Тетяна Зотова, директорка Київського міського центру гендерної рівності, запобігання та протидії насильству

Нині кривдником може стати кожний з нас. Поспостерігайте за людьми в супермаркетах, на вулиці чи у громадському транспорті.  Хтось знервований та агресивний, хтось пригнічений, хтось перебуває у стані постійної тривоги. Усі ми травмовані війною, і переживаємо ці травми по-різному. Хтось може впоратися самостійно, хтось – ні.

Я, як людина, яка займається питаннями запобігання та протидії гендерно зумовленому насильству в Києві,  можу впевнено констатувати, що в останні 2 роки ми переживаємо сплеск домашнього насильства. Його стало більше, і воно безжалісніше. Наведу статистику – у першому півріччі цього року кримінальних проваджень, пов’язаних з домашнім насильством зареєстровано на 63% більше, ніж у першій половині 2023 року! І це лише зареєстрованих проваджень. 

Хто у групах ризику?

Все частіше до нас потрапляють люди, які через війну були вимушені змінити місце проживання. Достатньо класична історія, коли чоловіки на новому місці не можуть себе реалізовувати: знайти гідну роботу, вирішити побутові умови чи утримувати родини. Тобі з’являється зловживання, і як наслідок,  агресія стосовно близьких.

Опишу таку історію, з якою нещодавно працювали. Жінка зв’язалася з нашими мобільними бригадами соціально-психологічної допомоги після побиття чоловіком. Жінку з дитиною доставили до кризової кімнати. Але після якогось часу вона знову повернулася до чоловіка. Через деякий час насильство повторилося, причому стало безжальнішим – чоловік ґвалтував жінку в присутності дітей. І лише після цього жінка наважилась остаточно піти від кривдника та виїхати в інший регіон до своїх батьків. Ми довго працювали з нею. Наразі її стан стабілізувався, і вона наново будує своє життя.

Також наші психологи відзначають нову тенденцію — все частіше кривдниками стають мами відносно своїх дітей. Особливо це стосується жінок, близькі яких боронять Україну. Ми працювали з цими жінками й розуміємо їх стан. Жінки відчувають стрес та агресію, подекуди відчуття безпорадності та несправедливості.  Часто жінки ображені на оточення та державу через те, що їх близькі воюють, а в інші чоловіки та сини вдома.

І коли жінка переживає такі емоції, її підсвідомість підказує, що цю агресію треба кудись випускати та найпростішим шляхом є перенесення її на того, хто поруч та не зможе дати опір – на власних дітей чи родичів.

Ось що розповідала одна наша клієнтка: "Я розумію, що це неконструктивне відчуття, але відчуваю злість на чоловіка, який вирішив піти в армію. Я розгублена та втомлена, адже все на мені – виховання дітей, робота, дім,  страхи за всіх. І найстрашніше, що злюся на власних дітей, адже бачу в них чоловіка. Також злить, коли бачу на вулицях міста безтурботних чоловіків. Думаю, чому мій воює, а решта — ні".

Ми працюємо з такими жінками й намагаємося їм допомогти. Багато з них визнають свій стан та поступово погоджуються на індивідуальну роботу з психологом.

Ми не можемо розв'язати всіх проблем цих жінок, але можемо допомогти стабілізувати їх емоційний стан, знайти внутрішній ресурс, щоб налагодити взаємини з дітьми, близькими та чоловіками.

Радимо звертатися до нас за професійною допомогою. Наші психологи мають величезний досвід роботи, у тому числі й з військовослужбовцями. Вся допомога надається безоплатно та анонімно.

І також почастішали випадки, коли домашнє насильство трапляється у родинах військовослужбовців. Люди повертаються з війни і їм важко перебувати в нових реаліях. Вони звикли знаходитися у постійній напрузі та бажанні все контролювати. У зоні бойових дій такий стан необхідний, щоб вижити. Але військовослужбовці часто приносять закони війни, а це влада та контроль, у свої родини.  Як правило, родини не готові приймати ці закони.

Саме тому, зараз проблема домашнього насильства також має розглядатися крізь призму війни. Ми в Києві вже працюємо у цьому напрямку. Зокрема,  за партнерства з Фондом Народонаселення ООН в Україні — UNFPA Ukraine був запроваджений проєкт підтримки членів родин військовослужбовців. Крім надання соціально-психологічної допомоги працювали у напрямку превенції домашнього або гендерно зумовленого насильства. За час проведення пілотного проєкту через наші руки пройшло понад 2 тис. людей.

Але необхідна загальнонаціональна та всебічна програма – психологічна реабілітація  для захисників та захисниць, які повертаються до тилового життя. А також психологічна підтримка їхніх родин.

Взагалі, за моїми особистими відчуттями домашнє насильство  ховається за дверима третини українських родин. Це і фізичне насильство, коли чоловік б’є дружину, чи батьки таким чином "навчають розуму" дітей. Це і психологічне насильство, коли члени родини принижують,  ображають, ігнорують один одного. Чи економічне насильство, коли чоловік не дозволяє дружині працювати чи обмежує її фінансово, коли діти забирають гроші у літніх батьків та інше.

Загалом, в Україні відкрито говорити про домашнє насильство почали лише в останні роки. Багато хто досі терпить, адже існують навіювання на кшталт "мами терпіли, і ми мусимо" чи "ну і що, що принижує та ображає, адже ж не п’є та заробляє гроші". На жаль, ще не вкоренилася загальна культура усвідомлювати, що  домашнє насильство, це зовсім не "ок".

А це зовсім не "ок". Скажу більше, ця проблема не вирішується сама собою, а навпаки – посилюється, а надалі може загрожувати життю.

І для людини немає іншого виходу, як виходити із  деструктивних стосунків. Як показує мій досвід, тільки невелика кількість людей можуть зробити це самостійно,  решті - необхідна допомога.

І гарна новина, що ця допомога є. У Києві та у багатьох містах України працюють дієві спеціалізовані сервіси, які всебічно допомагають постраждалим від домашнього насильства. Це і  мобільні бригади соціально-психологічної допомоги, кризові кімнати та притулки для допомоги постраждалим від домашнього насильства, денні центри соціально-психологічної допомоги. Є висококваліфіковані фахівці, які знають як працювати з постраждалими від домашнього насильства та як допомагати.

Закликаю в жодному разі не терпіти, звертатися до нас, до поліції, адже безкарність породжує повторюваність циклів насильства та робить його безжальнішим.

Телефони, за якими можна звернутися за допомогою:

Національна "гаряча лінія" із попередження домашнього насильства:

 116.123 чи 0.800.500.335. 

В Києві: з мобільного - (044) 272.15.00, зі стаціонарного - 1500

Довідково: 25 грудня стартує Всесвітня акція "16 днів проти насильства". Основною метою є привернення уваги суспільства до питання подолання домашнього насильства, насильства за ознакою статі. Україна вчергове доєднається до цієї акції.