатиме закривавлена біта у шафі.