Сергій Биков, керівник аналітичного центру "ІНПОЛІТ"

Виборчий кодекс продовжують змінювати. Початкова редакція виборчого кодексу виявилася не досконалою – як і стверджували експерти. Нерівномірні застави, коли піти в мери Києва дорожче, ніж в президенти, а похід в Дніпропетровську облраду коштуватиме партії стільки ж, як і вибори в парламент.

Одразу після ухвалення виборчого кодексу в парламенті створили робочу групу, яка почала його доопрацьовувати. Робочу групу очолив голова партії «Слуга народу» Олександр Корнієнко. Вже є й перші результати. Заставу для партій, які йдуть до місцевих рад, знизили в дев'ять разів. Якщо раніше в містах з населенням понад 90 тисяч виборців потрібно було внести 4 зарплати на кожні 10 тисяч виборців, то зараз потрібно внести ті ж 4 зарплати, але вже за 90 тисяч виборців. Це знижує заставу для походу в мери столиці з 4 мільйонів гривень до 425 тисяч гривень.

На цьому зміни не припиняться. Загострює ситуацію і «козаччина», яку влаштували мери Черкас, Мукачева, Дніпра і низки інших міст, які в піку влади послабили карантин у себе в містах. Влада вирішила підготувати сюрприз таким мерам напередодні місцевих виборів.

Голова партії «Слуга народу» в інтерв'ю ДТ підтвердив, що команда продовжує роботу над виборчим кодексом. Є декілька ідей. Але їх складно назвати симпатичними. Ніде правду діти, вони швидше дратують учасників виборів, ніж структурують політичну систему.

З одного боку, «слуги» думають встановити національний бар'єр, який поховає регіональні проєкти. Простіше кажучи, якщо ваш регіональний проєкт (приміром «Чернігівські молодці») не набрав в цілому по країні 5% на виборах, то ви не отримаєте місця у Чернігівській міськраді, навіть якщо всі виборці міста голосували тільки за вас.

Ідею національного бар'єра часто критикують і в самій партії «Слуга народу». Оскільки прирівнювати місцеві вибори до загальнонаціональних – не логічно, від слова, зовсім. Мотивація голосувати на місцевих і національних виборах абсолютно різна. Наприклад, в парламенті люди хочуть бачити молодих і прогресивних хлопців з народу, але водоканалом має керувати людина, яка знає, як він функціонує. Тому в парламент можуть відправити умовну партію «самокатників», а до місцевої ради – «міцних господарників». 

Ще одна думка – зобов'язати партії, які підуть до місцевих рад, висувати кандидатів мінімум в 2/3 областей країни. Погодьтеся, ця ідея тісно перегукується з першою (про 5% бар'єр по країні). Вона, зокрема,  суперечить самій ідеї місцевого самоврядування. Згодом, сам Олександр Корнієнко заявив, що норма про 2/3 стосується не висунення, а реєстрації осередків. І, чесно кажучи, в Законі про політичні партії, в 11 статті вже є норма, якою передбачено, що партія повинна зареєструвати свої осередки більше, ніж в половині областей України і відзвітувати про це перед Мін'юстом. Доводити цей показник до 2/3 немає сенсу, якщо не з'явиться контроль.

Є у розробників і слушні пропозиції. Наприклад, зменшити до 10 тисяч виборців поріг, коли на виборах починається пропорційна система. На сьогодні в кодексі – це 90 тисяч виборців. Тобто, якщо у вашому місті 89 тисяч виборців, то вибори у вас будуть мажоритарними – голосувати ви будете за конкретних людей у ​​виборчому окрузі. Якщо ж виборців 90 і більше тисяч, то голосувати ви будете за партії і зможете внизу бюлетеня вказати в списку партії кандидата, якого підтримуєте. Це називається пропорційною виборчою системою з відкритими списками. 

Якщо поріг входження в пропорційну систему знизять до 10 тисяч виборців, це змусить партії йти до людей на місця. Ще важливо, що зниження кількості виборців, коли починається пропорційна система, призведе до необхідності вносити заставу за участь у цих виборах. Це логічний і неминучий результат. Правда, наразі неясно, чи буде відрізнятися розмір застави від населених пунктів з більшою кількістю мешканців. 

Деякі описані мною зміни можуть виглядати проривними і структурованими. Але ці зміни не роблять політичну систему стрункою. А головне  – вони не вирішують питання вискочок і політичних проєктів, які як гриби з’являються перед парламентськими виборами.

Щоб партії росли від знизу вгору і не втрачали контакт з людьми – їх треба поставити у жорсткі рамки. Наприклад, ввести ранжування для участі партій у виборах на різних рівнях:

1) «Містечковий рівень» – вибори в громаді

Дозволити всім партіям йти на вибори в ОТГ, райони і міста, які не розділені на райони і не містять в  собі більше однієї ОТГ.

2) «Серединний рівень» – вибори в області

У міста й області, які розділені на райони або містять в собі більше однієї ОТГ, можуть йти тільки ті партії, які мають фракції мінімум у двох радах «містечкового рівня».

3) «Національний рівень» – вибори до парламенту

У Верховну Раду України можуть йти партії, у яких є фракції мінімум в двох радах «серединного» рівня.

Важливо також обмежити можливість депутатів у місцевих радах переходити з фракції у фракцію і заборонити позафракційним депутатам вступати у фракції – це захистить від «тушкування».

Таким чином партіям доведеться будувати свої структури знизу вгору і не втрачати зв'язок з людьми. Адже, якщо партія втратить довіру на рівні громади, вона може втратити можливість йти до парламенту. Так ми вирішимо питання зшивання України і вибудуємо струнку політичну систему. При цьому, неможливої стане поява будь-яких нових проєктів, якщо вони не пройшли через сито місцевих виборів. А здійснювати контроль за «козаччиною» мерів потрібно не через виборчий кодекс, а через префектів, які зможуть зупиняти незаконні рішення місцевої влади.