Ексклюзивне інтерв’ю радника голови Офісу президента Михайла Подоляка агентству "Інтерфакс-Україна"

 

Після поразки на Харківщині Росія почала завдавати ударів по цивільній інфраструктурі українських міст. Чи можна назвати це початком нової фази війни?

Немає жодних сумнівів у тому, який саме тип війни веде Росія в Україні. Базовий елемент цієї війни – системні удари по цивільних об'єктах. Щоб спричинити сильні панічні настрої та створити найважчі умови життя. Проте навмисні удари Росії по об'єктах критичної інфраструктури не стали чимось несподіваним. Про те, що з наближенням до холодів і з наростанням тактичних поразок на лінії фронту Росія піде за сценарієм "створення енергетичного апокаліпсису", наші розвідоргани попереджали одразу.

Атакуючи ТЕЦ і греблі, Росія має кілька базових цілей: примус України до переговорів і територіальних поступок через терор населення, а також відволікання власного суспільства від обговорення поразок російської армії на фронті та критики російського військово-політичного керівництва за дуже неефективні рішення. Все це цілком передбачувано.

Однак очевидно, що Україна категорично не приймає ультиматумів. Тим паче - від країни з украй низькою цивілізаційною культурою та перспективою. Наші цілі на сьогодні зафіксовано громадським консенсусом - тотальне вигнання російської армії, звільнення всіх своїх територій, масштабні репарації та не менш масштабні юридичні переслідування в різних юрисдикціях російських воєнних злочинців…

 

Чи має Україна можливість захистити енергетичні та водопостачальні об'єкти в містах?

Безперечно, має. Але треба розуміти, що можливості Росії шкодити нашій інфраструктурі не безмежні. Незважаючи на фантазії російського Міноборони, наше ППО ефективно збиває російські ракети. Це є ключовим. Хоча важливо розуміти й дещо інше: будь-яку систему ППО можна заDDOSити великою одночасною кількістю ракет. У день атаки на Харківську ТЕЦ наші Повітряні сили збили дев'ять ракет з 11.

Наскільки можна захистити об'єкти критичної інфраструктури системами ППО, вони будуть захищені. Наскільки можна швидко ремонтувати поломки, вони ремонтуватимуться. Наскільки можна фізично захистити об'єкти бетонними укриттями, це буде зроблено. Але, звісно, росіяни, які вже починають розуміти приреченість своєї армії, намагатимуться максимально бити по цивільних об'єктах. Тому що це і є суть їхньої "спеціальної військової операції" - руйнувати українську інфраструктуру.

 

Яку допомогу Україні в цьому можуть надати партнери? Коли ця допомога потрібна, враховуючи наближення зими? Якими силами вона може бути надана? Чи можливе використання авіації країн НАТО?

Ми цілком прагматично оцінюємо готовність наших партнерів до певних дій. На жаль, прямо і категорично "закрити небо та запровадити безпольотну зону над Україною" - такої готовності, як і раніше, немає. На превеликий жаль. Незважаючи на очевидність вирощеної антигуманістичної складової у російських діях. Наші партнери якоюсь мірою все ще побоюються прямого зіткнення з Росією.

Хоча очевидно, що Росія, по-перше, має набагато нижчий рівень військових можливостей і, по-друге, Україна й сама готова остаточно поставити крапку в існуванні чудового міфу про "російську армію №2". Втім, ще трохи ефективного контрнаступу - і ситуація остаточно зміниться.

А ось чим нам можуть допомогти партнери просто зараз, то це системами ППО та ПРО. У будь-якій модифікації. Nasams та Iris уже узгоджені. Але треба більше, швидше і вже вчора. Вважаю, що демонстративні удари Росії по ТЕЦ та гідротехнічних спорудах прискорять процес передання цих систем нам.

 

Чи можна очікувати звернення України до партнерів з закликом до гуманітарної операції – захисту цивільного населення від ракетних обстрілів?

Непрямо гуманітарна операція із захисту й так триває. Будьмо об'єктивні. Ми отримуємо техніку, можливості, розвіддані, весь інструментарій для ефективного руйнування окупаційної армії. Повільніше, ніж хотілося б, та все ж таки. Й завдання щодо розблокування всіх наших територій, включно з Кримом, точно буде виконано силами української армії.

Треба розуміти, що сьогодні наші партнери не готові до безпосередньої фізичної участі в будь-яких контртерористичних операціях. На жаль, страх конфронтації з Росією та страх початку повномасштабної Третьої світової для багатьох із них усе ще вищі за очевидні гуманістичні міркування щодо захисту цивільного населення України.

Втім, ми насправді й не просимо нікого воювати за нас і нашу свободу. Все, що нам потрібно сьогодні, - правильні обсяги конкретної зброї та боєприпасів у максимально своєчасних постачаннях.