Ексклюзивне інтерв'ю агентства "Інтерфакс-Україна" з головою представництва ЮНІСЕФ в Україні Муніром Мамедзаде

Текст: Дмитро Кошовий, Максим Уракін

(друга частина)

- Охорона здоров'я. Які у цій сфері пріоритети ЮНІСЕФ в Україні? Знаю, що ви допомагали з вакцинами, бо останнім часом і тут ситуація погіршилася, наприклад, були спалахи кашлюку, про який давно вже забули.

-- Допомога охороні здоров'я у нас, в основному, здійснюється в рамках гуманітарної діяльності. Вона була пов'язана з підтримкою медичних організацій на місцях: первинна медична допомога, надання невеликої кількості автомобілів швидкої допомоги та необхідного обладнання, постачання вакцин. У воєнний час така допомога здійснюється за рахунок ресурсів донорів та партнерів. Однак безпосередньо за кошти ЮНІСЕФ ми на 95% допомогли системі охорони здоров'я організувати холодовий ланцюг, щоб дотримувався температурний режим, і вакцини були в безпеці.

Далі ми допомагаємо державі у розвитку програми домашнього візитування, патронажної допомоги сім'ям у період вагітності та новонароджених дітей для того, щоб забезпечити просування грудного вигодовування, вакцинації, розвитку дітей та його моніторингу. Що робити, якщо є якісь затримки у розвитку, якщо сім'я перебуває у важкій життєвій ситуації, які механізми потрібно підключати, щоб забезпечити їхню додаткову підтримку.

Про ментальне здоров'я я вже говорив, але є ще питання правильного харчування та просування здорового способу життя серед нового покоління.

Наразі ми також обговорюємо з Міністерством охорони здоров'я питання дитячої реабілітації. Це актуально, оскільки зі зростанням кількості жертв серед цивільного населення зростає кількість дітей з інвалідністю, це потребує особливої уваги та підходів. Як супроводжувати сім'ю, як допомагати їй і як організовувати соціальну реабілітацію, тому що сьогодні підходи у питаннях з інвалідністю більш медичні, а конвенція ООН про права осіб з інвалідністю потребує нових підходів, більш соціальних, для того, щоб люди з інвалідністю, діти та молодь могли вести незалежне життя, стали повноцінною частиною суспільства.

Зрозуміло, що наші можливості лімітовані, тому обговорюється компліментарність у вибудовуванні цих систем: як і де можуть інші партнери з розвитку або інші агентства та структури ООН підключитися, наприклад, Всесвітня організація охорони здоров'я.

-- За вашою оцінкою, загалом за кількістю лікарів та медичних закладів українська охорона здоров'я зберігає можливості надавати допомогу дітям?

- У нас фокус, звичайно ж, стосується материнства та дитинства. Якщо порівнювати з багатьма іншими секторами, то система охорони здоров'я загалом налагоджена. Є, звичайно ж, проблеми, особливо в прифронтових регіонах, схожі на ті, що я описував по школах: електроенергія, опалення, укриття... У Запоріжжі мені показували, як планують перенести операційні в укриття, враховуючи масштаби загроз, а для цього потрібно адаптувати інфраструктуру . Місяць тому я був у Сумах, там схожі проблеми.

Але водночас питання щодо якості також нікуди не зникли. Розробляють нові стандарти, нові механізми. Система охорони здоров'я дуже широка і потребує системних підходів. Я вважаю, що у питаннях євроінтеграції особливе місце має займати реформування та виведення на якісно новий рівень саме соціальних секторів охорони здоров'я, освіти, соцзахисту. Ми розуміємо, що сьогодні пріоритет за іншими напрямками, де фокус роботи пов'язаний з антикорупційною діяльністю, зміною законодавства, інфраструктурою тощо, але ми вважаємо, що дуже важливо вчасно пріоритезувати та поставити правильні акценти, бо саме соціальні послуги допоможуть країні вистояти та розвиватися далі.

- Війна призводить до зростання кількості неповних сімей. Яку допомогу дітям у таких сім'ях може надати ЮНІСЕФ?

- У нас є напрям "Найкращий догляд" (Better Care). Раніше система соціальних послуг для сімей та дітей, які перебувають у скрутній життєвій ситуації, базувалася на інтернатних установах – це дитячі будинки, інтернати, будинки малюток, тощо. Наразі в закладах інтернатного типу, за нашими оцінками, перебуває близько 27 тисяч дітей. У багатьох із них, 70-80%, є хоча б один живий батько. Потрапляють вони до цих установ через те, що відсутня система підтримки сім'ї та необхідні послуги для цього. І робота ведеться для того, щоб запобігти новим надходженням таких дітей, а, з іншого боку, подивитися, як ми можемо цих дітей вивести з цієї ситуації.

Сьогоднішня ситуація в країні – це певною мірою можливість рухати реформу далі, щоб діти, які втратили батьківську опіку з низки різних причин (це не завжди сироти), могли отримати повноцінну підтримку та виховуватись у сімейному оточенні, бо у кожної дитини є таке право. Це і фостерні сім'ї, це і патронаж, це і усиновлення або ж підтримка самих біологічних сімей.

У рамках цієї ініціативи ми працюємо з міністерством та відомствами для того, щоб визначити, який базовий, мінімальний пакет соціальних послуг має існувати на місцях. Ми зараз реалізуємо цю програму, аби продемонструвати, як ця робота повинна вестись на практиці в 10 регіонах. Ми ініціювали роботу в кожному регіоні, це як мінімум 5 громад, де тестуватимемо та пілотуватимемо мінімальний пакет соціальних послуг.

Це також питання так званого кейс-менеджменту: як визначати потреби населення в соціальних послугах, як завчасно виявляти проблемні сім'ї, щоб не гасити пожежу вже після того, як сім'я розпалася або дитина опинилася без опіки. Яка система має бути на національному рівні, на місцевому рівні та на регіональному рівні.

Низка ініціатив у цьому напрямку підтримується Європейським Союзом. На державному рівні було створено Координаційний центр із реалізації цієї програми, розроблено стратегію. Перевага ЮНІСЕФ у тому, що ми допомагали розробляти цю стратегію, а тепер допомагаємо її реалізувати на практиці у десяти регіонах країни і на підставі цього досвіду потім застосовувати її вже повсюдно, щоб ця система запрацювала.

У цій темі дуже багато наскрізних питань, і наше завдання постійно нагадувати міністерствам і відомствам, що не можна вразливу сім'ю або дитину поділити на сектори чи відомства. Це відомства та служби повинні об'єднуватись для того, щоб вирішити нагальні проблеми сім'ї. Необхідний інтегративний підхід надання послуг, базовий пакет. Щоб якщо є одинока мати з дитиною з інвалідністю, то вона мала і медичну підтримку, і соціальну, і, можливо, вирішувалися питання її працевлаштування, денного догляду за дитиною з інвалідністю, її інтеграція до дошкільної та шкільної установи, тощо. подібне.

-- Які критеріями оцінки ефективності вашої допомоги ви використовуєте?

-- Ми по всій нашій "країновій" програмі проводимо незалежні оцінки і дивимося, наскільки ефективна наша підтримка або якась системна робота. І на підставі цього застосовуємо певні тактики чи заходи для того, щоби її вдосконалювати. Окрім кількісних показників, у нас дуже багато якісних показників. Вони розробляються як у гуманітарному напрямі, так і у роботі, пов'язаній із системним просуванням, особливо на рівні громад.

У нас є показники, наскільки місцева влада приділяє увагу соціальним проблемам чи проблемам дитинства. Наскільки місцева влада чи влада на національному рівні прислухаються до думки молоді. Наскільки нагальні питання, які турбують, знаходять відгук у місцевих бюджетах – дуже багато різних показників та постійні дослідження.

Наприклад, ми нещодавно з Міністерством внутрішніх справ представляли результати нашого дослідження щодо освітньої програми у сфері мінної безпеки, яку ми імплементували понад два роки. Ми зробили паузу та вирішили подивитися, наскільки вона ефективна. Отримали індикатори, наскільки за різними показниками наша програма має успіх і де потрібно внести певні корективи. Зокрема, близько 90% опитаних позитивно відгукнулися про методики чи підходи роботи.

- Чи можуть громадянські організації, громадянське суспільство отримати від вас ці критерії ефективності, щоб контролювати виконання подібних програм на державному та місцевому рівні зараз та після війни? Бо ясно, що до будь-якого куточку України ви не зможете дістатися, але поділитися цією експертизою точно могли б.

-- ЮНІСЕФ вже активно взаємодіє з громадянським суспільством, імплементуємо свої програми за допомогою неурядових громадських організацій. Це якраз ті фахівці, які нам допомагають на місцях оцінити ситуацію, правильно її простежити. У рамках нашої взаємодії з цими організаціями ми допомагаємо їм інституційно розвиватись: як проводити моніторинг, оцінку, як планувати, бюджетувати свої ініціативи.

І те саме ми робимо з місцевою владою. Наприклад, ми проводимо з Міністерством фінансів для них курси з планування, бюджетування, як отримати можливість доступу до ресурсів на національному рівні, як на перспективу, як реалізовуватимуться децентралізовані програми, як отримати доступ до якихось європейських фінансових інструментів тощо.

Отже, ці механізми доступні, ми ділимося ними як з державою, так і з неурядовим сектором. Ми хочемо, щоб держава теж обґрунтовувало свої рішення на умовах ефективності, на доказовій базі, на системних підходах. І це якраз той напрямок, який ми плануємо в рамках нашої нової програми країни посилювати.

- Говорячи про євроінтеграцію, багатьох насторожує питання ювенальної юстиції. Які рекомендації ЮНІСЕФ у цьому напрямі?

-- За Міністерства юстиції було створено Координаційну раду з юстиції дітей, бо є різниця, що таке ювенальна юстиція, а що таке юстиція для дітей. Юстиція для дітей – це ширше поняття, тоді як ювенальна юстиція має на увазі лише питання, що стосуються дітей у конфлікті із законом, тоді як питання юстиції для дітей – це більш доброзичлива система, яка передбачає також і систему супроводу дітей, які стали свідками чи жертвами злочинів та нас чия.

Ми беремо ширше охоплення, робота ведеться із Міністерствами юстиції, внутрішніх справ та Генпрокуратурою, плюс залучаємо також соціальні служби. Ми допомагаємо зараз моделювати нову форму послуги на місцях – це центри "Барнахус", де ми запобігаємо ретравматизації дитини: якщо дитина була свідком насильства, включаючи сексуальне, то служби об'єднуються навколо цього центру, з дитиною говорить психолог, йде відеозапис, а представники правоохоронних органів у сусідній кімнаті спостерігають. Щоб до дитини не приходив сьогодні прокурор, завтра поліцейський, а післязавтра ще хтось, щоб її знову не травмувати. Ми такі ж механізми використовуємо з офісом уповноваженого Верховної Ради з прав людини щодо дітей, які повертаються з окупованих територій чи Російської Федерації: використовуються дружні для дітей та адаптовані до віку підходи. Ми підписали меморандум про взаємодію як із Мін'юстом, так і з Генпрокуратурою для того, щоб цю реформу далі імплементувати.

У процесі євроінтеграції є вимоги щодо правосуддя, і є блок, безпосередньо пов'язаний із неповнолітніми, тому ми супроводжуємо державні органи для того, щоб міжнародні стандарти у цьому напрямку реалізовувалися. Сюди входять і питання координації, і надання нових системних підходів, ми також говоримо про відновне правосуддя щодо нового напрямку. Є нові види послуг, які ми зараз просуваємо та обговорюємо з українською стороною їх застосування.

Є питання, пов'язані з розробкою бази даних щодо простежування таких кейсів, для того, щоб соціальні служби та правоохоронні органи могли взаємодіяти у супроводі таких випадків.

- Нещодавно в Канаді пройшла міжнародна конференція про повернення в Україну викрадених Росією дітей. Як бере участь у цьому процесі ЮНІСЕФ, які основні перепони на цьому шляху та як їх можна було б усунути?

- Ви знаєте, що є Формула миру президента Зеленського, і четвертий пункт її говорить про повернення цивільного населення, зокрема дітей. У робочій групі, яку веде держава та уповноважений Верховної Ради з прав людини та в якій беруть участь країни-партнери, ЮНІСЕФ є спостерігачем, і такий самий статус у нас був на конференції.

Чому спостерігачем, тому що це політичний процес, і ми, як міжнародна структура та гуманітарна організація, повинні дотримуватися нейтралітету і вносити свій внесок з точки зору технічної підтримки, адвокації того, щоб права та інтереси кожної дитини, яка повертається, дотримувалися. Як спостерігачі, ми даємо своє бачення того, як цей процес має бути організований, як має вестися оцінка кожної дитини, визначатися потреби їх по поверненні, як має вибудовуватись реінтеграція, як верифікувати цифри, про які говорить Україна, та сформувати базу даних.

На конференції ми брали участь в обговореннях щодо процесу реінтеграції дітей, тому що ми безпосередньо не беремо участі у процесі повернення, оскільки на даний момент не маємо доступу ні до окупованих територій, ні в Російській Федерації не можемо займатися процесом повернення. Хоча ми й пропонували свою технічну допомогу російській стороні.

Для нас питання полягає не просто у перетині дитиною кордону, а в тому, що станеться далі з нею, для нас доля кожної дитини-повернення дуже важлива. Для цього ми реалізуємо програму, яка допомагає державі ефективно організувати процес реінтеграції. Це і пакет фінансової допомоги кожній дитині, це і підтримка їхнього облаштування від житла до якихось інших потреб, це соціальний супровід як мінімум 6 місяців. Якщо я не помиляюся, на сьогодні ми більше 260 дітей супроводжуємо та допомагаємо їм після їхнього повернення.

Це все дуже пов'язано із системними підходами, з реформою, про яку ми до цього говорили, тому що контингент дітей, які повертаються з окупованих територій, з Росії – він особливий і потребує особливих підходів. Але принципи та підходи роботи з супроводу дітей та їхньої реінтеграції схожі. Тому наше завдання – привернути увагу донорів та партнерів до того, що вони мають брати участь не лише у процесі підтримки самого повернення, а й допомогти Україні у створенні системи довгострокової підтримки.

Повертаються також діти із європейських країн, із Туреччини, які були вивезені туди з України на початку повномасштабної війни з інтернатних установ. Процес їхнього супроводу та реінтеграції має схожості та єдині методи роботи на системному рівні. Ми працюємо з Міністерством соціальної політики та міністерствами країн, які прийняли дітей, для того, щоб було проведено індивідуальну оцінку кожної дитини. У цьому процесі задіяна і українська місцева влада, оскільки вона є офіційним опікуном цих дітей. Ми допомагаємо організувати місії місцевої влади, Мінсоцполітики та інших партнерів для того, щоб вони могли вивчити ситуацію на місцях та почати планувати поетапне повернення дітей. Цей процес уже запущений, і ми повністю супроводжуватимемо уряд України в цій роботі.

Було прийнято нову постанову, яка зараз чітко визначає, що кожне повернення дитини з-за кордону пріоритезуватиме розміщення її у сімейну форму опіки. Сьогодні ми не маємо права повертати дітей і поміщати їх до закладів, які є спадщиною Радянського Союзу. Тому що вже є глобальна доказова база, яка підтверджує, що наявність таких установ та розміщення в них дітей у довгостроковій перспективі серйозно шкодить їхньому фізичному та когнітивному розвитку, призводить до випадків насильства. Тому будь-яке повернення на даний момент детально планується для кожної дитини, щоб діти поверталися до сімейної форми опіки.

-- Керівництво України останнім часом активно говорить про нарощування зусиль щодо повернення українців додому, хоча динаміка міграції поки що зворотна, особливо дітей старшого шкільного віку. За оцінками Євростату, статус тимчасового захисту набули близько 1,4 млн українських дітей. Яку допомогу тут може надати ЮНІСЕФ? Чи ведете ви діяльність, спрямовану на українських дітей за кордоном, і яку?

-- Роль ЮНІСЕФ полягає в тому, що ми весь час говоримо: щоб зробити таке повернення можливим та привабливим, необхідно інвестувати у соціальну інфраструктуру. Якщо ми хочемо, щоб молода мама з дитиною повернулися, то окрім питання працевлаштування необхідно мати відповіді на питання про дитячий садок чи школу, чи є безпечні умови та соціальні послуги, які допомагатимуть інтегруватися цій дитині, чи є індивідуальний підхід, так званий кейс-менеджмент, коли соціальні працівники, психологи визначають потреби, чи є у нас фінансові механізми, як підтримати, принаймні мері, на початковому етапі.

Тобто це дуже комплексне питання, яке потребує досить серйозного ресурсного вливання, але це окупається. Ми підготували інвестмент-кейси щодо раннього розвитку дітей: скільки необхідно інвестувати і які це принесе дивіденди країні. Згідно з даними, кожен вкладений долар, залежно від напрямку, в який робиться інвестиція, може принести від 2 доларів до 9,1 доларів до 2050 року.

Ми такий же інвестиційний кейс підготували щодо молоді: якщо ми інвестуватимемо у розвиток навичок для молоді, що це дасть? - Там повернення інвестицій 2,5 гривні на одну вкладену до 2030 року.

Тобто ми говоримо про те, що, крім аргументів, пов'язаних з правами людини та дітей, є й серйозна економічна вигода того, як це правильно організувати. Ми зараз ініціюємо програму, яка буде регіонально націлена на українську молодь як усередині країни, так і в сусідніх країнах, щоб давати їй необхідні навички для успішної самореалізації в майбутньому, і ці навички дозволять їй зробити свій внесок у відновлення України.

Ніхто не може гарантувати, що сім'ї повертатимуться. Але щоб підвищити шанси, важливо у процесі євроінтеграції, у процесі відновлення країни не забувати про важливу складову, про яку ми часто говоримо – про людський капітал. Тому що заради чого треба відновлювати Україну? - Заради важливого та найціннішого, що є в країні, - це її нового покоління. Необхідно об'єднати зусилля та працювати разом, що ті, хто залишилися, могли мати повноцінний доступ до послуг та розвиватися, а ті, хто залишив країну, вважали її досить привабливою для того, щоб повернутися.