Інтерв’ю з головою правління "Інтерпайп Втормет" Валентином Макаренком
Текст: Юрій Гулий
- Наскільки нинішня ситуація з експортом брухту чорних металів загрожує стабільній роботі метпідприємств в Україні?
- Експорт брухту чорних металів завжди був та залишається загрозливим чинником для української металургії, оскільки погіршує дефіцит цієї сировини на внутрішньому ринку. Крім того, наразі ця проблема ускладнюється ще й тим, що під час війни скорочується придатна для збирання брухту територія. Також зменшується кількість людей, які можуть фізично збирати брухт, та обладнання, яке цей зібраний брухт може переробляти.
Раніше великі металургійні комбінати найчастіше компенсували дефіцит брухту переважно за допомогою збільшення витрат чавуну при виплавці сталі. Проте сьогодні у зв’язку із зупинкою Покровської вугледобувної групи та нарощуванням імпорту коксівного вугілля заміна брухту чавуном стала економічно недоцільною при виробництві сталі конверторним способом.
Водночас зростає значення брухту як сировини для декарбонізації промисловості. Електрометалургійний спосіб виплавки сталі стає найбільш ефективним і популярним для виготовлення металевих виробів та їх подальшого продажу на європейських ринках задля мінімізації впливу "вуглецевого" податку. Розуміючи цю тенденцію, Євросоюз вдається до різноманітних регуляторних заходів, які дозволяють залишати брухт чорних металів на території блоку, а місцеві метзаводи мають сировину для виробництва сталі найбільш економічним та екологічно чистим способом.
У 2023-25 роках дефіцит брухту чорних металів на ринку України був подоланий винятково за рахунок регулярних, тривалістю у 2-3 місяці, та водночас вимушених, через відсутність електроенергії або з технічних причин, простоїв великого металургійного комбінату, який є одним із споживачів цієї металургійної сировини в Україні.
- Як можна стабілізувати ситуацію в ГМК України та зменшити вивіз брухту?
- На сьогодні я не бачу жодних інших дієвих механізмів для стабілізації ринку та зменшення експорту брухту, окрім адміністративної заборони вивезення цієї стратегічної сировини за межі території України на державному рівні. Можливо, комусь це здасться неринковим способом. Проте потрібно усвідомлювати, що наразі Україна інтегрована в глобальну економіку, яка дедалі більше занурюється в протекціонізм, на ринках впроваджуються такі захисні бар’єри, які суперечать попереднім домовленостям.
На цьому фоні потрібно пам’ятати, що металургійні підприємства, які розташовані на підконтрольній Україні території, виробляють металургійну продукцію та приносять країні валютну виручку від експорту, стикаються на зовнішніх ринках із численними торговими бар’єрами, які є для них критичними. Для України ця ситуація ускладнюється ще й тим, що вона перебуває в активній фазі війни за своє існування. При цьому ресурси для виживання країни, для отримання валютної виручки та забезпечення грошових надходжень до бюджетів всіх рівнів, необхідні вже зараз.
Тому питання заборони експорту – це надважливе питання виживання України та забезпечення фронту всім необхідним. Отже, вважаю, що розмови про якісь незручні або непопулярні методи є помилковими. Потрібне рішуче державне та вольове рішення для прийняття термінових, нехай і непопулярних, але економічно обґрунтованих і вкрай необхідних для країни заходів.
- Деякі країни задля збереження сировини (брухту) для своїх підприємств вводять обмеження на експорт. Який з варіантів найкращий в даному випадку для України - введення квотування чи заборона експорту на певний період, бо експортні мита наразі не працюють?
- На мій погляд, найкращий варіант, який на сьогодні і швидше, і доцільніше запровадити, - це повна заборону експорту брухту з території України на певний період. Така заборона дозволить, по-перше, швидко ввести в дію даний механізм, а по-друге, мінімізувати корупційну складову, оскільки при розподілі експортних квот контролюючі органи або чиновницький апарат, найімовірніше, знайдуть способи незаконного збагачення.
- Яка економічна складова для України в питанні збільшення експорту брухту? Країна, бюджет на цьому заробляє чи втрачає?
- Різні аналітичні центри неодноразово проводили дослідження з цього приводу. Я стверджую, що кожна тонна брухту, вивезена як сировина - це втрата в п’ятикратному розмірі валютних надходжень для України порівняно з експортом готової металопродукції. Водночас брухт, що переробляється в Україні в готовий металургійний продукт, приносить країні додаткову вартість, оскільки в його ціну закладається не тільки вартість самого брухту, а ще й амортизація обладнання, заробітна плата працівникам, електроенергія, взагалі енергоресурси та інші ресурси. При цьому обсяг сплачених податків з однієї тони експортованої металопродукції в десятки, а то й сотні разів перевищує податки, сплачені при експорті однієї тони брухту.
Слід також зазначити, що сьогодні, на жаль, експортери брухту не тільки не публікують свою фінансову звітність про прибутки чи збитки, але й часто визнаються податковими органами як ризикові підприємства, в яких відсутні обладнання та працівники для виробництва.
