Президентська мозаїка
Андрій Золотарьов, політолог, керівник центру "Третій сектор"
Чому через рік після президентських виборів Володимир Зеленський не менш популярний, ніж у квітні-2019
Через рік після виборів Зеленський, як і раніше, у першому рядку президентського рейтингу. Всілякі прогнози, що зелена ейфорія швидко мине, а виборців охопить неминуче розчарування, виявилися помилковими. Більше того, свіжі соціологічні опитування показують, що найближчі суперники Зеленського – Порошенко, Тимошенко, Бойко – відстають від нього з розривом у кілька разів.
У чому ж секрет такої популярності?
Було б неправильним шукати якусь одну відповідь на це запитання. Як мозаїка складається з безлічі дрібних камінчиків, так і рейтинг президента формується з безлічі дій і рішень.
Здавалося б, яке значення має відкриття вулиці Банкової для перехожих? Більшість киян там ходять рідко, не говорячи вже про гостей міста. Але це – символ. Кілька попередніх президентів тримали на замку підходи до свого офісу, а Зеленський відкрив їх. Президент не боїться свого народу – це важливий меседж.
Коли Президента звинуватили в небажанні спілкуватися з журналістами – він провів рекордну 14-годинну пресконференцію в київському фудкорті. Відповівши на всі запитання, а на деякі – по двічі-тричі. Скільки телеглядачів дивилися цей марафон упродовж 14 годин? Думаю, небагато. Але знову ж таки, це – символ відкритості.
Зараз, під час карантину, Зеленський регулярно звертається до народу, звітуючи про боротьбу з коронавірусом, рекомендуючи фільми і книги, а іноді й жорстко реагуючи на коментарі. І такий формат спілкування подобається людям. Не кожен глава ОТГ або мер міста спілкується з народом так часто і так докладно, як нинішній Президент. Виявилося, що очільник держави може бути чуйним до запитів українців.
Скасування депутатської недоторканності, процедура імпічменту президента, вільний ринок землі – ці та деякі інші обіцянки роками переходили від однієї влади до іншої, не зрушуючи з місця. Багато з того, що зробив Володимир Зеленський, старі політики 20 років використовували як передвиборчу обіцянку. І раптом стався розрив шаблону. Виявилося, що можна не тільки говорити, а й робити.
Ще показовіший приклад – політика Зеленського щодо Донбасу і Криму. Так просто було звинуватити в усьому Путіна і в черговий раз заморозити проблему! Замість цього зроблено речі, що здавалися неможливими. Моряки і кораблі повернуті до України. Олег Сенцов на свободі. Зустріч у Нормандському форматі проведена, і «червоні лінії» не перейдено. Готуються нові обміни полоненими.
Кадрова політика – ще один напрямок, де від Зеленського очікували провалу. Відставка уряду Гончарука, заміна Генпрокурора. Незамінних немає – і Зеленський це чітко показав.
На період епідемії зарплати чиновників обмежені сумою 47 тисяч гривень. Пропрезидентська партія відмовилася від держфінансування, відправивши гроші на боротьбу з COVID-19. Начебто нескладний крок – але інші політсили чомусь цього не зробили.
І ще один великий камінь в цій мозаїці. Цього разу не від самого Президента, а від його опонентів. Ветерани української політики, борючись із «зеленої чумою», продемонстрували найнеприємніші свої риси. Договірні матчі, вкидання фейків, блокування трибуни, поправочний спам – все як водиться у «старій школі», якщо мета виправдовує засоби. Ось тільки з боку пересічного українця це має непристойний вигляд – особливо на тлі Зеленського, який зламав стереотипи традиційної української політики.
Проте конкуренти Зе продовжують заповзято наступати на одні й ті самі граблі. Висновки не зроблені. Причини, які привели Зеленського до влади, не усунуті. А значить, Президент має всі шанси вийти без втрат навіть з такої критичної ситуації, як епідемія коронавірусу.