14:40 30.03.2023

В Авдіївці немає жодного вцілілого будинку – начальник МВА

13 хв читати
В Авдіївці немає жодного вцілілого будинку – начальник МВА

Ексклюзивне інтерв’ю начальника Авдіївської міської військової адміністрації (МВА) Віталія Барабаша агентству "Інтерфакс-Україна"

Автор: Олександр Трохимчук

 

— Авдіївський напрямок наразі є одним з найгарячіших на фронті. Про це повідомляє речник Сил оборони Таврійського напрямку Олексій Дмитрашківський. Про спроби росіян взяти Авдіївку в кільце зазначають і в британській розвідці. А якою ситуація в місті є за вашими спостереженнями та оцінками?

— Ймовірність оточення міста з’явилася не вчора й навіть не місяць тому. Вони (російські окупанти – ІФ-У) до цієї тактики намагалися вдаватися ще з травня 2022 року. Ситуація в Авдіївці справді напружена. Але на мій погляд, назвати її геть критичною не можна. Тим паче, що зараз росіяни знаходяться на не дуже вигідних для себе позиціях, але натомість більш вигідних для нас. Сама Авдіївка знаходиться на висоті, з півдня ворожі війська займають більш-менш рівнинну місцевість, а от з півночі – навпаки – в низовині, і тому наші позиції – пануючі.

— Тож розвіймо зраду: Авдіївка на сьогодні не в кільці?

— Ні, Авдіївка – не в кільці. І, направду, дуже багато треба зробити окупантам, щоб місто опинилося в ньому. Як на мене, це майже нереальна історія на сьогодні. Зрозуміло, якщо буде поставлене завдання, то вони закидатимуть нас своїм біосміттям.

— Водночас у місті вже понад рік відсутні електроенергія та водопостачання. Та попри це в Авдіївці досі залишається близько двох тисяч людей. Частина з них не хоче евакуюватися. Чим вони мотивують своє небажання виїжджати?

— Водопостачання в місті не стало ще до початку повномасштабного вторгнення: було перебито електрозабезпечення ДФС (Донецької фільтрувальної станції), і нам не дали змоги відремонтувати його ще до нового, 2022-го, року. Із березня в місті не було опалення, із квітня немає газопостачання, світла – десь із травня 2022 року.

Але люди залишаються. Так, близько двох тисяч – іще в місті. Вони говорять про різні причини такого рішення для себе. Починаючи з того, що їм нема куди та нема за що їхати, немає бажання, бо це їхня земля: вони тут народились і тут поховані їхні батьки. Це категорія більш літніх людей: їм морально тяжко навіть почати складати валізи, не кажучи вже про те, щоб взяти й поїхати.

Є й інша категорія місцевих. Жартома назву їх прагматиками (хоч і непросто в такій ситуації їх так називати). Вони самі кажуть, мовляв, нащо кудись їхати, десь винаймати житло, витрачати на це кошти, купувати продукти харчування, якщо можна сидіти тут, гуманітарну допомогу, гігієну привезуть, ліки є. Лише-от маленький "нюанс": по гуманітарку треба йти під обстрілами, по воду й ліки – теж.

І, звісно ж, є певна кількість людей, які просто "ждуни".

— У коментарі для одного з українських телеканалів ви зазначали, що є й ті, хто чекають на "рускій мір" і навіть відмовляються отримувати гуманітарну допомогу від української сторони. Чи володієте інформацію, як багато серед жителів Авдіївки – колаборантів?

— Колаборантів у нас немає, бо ними стають здебільшого певні посадові особи. Авдіївка ж – повністю під контролем України. Зрозуміло, якби була трошки інша ситуація, то може, хтось би й виліз.

Стосовно людей, які відверто чекають на "рускій мір", то нема абсолютної цифри щодо кількості таких людей серед місцевих. Але за відчуттям це зрозуміло: більшість із тих, хто не приходить отримувати гуманітарку, а це 150-200 людей, скоріше за все, чекають "рускій мір". Хоча, звісно, я не можу стверджувати на всі 100%. Та навіть серед тих, хто бере в нас гуманітарну допомогу, думаю, теж є прихильники "руского міра".

Ми свого часу навіть певний запобіжник зробити: всі люди, які отримують гуманітарну допомогу, пишуть заяву за власним підписом, знизу аркуша зазначаючи "Слава Україні!" (усміхається) Спочатку вони це відмовлялися робити, але ж хочеться, вибачте, на халяву узяти чогось. Зрозуміло, що ми навіть допустити не можемо тієї думки, що Авдіївка буде, не дай Боже, провалена (йдеться про провал операції з подальшої оборони міста – ІФ-У) чи до неї зайде кацапня. Але раптом що, не дай боже, хтось буде бігати й розповідати, якою не такою була їм українська влада, то в нас є доступ до певних телеграм-каналів, куди ми закинемо ці заяви, в яких ці люди писали "Слава Україні!" (сміється)

— У своїх інтерв’ю ви неодноразово зауважували, що разом із уже згаданими двома тисячами місцевих, які відмовляються евакуйовуватися, є й діти, яких переховують батьки. Нещодавно уряд схвалив механізм примусової евакуації дітей із зон активних бойових дій. Чи можливо його застосувати, щоб убезпечити дітей в Авдіївці?

— Так, уряд ухвалив відповідну постанову. Хоча ще в перші дні вторгнення ми закликали робити примусову евакуацію передусім дітей. Бо це дуже важливо. Знаю, що представники профільних громадських організацій мали комунікацію і з комітетом Верховної Ради, і з багатьма іншими посадовими особами на різних рівнях, які саме й займаються проблематикою прав дітей. Спершу всі говорили, що це неможливо, бо треба саме через Верховну Раду, де в багатьох депутатів, на жаль, немає політичної волі для ухвалення таких непопулярних рішень. Я добре знаю цей "контингент" із власного досвіду, бо два роки працював радником керівника апарату Верховної Ради. Врешті, ця робота, що тривала ще з літа, нічим не закінчилася. Хоча ще тоді пропонували проект постанови Кабінету міністрів.

На жаль, під критерії, що прописані в ухваленій постанові, підпадає лише Бахмут. Є механізм, за яким можна вивозити дійте і з інших громад. Але треба процедурно ще доопрацювати це на місцях – обласною військовою та місцевими адміністраціями саме тих громад, які мають бажання вивозити дітей. Цей механізм уже запущений і найближчим часом це буде вже реалізовано. Представники військової адміністрації, поліції, ті ж волонтери, які займаються суто евакуацією, намагалися дати людям шанс самим до цього прийти, щодня вмовляючи кожну родину.

Справа ж іще в тому, що вони ховають дітей, втікаючи від нас. Ми їх знаходимо, домовляємося, що от завтра їдемо. Здається, навіть змогли вмовили, вони вже й валізи пакують, а вранці "Білі янголи" (спецпідрозділ поліції Донеччини, який у найгарячіших точках допомагає розвозити харчові набори та евакуйовувати населення – ІФ-У) приїжджають забирати, а їх немає: вони за ніч змінили локацію.

Наразі в місті залишається шість дітей, хоча ще зо три тижні тому їх було майже 50. Тож динаміка є. Але цих шестеро – то ніби якась магічна цифра: вже більш як тиждень ця кількість залишається незмінною. Хоча загалом через день по дитині вивозимо. Зокрема ми знаходимо тих дітей, які не були в наших списках. Це діти, яких ховали або завозили. Тобто вони (батьки – ІФ-У) показали себе на евакуацію, виїхали, а за деякий час повернулися.

— А ті, хто відмовляються евакуйовуватися та вивозити дітей, пишуть відповідні заяви?

— Ні, жодних заяв вони не пишуть. Раніше, коли ми діяли на виконання постанови про обов’язкову евакуацію, то люди могли написати лист-відмову. У випадку ж примусової евакуації дітей, на щастя для нас, жодних таких заяв і бути не може. Але знову ж, не йдеться про вилучення дітей у батьків: хоча би один із них має обов’язково їхати з дитиною.

Ми дали їм час (минуло майже два тижні) – наступного тижня вже будемо силоміць вивозити. На жаль, так. Не хотілось би до цього доходити, але ж якщо безвідповідальні батьки наражають своїх дітей на смертельну небезпеку, то вже немає про що говорити – треба просто брати й вивозити.

— А взагалі, чи є можливість евакуації людей із Авдіївки зараз?

— Звісно, така можливість під загрозою, бо останніх 10-12 км до міста – під обстрілами, інколи – навіть під ракетними ударами. Але поки можливість є. Не можна сказати, що люди взагалі не виїжджають. Потроху їдуть: за останній місяць десь до 300 людей виїхало з міста. І це лише ті люди, про яких ми знаємо: які виїхали або завдяки волонтерам, які вивозять людей у броньованих капсулах, або через представників військової адміністрації, або через поліцію. Тобто ми координуємо роботу всіх трьох структур: інформацією про евакуацію ми оперативно ділимося кілька разів на день. Але були й випадки, коли люди виїжджали власним транспортом.

Знову ж, було би бажання виїжджати. Наприклад, учора (розмова відбулася 29 березня – ІФ-У) виїхало десять осіб, позавчора – семеро. До того два дні поспіль було по три людини. Перед тим – 14, ще раніше – 25.

— В одній із передніх відповідей ви зазначили, що ліками людей вдається забезпечувати. А чи функціонують лікарні в Авдіївці?

— У нас і до початку повномасштабної війни була одна лікарня в місті. Вона працює, як може, в цих умовах. На місці зараз – два лікарі, чотири медсестри, чотири молодших медсестри. Вони намагаються допомагати людям навіть під обстрілами. Якщо стається поранення якоїсь цивільної особи, то першу допомогу надати, стабілізувати намагаються на місці. Потім відправляють до більш безпечних громад Донецької області. Якщо ж людина нетяжка, то її або залишають у лікарні, або ж відправляють додому.

Ті ліки, які є в місті, надаються людям безкоштовно. Але щоб отримати якусь послугу в лікарні, треба йти до неї під обстрілами. На жаль, маємо непоодинокі випадки, коли люди йшли по певні пігулки або зробити укол чи поставити крапельницю, й отримували поранення дорогою до лікарні.

У Фейсбук ви писали, що Авдіївка стає схожою на місцевість із постапокаліптичних фільмів. Наскільки значним на сьогодні є руйнування міста внаслідок російських обстрілів?

— Інфраструктура розбита повністю – не працює нічого. Житловий фонд більш ніж на 80% зруйнований – це те, що вже неможливо буде відновити, відремонтувати, а лише зносити і наново будувати.

— А скільки загалом будинків налічував житловий фонд Авдіївки до вторгнення? Скільки їх вціліло?

— Зараз немає жодного вцілілого будинку. В місті, мабуть, ще з літа немає жодної вцілілої будівлі. А взагалі, в нас було 149 багатоповерхових і близько чотирьох тисяч приватних будинків.

— У зв’язку з тим, що інфраструктура в місті повністю знищена, цікавить, як Авдіївка пережила зиму? Як, усе ж таки, люди обігрівали свої помешкання?

— Буржуйки, буржуйки і ще раз буржуйки. Нам їх дуже багато надали і волонтери, й держава. Також за рахунок субвенції з держбюджету було закуплено паливо до буржуйок.

Зрозуміло, що всіх ми не могли забезпечити дровами чи вугіллям. Іще до повномасштабного вторгнення у нас були визначені дерева, які треба зносити, і ми дозволили комунальникам їх зрізати, щоб люди могли використовувати цю деревину для обігрівання осель. У зв’язку з цим маємо й сумну статистику. Наприклад, за зиму близько 90 людей у нас померли без ознак насильницької смерті. При цьому половина з них або замерзла, або вчаділа. Це люди, які не хворіли, вони 1970-х і навіть 1980-х років народження.

— Поговорімо про рішення евакуювати комунальників із Авдіївки. Яким чином ця евакуація відбуватиметься? І чи означає це, що ситуацію в місті поліпшити вдасться нескоро?

— Ситуація в місті загострена не перший місяць. І якщо до нового року були як загострення, так і деякі послаблення щодо кількості, щільності обстрілів, то зараз маємо тенденцію до збільшення ракетних і авіаракетних ударів по місту.

Питання про евакуацію комунальників ми порушували вже неодноразово. Але щоразу хлопці заспокоювались – і продовжували працювати далі. Останньою краплею стало те, коли два дні поспіль авіаракетні удари завдавалися суто по комунальниках. Дякувати Богу, всі залишилися живі, але емоційно для хлопців це вже стало крапкою. Після другого ракетного удару ми приїхали буквально за 15 хвилин – я бачив їхній емоційний стан. Є у військових такий термін "поплавило". От хлопців поплавило. І, щоб не сталося ще більшої біди, їх треба було звідти виводити. Певна кількість наших комунальників із родинами уже поїхала з міста.

Це рішення було дуже важким. Ми розуміємо, що воно тягне за собою. Та життя людей – дорожче, ніж будь-що. Тим паче, що за цей період в нас є й поранені, важкопоранені, є ті, хто без кінцівок залишилися, на жаль, є й загиблі комунальники. Треба було щось робити. Війна рано чи пізно закінчиться нашою перемогою, а місто треба буде відбудовувати, комусь треба буде виконувати ці функції.

Однозначно, не станеться так, що всіх зняли й поїхали. Евакуація відбуватиметься поетапно. Зараз… Ну що зараз? Поки ми тягнемо мобільну вежу й намагатимемось якнайдовше підтримувати мобільний зв’язок, але найближчим часом усе одно ми його вимкнемо в місті, бо нема кому обслуговувати генератор, який і піднімає цю вежу. Також не буде, як раніше, прибирання проїзних частин доріг після обстрілів, бо хлопці завжди виходили й розчищали наслідки потужних прильотів. Окрім того, комунальники забивали вікна-двері після обстрілів у людей і адмінбудівлях, качали воду у свердловинах. Тепер цього не буде кому робити. Але воду людям надаватимуть – ця ситуація контролюється.

Поки так… Хлопці трохи відійшли. Хтось із них навіть назад повернувся. Але їх заганяти ніхто не буде – це точно. Вони й так герої, майже з першого дня – в бронежилетах, шоломах. Ми їх жартома називаємо "комунальний спецназ". Чимало жартів з цього приводу в соцмережах. Мені навіть багато друзів писали, що наші комунальники – найбільш стійкі у світі. І це правда! І ми їм вдячні за це. Поки ми їх не чіпатимемо.

— Чи можете ви уточнити кількість комунальників, яких евакуйовуєте?

— Насправді цю цифру я спеціально не озвучую – з міркувань безпеки.

— Авдіївка нині – в "червоній зоні" небезпеки, у зв’язку з чим в’їзд до неї закритий для журналістів і волонтерів. Чи достатньо забезпечені місцеві жителі продуктами харчування, продовольством? Чи працюють бодай якісь магазини?

— У місті залишився один магазин. Гуманітарної допомоги – достатньо, в нас є навіть резерви.

Щодо заборони для волонтерів, яких у народі називають "зальотні". Це ті, хто щось там трошки привіз (півбуса), попіарились, пофоткалися біля стели, комусь на крайніх вулицях щось роздали, зняли про це ролик, – круто!

А є ті співробітники різних підрозділів військової адміністрації (їх у нас називають волонтерами), які щодня займаються забезпеченням людей, ризикують життям, заїжджають у місто, евакуйовують людей. Наші хлопці та дівчата розвозять людям десятки тон гуманітарної допомоги щомісяця і навіть морально підтримують місцевих, залишаючись у місті.

За моїми оцінками, та допомога, яка завозиться "зальотними" волонтерами, – це максимум 5% усієї, яка заїжджає до міста. Здебільшого, все надходить завдяки міжнародним організаціям, які нам допомагають, є допомога за лінією президента, Донецької ОВА, завдяки власним контактам із друзями, які часом по півфури завозять, із заходу України багато, з Івано-Франківської області, з Волині нам дуже допомагають, із-під Києва.

На місцевих жителів ця "червона зона" ніяк не вплине, від слова "зовсім".

— Водночас ви ж, певно, знаєте про звернення воєнкорів у зв’язку з цим рішенням?

— Передусім варто розуміти, що це не наше рішення, а військового командування. Я зняв те відео й озвучив інформацію про "червону зону", бо багато журналістів почали писати в особисті повідомлення, мовляв, допоможіть потрапити до Авдіївки, завезіть, надайте супровід. Із багатьма медійниками я навіть близько дружу, але мушу виконувати наказ. Не хочу коментувати це рішення. Водночас не як посадовець вважаю так: висвітлювати ситуацію в місті треба, але не забуваючи про безпеку.

— Як на сьогодні організована ваша робота як керівника МВА й адміністрації загалом?

— Ми до Авдіївки заїжджаємо: вирішуємо певні питання, передусім, пов’язані з гуманітарною допомогою й евакуацією. Хоча є й та частина роботи, яку не видно і якої від того менше не стало. Є приміщення адміністрації, де ми працюємо, коли перебуваємо в місті. Ми не знаходимося в Авдіївці постійно, бо це небезпечно. Є відповідна пряма вказівка.

ЩЕ ЗА ТЕМОЮ

РЕКЛАМА

ОСТАННЄ

Порхун: Повага до ветеранів залежить від кожного з нас

Ми не народжені для війни, але здатні адаптуватися до неї і реабілітуватися після – психологи МВС України

Керівник психологічної служби МВС: Не казав би про поляризацію "військовий-цивільний", є певне протиставлення в соцмережах

Наш наступний етап в Україні - це вкладення в акціонерний капітал - партнер Argentem Creek Partners

Відновлення контейнерної лінії MSC із України – це новий рівень довіри до безпеки судноплавства в країні - президент АМЕУ

Реформа децентралізації потребує фіксації на рівні Конституції – голова підкомітету Ради з адмінустрою Безгін

Відповідальність за майбутнє та зміна свідомості сприятимуть зростанню попиту на медстрахування - директор департаменту СК "ІНГО" Майстренко

Жовква: Нам не потрібні посередники – нам потрібні країни, які готові жорстко розмовляти з Росією, бо мова російських ультиматумів закінчилась

Мінекономіки та Міноборони ще працюють над регламентом пересування перевізників за межі області - віцепрезидент АсМАП

Голова АВЛУ: Жодної підтримки українського експорту на рівні держави немає

РЕКЛАМА
РЕКЛАМА
РЕКЛАМА
РЕКЛАМА

UKR.NET- новости со всей Украины

РЕКЛАМА