16:30 10.04.2024

Нам завжди не вистачає коштів, бо ми постійно розвиваємося – керуючий партнер "ТК-Домашній текстиль"

22 хв читати
Нам завжди не вистачає коштів, бо ми постійно розвиваємося – керуючий партнер "ТК-Домашній текстиль"

Ексклюзивне інтерв'ю з керуючим партнером "ТК-Домашній текстиль" групи компаній "Текстиль-Контакт" Володимиром Марценюком

Текст: Алла Роганова

 

- Група компаній "Текстиль-Контакт" сьогодні провідне підприємство легкої промисловості України. А можете оцінити, яка частка у спільному бізнесі "Текстиль-Контакту" припадає на "ТК-Домашній текстиль"? Чи можна сказати, що це основний актив групи?

- Найпростіше частку можна оцінити за сплаченими податками та за кількістю працівників – якщо загалом група заплатила за минулий рік 443 млн грн податків, то з них "ТК-Домашній Текстиль" – 278 млн, тобто 63%.

За кількістю працівників теж показово - якщо в TK GROUP загалом працює близько 1500 осіб, то сьогодні у бізнесі "ТК Домашній текстиль" щонайменше 680 осіб, або 45%. Тобто за податками частка виходить більша, ніж за персоналом. Хоча кількість персоналу, напевно, не завжди показовий фактор, бо якщо взяти бізнес ограновування алмазів, наприклад, то там працює 20 осіб, а оборот $1 млрд, а якщо взяти виробництво хліба, то працює 500 осіб, а оборот 10 млн грн.

 

- Яка сьогодні структура "ТК-Домашній текстиль", які активи до неї входять?

- У нас є бек-офіс у Києві, який формує політику, стратегії для всіх компаній, що входять до групи. Тут зосереджено відділи імпорту, експорту, продажу, тендерні відділи, відділи мережевого продажу, функції маркетингу, також центральні склади, два трикотажні виробництва та виробництво домашнього текстилю, цех з виробництва одягу. На місцях перед юрособами основне завдання - робити якісно і вчасно, здійснювати безпосередні закупівлі сировини, щоб не створювати зайвих рухів грошей, паперів, проблем бухгалтерам. Доволі часто до нас звертаються місцеві ради, мери міст із проханням створювати компанії у них, щоб вони сплачували податки до місцевого бюджету, та обіцяють усіляке сприяння.

У нас є оздоблювальна фабрика з виробництва тканин у Чернігові "ТК-ДТ Чернігів" – тканини для домашнього текстилю, для спецодягу, спецтканини. Фабрика також надає послуги з друку на тканині, фарбуванню, обробці, просоченню, дублюванню. Особлива наша гордість сьогодні на фабриці у Чернігові - найновіше обладнання з цифрового друку на тканині. Це унікальні для України можливості, адже ми можемо друкувати на тканині шириною 260 см, що дозволяє розширити асортимент продукції та друкувати на таких тканинах, як сатин, поплін , перкаль. Наскільки мені відомо, в Україні максимальна ширина подібних пристроїв становить 180 см. Коли ми півроку тому шукали можливості розміщення цієї послуги, знайшли тільки одне підприємство, яке друкує на 180 см.

Загалом у виробництві тканини є три основні етапи: перший – виробництво пряжі, другий – виробництво суворих тканин, ткацтво та третій – оздоблення. І текстильники жартують, що прядіння – це важка праця, ткацтво – ремесло, а оздоблення – це мистецтво. Ми займаємося мистецтвом, тобто оздобленням. Виробляємо зараз на місяць близько 500 тис. погонних метрів тканини

 

- Тоді відразу наступне питання: у жовтні минулого року стало відомо про купівлю вашою компанією текстильного комбінату, що зупинився в Польщі, з метою перенесення його обладнання в Україну для розширення випуску тканин у Чернігові. Планувалося інвестувати в проект $1,4 млн й до кінця 2023 року завершити операцію з купівлі та транспортування обладнання. На якій стадії реалізації цей проект зараз і чи заважає його реалізації блокування польсько-українського кордону?

- Дійсно, минулого року ми купили підприємство у польському містечку Кудова-Здруй, яке збанкрутувало під час коронавірусу, зокрема через те, що там працювало багато українців і вони поїхали. Потім ціна на газ почала зростати й добила їх остаточно. Хоча справжня причина – помилки в управлінні, в менеджменті. Підприємство продавалося з молотка, ми виграли аукціон. І коли зробили розрахунок, то визначили, що це буде 25 фур для перевезення обладнання. Але в підсумку виявилось, що це не 25, а 55 фур. Коли ми планували бюджет і все інше, вартість перевезення з Польщі до Києва однієї вантажівки становила $2-2,2 тис., ми встигли п'ять або сім машин перевезти за цією ціною, а потім довелося возити це все по $4-6,5 тис. І додаткові витрати, не включені на початку проекту, зокрема через страйк польських фермерів, становили близько $130 тис.

І тепер про терміни, чому не встигли до нового року. Якщо до початку страйків кожна машина приходила за дві-три доби, то тепер - за 15-17 днів. До того ж, коли ми йшли на цей проект, усі пропонували допомогу, але в Україні є відомий вислів про те, що найкраща допомога держави бізнесу - не заважати працювати. Так от, наші люди, які мали поїхати демонтувати, розбирати, вантажити обладнання, а це електронники, механіки, слюсарі, не змогли цього зробити, бо ми не змогли забронювати військовозобов'язаних.

 

- Тобто ви зверталися із цими списками для бронювання?

- Так, але й відповідальні держоргани нам не змогли в цьому допомогти. Й тоді нам довелося шукати польські сервісні компанії, які це роблять, але втричі дорожче. Я не озвучуватиму навіть цифри, скільки нам довелося викласти грошей за демонтаж і вантаження. І головне, ми не змогли швидко це робити, тому що в польській компанії нам виділили лише вісім робітників, а наймати ще одну бригаду в іншої компанії дорого. Тому так збільшилася кількість необхідних фур для перевезення, і ми в Чернігові насилу встигаємо вивантажувати та розставляти обладнання, щодня приходить фура. Зараз в дорозі п'ять машин та п'ять останніх чекають черги на завантаження. І, крім того, наші люди не брали участь у демонтажі, а поляки, які розбирали, ні за які гроші сюди не їдуть, бояться. Там же обладнання від 1998-го до 2018 року випуску, а документація почасти відсутня. Є, звичайно, "космічні" підприємства, які показують по телевізору в марафоні, там може бути все останнього випуску, а ми ще маємо дуже багато грошей, часу, сил, енергії, здоров'я витратити, щоб цей пазл зібрався. Але ми продовжуємо.

 

- Реалізація проекту розширення виробництва в Чернігові дозволить вам значно розширити як асортимент тканин, що випускаються, так і чисельність персоналу, конкурентоспроможність?

- Так, ми вироблятимемо тканину шириною 220-240 см для домашнього текстилю, а не 150-160 см, як зараз. Таких в Україні ніхто не робить, хоч і зараз у нас півтора конкурента. І чисельність персоналу зросте приблизно вдвічі.

Крім польського обладнання, для фабрики в Чернігові за останній рік ми придбали багато нового обладнання в Китаї, тому що аналогічна машина в Європі коштує в три-чотири рази дорожче, хоч вона й надійніша. Оздоблення тканин у середньому включає 15 технологічних процесів, і машина, яка виробляє один процес із цих 15, у Європі коштує EUR600-700 тис., а в Китаї - $200 тис. Наразі завершуємо пусконалагоджування. До речі, якщо поляків ми не можемо вмовити приїхати, то китайці приїхали. Живуть третій тиждень, їм дуже подобається.

І ще у складі наших активів є "ТК ДТ Одеса". На сьогодні там працює 120 осіб, які виготовляють матраци, подушки, тобто домашній текстиль. Також в Одесі відкрили трикотажний цех, а ще цех із регенерації волокон – це переробка відходів легкої промисловості й текстильного виробництва. Тобто ми даємо друге життя обрізкам, секонд-хенду, займаємося дуже модною темою зараз для Європи, для світу – купуємо секонд-хенд та переробляємо його щомісяця до 70 тонн. Те, що не продається, перетворюємо на волокна і з них виготовляємо текстильну продукцію. Крім того, виробляємо наповнювачі для різних текстильних виробів.

 

- Як я розумію, на цих проектах ви не зупинилися. Ви повідомляли про нове швейне виробництво в Тернополі, але без подробиць. Поділіться, будь ласка.

- Цей актив з'явився у нас перед новим 2024 роком – швейне виробництво "ТК ДП Тернопіль" з пошиття верхнього одягу. Це чотири цехи (один в Тернополі й три цехи у найближчих райцентрах), де працює сьогодні 115 осіб. Ми там шиємо верхній одяг будь-якого рівня складності.

 

- А виробництво у Чигирині Черкаської області, про яке поки нічого невідомо, крім локації? Випуск якої продукції плануєте, в яких обсягах, скільки робочих місць буде створено?

- Цим проектом, який тільки запускається, ми розпочинаємо новий для нас напрямок – виробництво взуття. Безумовно, тут своя специфіка, але взуття – це також легка промисловість, швачки, схоже обладнання. Словом, не в іншу галузь пішли.

В Чигирині було взуттєве підприємство потужністю до 20 тис. пар взуття на місяць, воно не працювало під час коронавірусу та війни. Коли ми його купували, там працювало п'ять осіб - чотири охоронці та двірник. Сьогодні, коли минув місяць, там уже 40 працівників, і ми вже зробили перші дві тисячі пар взуття. Там досить сучасне італійське обладнання. Нині поступово розвиваємося, освоюємо виробництво.

 

- Яке взуття випускаєте? І чому взагалі вирішили піти у цей сегмент легкої промисловості?

- Взуття дитяче, чоловіче, жіноче, від тапочок до "лабутенів". А вирішили піти тому, що коли розпочалася війна, ми почали активно співпрацювати з міжнародними гуманітарними місіями. Наша компанія, "ТК-Домашній текстиль" знаходиться у найвищих рейтингах в ООН щодо надійності виконання контрактів, ми перемагаємо у тендерах. Співпрацюємо ми зі структурами ООН давно, ще з 2014 року, і з початком повномасштабної війни змушені були займатися взуттям, бо, припустимо, замовляють нашу групу товарів – там є подушка, ковдра, матрац, постільний комплект, рушник. Потім у цей набір почали додавати труси, курточку, штани, термобілизну. А потім і взуття, бо вони не хочуть закуповувати лише домашній текстиль чи лише одяг. Ці набори гуманітарні місії потім передають переселенцям, біженцям, які постраждали в Україні, і велике їм спасибі за це. Вони проводять тендери з великою кількістю учасників, куди приходить багато турків, китайців, поляків, а нам вдається виграти й постачати продукцію. І вони оцінюють ці ризики, обираючи нас навіть перед іноземними постачальниками.

Саме тому взуття. Нам довелося вникнути в цю тему ще у 2022 році, і це складно, тому що ти завжди залежні від підрядників, постачальників, і доводиться підключати 10 компаній, які можуть працювати та виділяти тобі свої потужності. Тому ми задумалися над тим, що частка взуття досить велика в цьому наборі, з урахуванням того, що взуття є недешевою штукою, і вирішили, що можемо ризикнути і увійти до цього бізнесу.

 

- Штат фабрики плануєте розширювати?

- Так. Через місяць після початку роботи вже 40 осіб випускає 2 тис. пар взуття. Планується, що там працюватиме щонайменше 100 осіб, хочемо довести виробництво до 15 тис. пар на місяць.

 

- Чи можете назвати суму інвестицій, які збираєтеся вкласти в цей проект, чи вже вклали?

- Не назву з різних причин. Якщо я скажу - мало, скажуть - задурно купили, а якщо скажу - багато, скажуть - буржуї, нікуди гроші подіти. А по-друге, ми наразі тільки почали інвестувати в цей проект і навіть ще не розуміємо масштабів, бо поки не фахівці. Ми найняли фахівців, які нам допомагають у цьому розібратися, але знадобиться рік для того, щоб оцінити всі ризики й стати професіоналами в цій галузі.

Але ми вже беремо участь у виставках із взуттям: ось у квітні їдемо на міжнародну виставку до Німеччини, і там представлятимемо взуття, яке ми виробляємо, тобто рухаємось у цьому напрямку. До речі, минулого тижня брали участь у взуттєвій виставці в Києві, все пройшло досить успішно й викликало інтерес.

 

- Ви використовуєте обладнання, яке вже було на фабриці, чи докуповували ще?

- На 90% обладнання було. Але треба розуміти, що половина обладнання фабрики, яке простоювало три роки, при включенні не працює, тобто багато роботи з налагодження, й це потребує величезної кількості людей, фахівців, яких зараз практично немає.

 

- В цьому проекті у вас українські партнери? Постачальники комплектуючих, наприклад?

- Так, в Україні виготовляються практично всі комплектуючі для взуття. Зрозуміло, що є світові лідери - Італія, Туреччина, але в Україні є постачальники і шкіри, і підошов, і решти, тобто їх достатньо. До речі, нитки у нас свої – єдиного виробника в Україні фабрики "Барва" (входить до ТК GROUP).

 

- Коли плануєте орієнтовно вийти на проектну потужність?

– До середини осені.

 

- Як можете оцінити конкуренцію у цих сегментах, вона висока?

- Насправді я шокований тим, яка кількість в Україні підприємств легкої промисловості, швейних та взуттєвих. І їх стає дедалі більше, величезна кількість людей зайнята в цих видах бізнесу, конкуренція дуже жорстка, а рентабельність низька.

 

- Дешевий неякісний імпорт із Китаю, Туреччини, про який раніше багато говорили, сьогодні, як і раніше, залишається проблемою?

- Дійсно, ми раніше багато про це говорили. Але насправді цього дешевого імпорту вже практично немає. Китай сьогодні світовий лідер у половині, напевно, галузей промисловості. І якщо раніше, коли ми говорили про це 20 років тому, то було гаражне виробництво, сьогодні його практично в Китаї не залишилося. Китай рятує власне споживання, 70% підприємств працює на внутрішній ринок. А ми можемо будь-що тут виробляти, але купівельна спроможність і до війни була плачевна, а сьогодні вона в два-три рази нижча.

 

- Повернімося до вашого виробництва в Одесі. Місто зараз стали інтенсивніше обстрілювати, а яка ситуація на вашій фабриці?

- Звісно, зараз у таких містах, як Харків, Одеса дуже небезпечно… Постійно прильоти, щодня тривоги, люди приходять на роботу нервові й невиспані. Туди, де наше виробництво, поки не прилетіло, але ж це рулетка… Та не всім же виїжджати, хтось має тут залишатися, підтримувати економіку, платити податки, за які годуються, одягаються наші захисники. І це є наш шлях. Ми віримо, що переможемо й скоро це закінчиться.

 

- Наскільки відомо, там планувалося розширення, будівництво нового корпусу.

-  В Одесі ми спочатку купили підприємство площею 1400 кв м, практично порожнє -  без сировини, без устаткування - лише одиниці старого обладнання, з 1979 року. Працювало сім осіб, і ми мали оборот на місяць такий, який сьогодні маємо за чотири години роботи.

Потім нам стало тісно, і ми розширилися – придбали майданчик, який межує з нашим, та стару будівлю, практично повністю її реконструювали та звели триповерховий корпус на місці одноповерхового. Повністю устаткували його і 2,5 роки тому ввели в експлуатацію.  До повномасштабного вторгнення  ми придбали ще одну ділянку поруч, щоб побудувати склади і ще один цех. Але з початком війни плани довелося корегувати. За цей час ми зробили проєктну документацію, всі види підготовчих робіт - треба стартувати з будівництвом, але через велику кількість проєктів -  Чигирин, Тернопіль, Чернігів, - на Одесу поки що реально не вистачає коштів. Якби не війна, не замислюючись почали б будувати.

Сьогодні там працює 120 людей.

 

- Ви вкладаєте в проєкти переважно кредитні кошти чи ще й власні?

- Маємо рахунки у багатьох банках, але основний наш партнер -  ПУМБ. Утім, нам завжди не вистачає коштів, бо ми постійно розвиваємося. Я багато років займаюся бізнесом, і завжди ідей більше, ніж грошей…

Звісно, 19% річних - це божевільний відсоток. Я не знаю, як би розвивалася (за таких умов – ІФ-У) благополучна Європа, яка сьогодні 5-7% річних платить.

Останнім часом ми почали залучати внутрішніх інвесторів, українських, іноземні не йдуть. Це люди, які нам довіряють і інвестують якісь обмежені, невеликі ресурси у розвиток нашого бізнесу, стаючи його співзасновниками, співвласниками.

Це іноді і стратегічні партнери, іноді просто портфельні. Але це мала частка інвестицій, менша за 10%. Але інвестиції - це комбінація кредитних та власних коштів. Тож решта 90% ділиться навпіл між власними коштами та банківськими кредитами.

 

- Ви здебільшого працюєте на внутрішній ринок. А чи є у компанії експортна стратегія, партнери, плани виходу на закордонні ринки?

- Щодо експорту. Якщо раніше ми тільки хотіли та говорили про це, то ще наприкінці минулого року я для своєї команди сформулював завдання, стратегічний пріоритет -  це розвиток експорту. У нас для цього є все: потенціал, ціни, вміння, сировинна база. Бракує лише людського ресурсу.

Ми тут слабо розвиваємося через те, що готових фахівців - з досвідом роботи в зовнішньоекономічній діяльності, знанням кількох мов, знанням міжнародної торгівлі плюс специфіки виробництва нашого товару немає. Доводиться брати людей із якимись базами та вчити.

Розумієте, сьогодні приходить молодик зі знанням англійської, але ніде не працюючи жодного дня, окрім "Глово" за студентських років, і каже: "Хочу зі старту тисячу доларів…" Я говорю: "Не проблема - ти заробиш ці гроші. Але пройди "курс молодого бійця", навчися, тому що сьогодні компанія буде вчити тебе, витрачати величезний ресурс, з тобою працюватимуть фінансисти, економісти, брокери, маркетологи, директори, ми будемо в тебе ще вкладати $2-3 тисячі на місяць, і мине щонайменше півроку, поки ти почнеш приносити якийсь результат.

Через брак таких фахівців, зокрема, ми трохи гальмуємо з розвитком експорту, тому що робота на внутрішньому ринку, імпорт сировини, участь у тендерах в інших проєктах займає багато часу. А робота з експорту непроста. Це один із найскладніших напрямків будь-якої української компанії, тому що на нас там (за кордоном – ІФ-У) ніхто не чекає - ринок насичений, є свої трейдери, виробники, і тут ми прийшли такі… І нам треба когось витісняти з цього ринку, з кимось вести конкурентну боротьбу.

Це все непросто. Але ми робимо успіхи: постійно беремо участь у міжнародних виставках у різних країнах Європи, у нас є контракти з Литвою, Латвією, Грузією, Північною Македонією.

 

- Які товари експортуєте?

- Домашній текстиль, подушки, ковдри, кухонне приладдя, матраци, пледи та багато іншого.

 

- А які у вас конкурентні переваги на експортних ринках? Ціна чи не лише вона?

- Гадаю, це не ціна, бо, наприклад, сьогодні у Києві середня заробітна плата швачки 25 тис. грн, у Польщі мігранти з України та інших країн одержують $1000 (польки хочуть більше). Я нещодавно був на польському швейному підприємстві, воно невелике, близько 60 швачок, і лише 21 майстриня з них - полька.

Вартість електроенергії та решти приблизно така сама , як у нас. Але технологічний парк, технічне оснащення у Польщі значно краще, ніж в Україні. Тобто продуктивність праці одного працівника вища, і ця різниця у $300 заробітної плати нівелюється такою продуктивністю.

Загалом ціновий сегмент однаковий, і ми сьогодні не можемо дати нижчу ціну, ніж зокрема поляки. Ми можемо зробити краще, бо нам більше треба, ніж їм. Тому ми можемо надати кращий сервіс, скоротити терміни.

Щоб виживати, ми передбачаємо потреби клієнтів, шукаємо кошти, купуємо сировину, не маючи контрактів, кладемо на склад, розпочинаємо етапи виробництва. Вже щось роблячи, домовляємося з клієнтами і за місяць їм все поставляємо. Не зовсім правильний бізнес, але ми таким чином намагаємось бути попереду.

А наприклад у Середній та Центральній Азії свої особливості. Коли телефонуєш і кажеш: "Ось, зробіть це" - "Добре, я це зроблю". Минає день-два - результату немає. Ти передзвонюєш, нагадуєш, а тобі: "Так-так-так, я це зроблю, просто зараз був зайнятий".

Дзвониш ще за кілька днів, починаєш нервувати. А у відповідь : "Чому нервуєшся, любий? Завтра сонце все одно встане, не нервуйся!"

Та й у Європі часто все неквапливо, повільно, розмірено.

Тому ми намагаємося швидко реагувати, відповідати на запити, самі себе пропонувати - тобто ведемо активну політику продажів. Свідомі клієнти розуміють, що таким чином вони допомагають підтримувати нашу економіку на плаву, і кажуть: "Якщо ваш товар за якістю буде не гіршим за китайський, ми купимо у вас". Інше питання - чи зможемо ми це зробити.

Але я впевнений, що зможемо. У нас просто не вистачає часу та людського ресурсу на активну експансію на Захід та Америку.

Сподіватимемося, що після війни ця ситуація зміниться. Принаймні нас уже там знатимуть.

 

- Повертаючись до питання дефіциту кваліфікованих кадрів. Нещодавно ви запустили проєкт "Школа швачок" спільно з Київським університетом технології та дизайну, де безкоштовно навчаєте людей цій професії, для своєї компанії зокрема. Наскільки успішний цей проєкт?

- Взагалі ми шукаємо швачок завжди і скрізь, обіцяємо "золоті гори"… Навіть взяли в оренду приміщення, облаштували там гуртожиток, оплачуємо його, кажемо іногороднім, що надаємо комфортабельний гуртожиток із сучасними меблями, ремонтом, побутовою технікою - приїжджайте. Але із 20 місць у ньому у нас і досі 7-8 вільних, тобто все одно немає охочих. А сьогодні триває битва за швачок, особливо у Києві.

Спочатку на проєкт безкоштовного навчання виділив невеликі гроші американський фонд. Ми виграли грант, і його нам вистачило на півтора місяці для оплати персоналу та реклами проєкту. Це нас підштовхнуло, і ми створили "Школу швачок". Дуже серйозно до цього підійшли, як і до всього, що робимо. Придбали приміщення, власним коштом відремонтували його та оснастили сучасним обладнанням. Університет виділив персонал, склав навчальні програми, і ми відкрили безкоштовну школу швачок із можливістю працевлаштувати їх одразу на підприємстві. З'явилося багато охочих, зараз закінчує навчання четверта група.

Ми вже два місяці спонсоруємо це з власної кишені і не знаю, чи надовго нас вистачить. Проблема ще й у тому, що з кожної групи щонайбільше дві людини залишаються у нас на роботі. Інші вчаться або шити для себе, або кажуть, що так лікуються психологічно. Або змінюються обставини, і людина виїжджає.

Утім все одно хоча й незначний, але ефект для нас є. Ми так набрали на роботу до себе шість-сім дівчат. Спочатку було дев'ять, але троє злякалися режиму роботи, бо " тут же ж гарувати треба, щоб нормально заробити". А ми жодних зобов'язань щодо працевлаштування у нас не накладаємо.

Тож ми продовжуємо цю тему. Сподіваємося, хтось її підтримає, тому не називатиму витрачені суми:  це викладачі, податки на зарплату, комунальні платежі, ми навіть забезпечуємо для студентів кава-брейки. Тому поки що для нас це більше благодійний проєкт, бізнес-ефекту серйозного ми не отримали. Та коли бачиш обличчя при врученні сертифікатів, люди задоволені, дякують - це приємно. Тому плануємо продовжувати і зараз навіть грошей на рекламу не витрачаємо.

Наразі четверта група навчання закінчує, але вже дві групи записані наперед.

 

- Не плануєте все ж таки вдатися до деяких обмежень, щоб швачки залишалися працювати, а не шили вдома для себе?

- Поки що ні. Ми шукаємо сьогодні підтримку якогось благодійного фонду. Дуже багато виділяється різних грантів на навчання. Тож якщо у когось із керівників фонду, які прочитають ваше інтерв'ю, виникне бажання нас підтримати, він знайде, як з нами зв'язатися, і ми будемо раді, бо охочих навчатися багато.

 

- Тоді згадаємо ще такий держпроєкт як "Пакунок малюка", у якому багато товарів виробництва вашої групи компаній. Довкола нього було багато складнощів. Якою є ситуація сьогодні?

- "Пакунок малюка" -  дуже цікава тема. У 2018 році держава вперше, знову ж таки, через структуру ООН ЮНОПС ввела цей проєкт у дію для таких небагатих країн, як Україна, тому що велика кількість людей не в змозі собі дозволити весь цей набір при народженні дитини. Проєкт проіснував за підтримки ООН два чи три роки, потім його припинили, і цю функцію на себе взяло Мінсоцполітики.

Ми були першою компанією, яка виграла перший тендер у 2018 році. Згодом ми його кілька років програвали - з'явилися інші гравці на цьому ринку.

Проєкт дуже капіталомісткий, його складно тягнути, бо ти маєш вкласти кілька мільйонів доларів, щоб потім, через цикл виробництва, щось заробити чи взагалі повернути.

Тому ми пішли іншим шляхом. Зараз по можливості беремо участь у тендерах, але є інші компанії, які виграють, і до нас приходять їхні замовники, а ми відшиваємо всю текстильну групу для цього проєкту.

Якщо там, умовно кажучи, 130 предметів, то 74  з них – текстиль, тобто половина за кількістю. А за вартістю 85% -  це текстильна група, набір трикотажного одягу з 40-70 видів: пелюшки всіх видів, ковдри, подушки, постільні комплекти, рукавички для купання - чого там тільки немає.

Цей проєкт потрібний, він повинен існувати. Проблема в тому, що Мінсоцполітики як замовник і держава не роз'яснюють його корисність і доцільність для матерів, які народжують. Тому що в законі написано, що людина має альтернативу і може отримати суму на картку. Станом на 2023 рік було 6800 грн, і baby-box держава закуповувала у переможця конкурсу за ціною, не вищою, ніж ця сума. І ми продавали з мінімальною рентабельністю, й робимо це щороку.  За кількістю виробів, якщо людина захоче купити всі предмети із набору в магазинах, вона витратить щонайменше 13 тис. грн. Знаю, що ті, хто отримав цей набір, навіть люди середнього достатку, дуже задоволені якістю виробів, які є в цих боксах.

 

- Зараз у пологових будинках продовжують видавати ці набори чи знову є прогалина?

-  Як завжди, проблема є. Контракт на постачання минулого року закінчився 15 грудня, Мінсоц закупив на січень-лютий, але у лютому у багатьох пологових будинках закінчилися ці набори, а тендер цього року оголосили лише на початку квітня замість того, щоб провести його у січні.

 

- Хоча підвищення вартості набору та збільшення позицій у ньому міністерство затвердило у січні…

- Я не знаю, чи є сьогодні альтернатива отримати гроші на картку, але в результаті після пологів немає ні грошей на картці, ні бебі-боксу, тобто вже понад місяць породіллі, наприклад у Києві, в багатьох пологових будинках не отримують цей набір. Їм запропонують його аж у травні, коли дитина з половини речей вже виросте, бо там від нуля до 12 місяців одяг та все інше.

Торік аукціон теж оголосили в останніх числах березня, десь у другій половині квітня його провели, і у травні підписали договір. А потім кажуть, що ось цю кількість треба зробити за такий час.

 

- Тоді поговорімо ще про програми підтримки бізнесу державою. Якими з них ви користувалися? Можливо, доступними кредитами "5-7-9"?

- Я знову повернуся до цього бізнес-жарту, що найкраща допомога від держави - не заважати… Але насправді держава має інструменти, які дійсно працюють. У нас, зокрема, одне із суміжних підприємств - це ФОП.  Я знаю, що багато ФОПів отримали мікрогранти по 250 тис. грн.

Торік ми брали участь у проєкті Київської міської адміністрації з отримання позики через певні банки, де 99% відсотків за кредитом погашала міськрада. Цього року ми користуємося кредитом у рамках підписаного минулого року з тим самим ПУМБом договору за програмою "5-7-9", і частину кредитного ресурсу, ну, не по 5% та не по 7%, але по 9% ми маємо.

 

- Тоді ще трохи про проблеми. Можливо, є якісь  з митницею, податковою, іншими органами?

-  Проблеми є, але вони постійні, щоденні, і ми їх вирішуємо, зокрема й з митницею. Питання виникають щомісяця, переважно про вартісні характеристики. Але є взаємодія, є діалог.

Ми ніколи з митницею ні про що не "домовлялися" і не намагалися. Та й вони нас, як мені здається, ніколи до цього не примушували. Іноді треба пояснювати, доводити.

Наприклад, вони кажуть: "Ви завезли товар по $4,5, а ось інші три компанії завозять за $5, тож і ви повинні платити податок з $5". І нам доводиться пояснювати, чому ці три компанії завезли по $5: одна ввозить вперше, дві - раз на півроку контейнером чи машиною. А ми закуповуємо тканину як сировину для подальшого оздоблення, не на продаж, а п'ять-шість вантажівок на місяць, і $4,5 -  це закупівельна ціна. Змушені доводити, розказувати. Але ми це робимо. Вони важко, але прислухаються.

 

- Ви так і не поділилися цифрою товарообігу компанії у грошах, і група компаній його не оприлюднює. Але якщо дивитися за сплаченими податками, обсяг яких торік суттєво зріс порівняно з 2022 роком, то можна судити про пропорційне зростання виторгу?

- Скажімо так: 2022 року колектив у нас був 400 осіб, а у 2023-му стало 600. За рахунок зростання виробництва, звісно, збільшився грошовий обіг компанії з розрахунку на одного робітника, тож природно, що ми виросли.

Через те, що компанія зросла на 20%, збільшилася й сума податків, і на заробітну плату зокрема, а оскільки ми знаходимося в найдорожчих містах - Одесі та Києві,  нам довелося, щоб зберегти колектив, значно піднімати зарплатню.

Якщо у Житомирі, наприклад, середня зарплата швачки 16-17 тис. грн, то у Києві, як я вже казав -  25 тис. грн. Тобто щоб вона не пішла, ти маєш трохи вище за ринок платити. Найдорожчі майстрині в Одесі та у Києві.

Все це стосується не тільки швачок, а й офісу, бухгалтерів, фінансистів, економістів. Щоб зберегти цих людей, ти повинен просто платити більше.

 

РЕКЛАМА

ОСТАННЄ

Шок, який усі пережили на початку повномасштабного вторгнення, еволюціонував у новий рівень комерційних відносин - президент "Київстару"

Голова УІНП Дробович: В Україні формується нова меморіальна мова світового рівня

"Київстар" побореться за всі нові частоти на аукціоні - президент компанії

Атаки РФ на медичну інфраструктуру України у 2024 році посилилися - представник ВООЗ

В інтересах українського народу - змусити владу, правоохоронні органи і суди працювати за законом - голова Ради директорів Arricano Маргус Курм

Цей рік стане роком великих змін на страховому ринку, далі просто вдосконалюватимемося - голова Національної асоціації страховиків України

Найцікавішими для розвитку McDonald's в Україні є локації, які забезпечують усі канали продажу, - директор з розвитку McDonald's в Україні

Ми вивчаємо практики спеціальних економічних зон у різних країнах, а також співпрацюємо з потенційними інвесторами - мер Миколаєва

Звучить це, м'яко кажучи, як диверсія – голова правління "Української біржі" щодо пропозиції регулятора здати ліцензію

Депутат Європарламенту фон Крамон: Україні потрібно включити опозицію у виконавчі органи влади

РЕКЛАМА
РЕКЛАМА
РЕКЛАМА
РЕКЛАМА

UKR.NET- новости со всей Украины

РЕКЛАМА