Всеукраїнська організація інвалідів "Українське товариство сліпих" було створено державою як єдина всеукраїнська організація ще проблему4 червня 1933 року. Вже тоді у важкі роки (Голодомор) влада радянської України створила для сліпих громадян окрему Всеукраїнську організацію. Це було зроблено не від любові політиків до сліпих громадян, а виходячи з того, що для сліпих людей необхідно багато спеціалізованих умов: якщо виробництво, то спеціальні обмеження для безпечного проходу, підходу до обладнання, спеціальне обладнання з безпечними пристосуваннями, на яких працюють сліпі, якщо це клуби, багато особливого для роботи гуртків, секцій, якщо спортивні секції, то спеціальні шахи, шашки, м'ячі і т.і.
            Ось, тому, державні чиновники дозволили сліпим громадянам об'єднатися і створювати самим своє товариство "державу в державу". Таким чином, поступово, рік від року УТОС з артілей, майстерень, кооперативів поступово самотужки виростав, створюючи свої цехи, підприємства, клуби, гуртожитки, бібліотеки, бази відпочинку, свою пресу, реабілітаційні центри. Все це було спеціально пристосоване для незрячих громадян. Працівники цих установ своєю працею десятиліттями надавали і надають незрячим громадянам певні соціальні послуги. Наприклад, ми самостійно з фінансовою підтримкою держави друкуємо брайлівську літературу, начитуємо озвучену літературу та поширюємо її по нашим спеціалізованим бібліотекам. У гуртожитках УТОС створені умови для комфортного проживання незрячих - діти приходять зі шкіл-інтернатів, іноді сліпнуть дорослі і їм ніде жити - товариство їх теж розміщує в гуртожитках. У клубах УТОС працюють гуртки, де займаються незрячі, проводяться огляди, конкурси, фестивалі. Спортивні секції проводять тренування незрячих спортсменів, влаштовують змагання. Бази відпочинку УТОС будуються таким чином, щоб незрячі могли самостійно там пересуватися, щоб їх відпочинок був комфортним. Наші громадські міжрайонні організації працюють як соціально-реабілітаційні центри, надають певні соціальні послуги незрячим громадянам, проводять для них заходи, працюють з місцевою владою щодо поліпшення  міської інфраструктури, доступності транспорту, забезпечення засобами реабілітації і т.і.
         УТОС охоплює своєю діяльністю всю територію нашої країни. Практично скрізь, де проживають незрячі, діють міжрайонні організації, які опікуються проблемами незрячих людей, працюють над поліпшенням їхнього добробуту, поліпшенням місцевої інфраструктури, надають незрячим різну, але необхідну допомогу. Це всього близько 200 структурних підрозділів УТОС, в яких працює приблизно 1200 фахівців, велика частина з яких - люди з інвалідністю.
          Чим же ми відрізняємося від інших Всеукраїнських організацій інвалідів? З першого погляду ми всі рівні, про що говорить Галина Третьякова. ЇЇ тезу - всі повинні бути в рівних умовах теж важко заперечити. З першого погляду начебто все правильно, про це говорять багато норм чинного законодавства, але глянувши глибше, ми бачимо, що практично всі громадські організації інвалідів об'єднують людей з інвалідністю, які десь працюють, або чи вже не працюють, лише стоять на обліку. Це громадські організації, в яких немає своєї матеріально-технічної бази, гуртожитків, клубів, бібліотек, баз відпочинку тощо. Їхня структура, коли більшість офісів - це особисті квартири активістів і проводять вони свої заходи, влаштовуючи семінари, конференції, круглі столи, фестивалі в орендованих приміщеннях, куди вони за державну підтримку з'їжджаються, наймаючи лекторів, організаторів, оплачуючи їм житло і харчування. Тобто, це разові заходи, які організовуються і проводяться за рахунок державної підтримки на їх діяльність і на які вони, як правило, одноразово збираються, проводячи ці заходи в різних місцях з різною тематикою і чисельністю учасників. Все це, безумовно, потрібна і корисна робота для тієї чи іншої категорії людей з інвалідністю.

          Але, ось, у незрячих громадян є своя специфіка - їм постійно необхідний супроводжуючий для поїздки в інше місце чи відвідування певної організації, заходу, конкурсу чи фестивалю. В той же час незрячі громадяни,  за певний проміжок часу, самостійно вивчають дорогу від будинку до офісу їх організації або до свого підприємства, тобто те, що для іншої людини взагалі не становить проблеми. Зряча людина, навіть, з інвалідністю,  самостійно може поїхати в своєму місті в будь-який магазин, клуб, бібліотеку, майстерню, може самостійно відвідати інше місто, де проводяться її організацією заходи, фестивалі, конференції тощо. А як незряча людина? Але ж у неї такі ж само потреби. Вона теж хоче жити повноцінним життям. Ось саме для цього і створений був УТОС і держава дозволяла йому майже 90 років будуватися, розвиватися, вдосконалюватися, побудувати повноцінно матеріально-технічну базу "державу в державі".
        Але з приходом ринкової економіки, конкуренції виробників товарів, коли ціни на товари встановлює ринок, а не чиновники, наші підприємства, де працюють незрячі, відразу ж стали неконкурентоспроможними, тобто, практично, працюють з нульовою рентабельністю. Ось, тому, всі ці десятиліття держава нас підтримує, надає фінансову підтримку не на проведення: семінарів, круглих столів, конференцій, а на постійну поточну роботу співробітників гуртожитків, клубів, бібліотек, соціально-реабілітаційних центрів тощо.
        Невже цієї різниці не бачить Галина Третьякова? Невже її не бачить заступник міністра соцполітики Віталій Музиченко? Як же вони, перебуваючи на таких посадах, можуть твердити про однаковий підхід до всіх організацій? Адже така структура "побудована за минулі десятиліття" є тільки в УТОС і УТОГ.
          Ми розуміємо керівників інших Всеукраїнських організацій інвалідів. Сьогодні вони мають не дуже велику фінансову підтримку від держави і їм, безумовно, буде краще, якщо її розділять порівну між усіма. Той, хто сьогодні проводив 5-6 заходів на рік, завтра, маючи більше грошей, проведе 10-12 фестивалів, круглих столів, семінарів, а ось ми, не отримавши достатньої фінансової підтримки на оплату праці працівників вищевказаних установ (клубів, бібліотек, гуртожитків, баз відпочинку) просто зупинимо їх діяльність. Хто буде задарма працювати? І що ж буде з незрячими громадянами? Так, вони просто залишаться замкнутими в своїх квартирах. Хіба вони зможуть самостійно відвідувати ті установи, які вони мають можливість відвідувати сьогодні - тобто, пристосовані для них. Або держава зможе їм щось запропонувати натомість? Що, сьогодні є можливість надати незрячим громадянам такі ж послуги в державних установах? Чи зможуть  незрячі самі зможуть туди добиратися?
         Шановні чиновники, саме чиновники, а не державні діячі, ми, незрячі громадяни  України, дуже просимо вас - не ламайте те, що створювалося нашими попередниками десятиліттями. Його дуже легко зламати, змінити, переобладнати, залишивши сліпих людей без допомоги, але згодом не буде нічого. Ці соціальні структури без працівників перестануть функціонувати і що тоді?
           Ми також хотіли б звернутися до інших Всеукраїнських організацій. Ми бачимо вашу роботу. Ви багато заходів робите для своїх людей з інвалідністю, але спробуйте аргументовано довести нашим чиновникам, щоб фінансова підтримка ваших заходів була достатня. Дуже легко фінансову підтримку відібрати у інших і перерозподілити.
           Ми дуже сподіваємося, що наш голос і наші аргументи будуть вами  почуті і не буде дискримінації незрячих громадян за їх соціальною ознакою.

Заступник Голови  Українського товариства сліпих  М.М.Новосецький                                                      

(044) 234-05-92, 097-590-04-03.