Павло Жебрівський, президент військово-цивільної спілки “Бойове Братерство України”

Сьогодні в Україні потребує допомоги 774 тисячі ветеранів, з них близько 400 тисяч ветеранів російсько-української війни. Від того, чи будуть вони забезпечені медико-психологічною реабілітацією та соціальною адаптацією залежить, ким вони стануть для держави і суспільства: тягарем чи авангардом. Як показує мій досвід на посаді президента військово-цивільної спілки “Бойове Братерство України”, учасники бойових дій мають всі шанси стати активними членами суспільства: вони започатковують власний бізнес, займаються благодійністю, підтримують родини загиблих.

Але з 1 квітня 2020 року, коли Україна вступила до другого етапу медичної реформи, ситуація стала загрозливою. Через кричуще недофінансування шпиталів ветеранів війни сотні тисяч учасників бойових дій, ветеранів Другої світової війни, учасників УПА, воїнів-афганців та сімей загиблих можуть залишитися сам на сам зі своїми проблемами.

Що відбувається в системі шпиталів ветеранів війни?

Щоб знайти відповідь на це питання спілка “Бойове Братерство України” провела круглий стіл на тему “Руйнування системи закладів, які надають медичну допомогу учасникам бойових дій”. До обговорення долучилися керівники шпиталів ветеранів війни, учасники бойових дій, представники громадських організацій, а також представники Міністерства у справах ветеранів України.

За підрахунками керівників медичних закладів, за період з 1 квітня по 31 грудня 2020 року шпиталі ветеранів війни недоотримають 240 мільйонів гривень. В середньому кожен заклад отримає лише 60-65% фінансування від своїх реальних потреб. Якщо перевести це в реальні цифри, то кожен заклад, де надають допомогу хлопцям з передової, родинам загиблих, воїнам-афганцям, ліквідаторам аварії на Чорнобильській АЕС, недоотримає 1 мільйон гривень на місяць. В першу чергу це стосується витрат на харчування пацієнтів та забезпечення ліками.

Чому так відбувається?

Причин декілька. Перш за все, коріння проблеми криється у другому етапі медичної реформи, яка не враховує особливості профільних закладів, в тому числі і шпиталів ветеранів війни. Сама реформа не є поганою. Але вона розрахована виключно на ургентні лікарні.

Внаслідок цього з 1 квітня 2020 року законодавство, яке захищає окремі соціальні групи, в тому числі і ветеранів війни, просто не виконується. Сьогодні ми можемо спостерігати дві діаметрально протилежні ситуації у ставленні влади до медичної сфери. Постанова Кабінету Міністрів України №211, яка регулює боротьбу з карантином і протидію коронавірусу, виконується всіма відповідальними особами. Людей штрафували за прогулянку у парку. Разом з тим, аналогічна за юридичною силою Постанова №34, яка регулює питання витрат на харчування та медикаменти в закладах охорони здоров'я для ветеранів війни, з 1 квітня не виконується взагалі. Таке вибіркове ставлення є неприпустимим

Що ми пропонуємо?

• Негайно забезпечити фінансування шпиталів ветеранів війни по всій країні. Ці кошти можна взяти з бюджетів, виділених на боротьбу з коронавірусом. Адже ці ресурси (близько 63 мільярдів гривень) не будуть використані у повному обсязі.
• Розробити “формульний” підхід до фінансування шпиталів ветеранів війни у наступні бюджетні періоди. Очевидно, що фінансування в тому форматі, як це передбачено медичною реформою, не враховує особливості профільних лікарень.

Представники Міністерства у справах ветеранів, що були присутні під час обговорення, взяли зобов’язання вивчити це питання та ініціювати його розгляд на рівні Міністерства та Уряду. Також з боку керівників госпіталів та представника Міністерства у справах ветеранів прозвучала ініціатива розробити “портфоліо” кожного шпиталю, щоб частково вирішити питання фінансування у “ручному режимі”.

Всі ми маємо розуміти, що ігнорування проблеми лише загострить ситуацію. А ігнорувати проблему, з якою зіткнулися сотні тисяч українців, які пережили жахи війни – це злочин. Тому ситуація з фінансування шпиталів ветеранів війни має бути піддана широкому розголосу та подальшому обговоренню.