Ексклюзивне інтерв'ю голови фракції "Слуга народу" Давида Арахамії агентству "Інтерфакс-Україна"

 

У США в листопаді відбудуться довибори до Конгресу, на яких республіканці з великою ймовірністю виграють. Чи матимуть їх результати наслідки для України?

Імовірність перемоги республіканців на цих проміжних виборах місцеві політологи оцінюють у 90%. У них зі зміною більшості в Конгресі автоматично змінюються керівники всіх комітетів - і ними стануть республіканці. Саме тому наша парламентська делегація стала часто їздити до США та наводити контакти. Ми завжди обов'язково зустрічаємося і з першим номером, яким поки що є демократ, і з другим, який стане першим номером уже за місяць. І з ними заздалегідь промовляємо важливі та потрібні для нас речі. Але поки що є обґрунтовані припущення, що вони продовжуватимуть підтримувати Україну. Хоча, звісно, внутрішня політика все одно робить своє. У Республіканській партії є радикальне крило. Їх там небагато – 25%, грубо кажучи, але у деяких голосуваннях буває вже до 35% доходить. Буде складніше, ніж було до цього, але поки що можна впоратися.

 

Ну і не забуваємо про Трампа, який говорить про мир...

Я взагалі б не говорив про їх риторику, бо в них вибори. Ви ж знаєте, під час виборів вона дуже спотворюється. Давайте дочекаємось вже післявиборних заяв. Пам'ятаєте всі лякалки і страшилки: ось якщо Трамп стане президентом… Ну, став він президентом і ми якось прожили, з Росією він не став братом. Тобто вони однаково орієнтуються на електорат. А американські виборці, коли бачать тризуб, підходять до тебе просто на вулиці, кажуть: "Ми вас підтримуємо! Дякую! Ви тримайтеся!"

 

Це переважно у Нью-Йорку та Вашингтоні?

Ні, не тільки. Я у чотирьох чи п'яти дрібних містах був і скрізь помітно, що вони сильно підтримують Україну. Чому? Бо ворог, про якого вони стільки чули за роки холодної війни, почав отримувати реальних люлів від українців. А наш контрнаступ на півдні та сході України їх дуже збуджує! Якби якась лінійка одягу була з counteroffensive, вони усі її носили б.

 

Наскільки сьогодні важливим є рішення Генасамблеї ООН, яке засуджує в резолюції спробу Російської Федерації анексувати українські території?

Я вважаю, що це величезний ляпас Росії. Я досі не розумію, чому не звільнили Лаврова (міністр закордонних справ РФ Сергій Лавров – ІФ-У). Це ж повний провал дипломатії взагалі, а після голосування в ООН, коли резолюцію підтримали навіть союзники РФ… Звісно, не можна недооцінювати ворога. Вони обов'язково наразі виконають якусь роботу над помилками. Через усі свої зовнішньополітичні канали намагатимуться закликати цих союзників до відповіді та щось пробувати робити. Резолюція Генасамблеї ООН чітко демонструє, що Росія фактично вибула з геополітичного контуру.

 

Чи має це значення для таких країн, як Китай та Індія? Наші відносини з цими країнами поки що не сформовані… Вони не друзі, не партнери, не вороги. А хто ми для Китаю, наприклад?

Ми не бачимо дружніх відносин. Вони намагаються дотримуватися нейтралітету. Періодично розмовляють про гуманітарні програми.

Я вважаю, що вони мають зайняти чийсь бік. Може, це в китайській філософії так і прийнято, хоча, якщо дотримуєшся нейтралітету, то не заявляй про це, а просто не продавай агресору жодних компонентів, жодної електроніки… Щойно Росія перестане це отримувати, то в неї залишиться конвенційна, дуже проста зброя і відповідно сильно просяде обороноздатність. А ми отримуємо сигнали: то декілька тисяч штук китайських самоскидів через Казахстан до Росії везуть, то ще щось. Так, це не військова продукція, але ж ви розумієте, як шасі можна використовувати для РСЗВ (ракетна система залпового вогню – ІФ-У).

Що стосується Індії – до них лише одне запитання – щодо закупівлі нафти. Зрозуміло, кожна країна на своє населення працює. Нині після ухвалення американським Конгресом прайс-кепів щодо нафти, Індія змушена буде її купувати за найнижчою ціною, це трохи знекровить російську економіку.

 

Як ви вважаєте, наскільки загалом ефективна наша робота з партнерами щодо санкцій проти РФ?

Американці, британці, канадці та австралійці кажуть, що вона безпрецедентна. Не було з часів Другої світової війни такої злагодженої та організованої роботи, яка консенсусно так швидко продукує рішення. Зазвичай, це дуже інертний процес. Чому? Тому що будь-яка санкція у давно глобалізованій економіці тільки з першого погляду видається простою. Насправді якась заборона тягне за собою цілий ланцюжок, реакцію, яка може зупинити важливе виробництво в одній із країн. І все це треба встигнути прорахувати, відстежити. А часу особливо немає, ми давимо на швидкість. І водночас примудряємося зберігати єдність щодо санкційних заходів. Тут головний ризик – втратити єдність партнерів. Адже, якщо умовно, американці запроваджуватимуть санкції, а європейці ні, тоді в нас буде проблема, буде перекіс. А якщо потім американці почнуть давати задню, також буде проблема. Звісно, нам, українцям, хотілося б, щоб усе відбувалося вдвічі швидше, щоб щотижня щось продукувалось. Але загалом усе відбувається дуже швидко. Так, про санкції щодо прайс-кепів на нафту йшлося під час моєї попередньої поїздки до США, три місяці тому. Американці тоді говорили, що весь процес від підготовки до запровадження цих заходів займе за часом до року. А в результаті для ухвалення такого важкого рішення вистачило три місяці. Чому рішення було нелегким? По-перше, прайс-кепів ніколи не запроваджували, все це треба було придумати, погодити, продумати механіку… Ми були в американському Мінфіні, який цим опікується. Так там велика група – людей 30 аналітиків працюють над цим, прораховують, серйозно працюють.

 

До речі, про санкції, пов'язані з націоналізацією російських активів в Україні…

Нині готуємо великий пакет законопроєктів. Тут є об'єктивні ризики, що потім у разі оскарження наших дій можна програти у міжнародних судах. Це стосується багатьох активів, структурування власності яких було у таких юрисдикціях, як Лондон чи Кіпр. І ми хотіли б щодо цих активів мати трохи більше гарантій. Щоб не вийшло так, що ми наразі швидко все націоналізуємо, а потім отримаємо купу штрафів та позовів. Тому ми працюємо над концептом законів, які будуть у всіх цих юрисдикціях однакові. З урахуванням, зрозуміло, особливостей місцевого законодавства (Великої Британії, Канади, Австралії - скрізь, де ці активи заарештовано й де буде ухвалено відповідні закони). Потрібно, щоб ми приблизно в однаковому концепті рухалися. Тож є затримка. Ми вже давно самі вперед побігли б: у нас є списки, реєстр майна, що перебуває в арешті, ми все бачимо. Але для того щоб здійснити так звану спецконфіскацію, нам потрібно юридичні моменти прикрити.

 

А якими є часові межі проведення націоналізації російських активів?

Я думаю, що щодо активів, якими володіють держава (Росія – ІФ-У) і великі олігархи, рішення буде ухвалено до нового року. А ось щодо дрібних активів, які перебувають у власності російських громадян, напевно, у першому кварталі наступного року.

 

У парламенті триває підготовка законопроєкту, який коригує бюджет цього року, зокрема йдеться про збільшення військових видатків?

Так, нам треба резервний фонд збільшити та додати фінансування військовим… Бюджет і цього року, і наступного – це гроші на війну плюс соціалка і трохи, як я називаю, на рихтувальні роботи. Наприклад, минулого року зробили якісь шкільні об'єкти, але не встигли накрити дах, а попереду – осінь, зима, дощі, і якщо дах не зробити, то вкладені кошти фактично пропадуть. Тоді береться якийсь emergency fund і робиться аналіз, скільки мінімально потрібно, щоб накрити будівлю, законсервувати її. Зрозуміло, що будувати ніхто нічого не буде, але хоча б не втратити тих коштів, які вже вкладено.

У нас хороші показники щодо збору податків, за рахунок посилення їх адміністрування. Що дивує наших закордонних партнерів? Що у нас під час війни відбулася релокація, підприємства, бізнес перевезено до безпечних регіонів… І це все у швидкій динаміці відбувалося.

Сподіваюся, що ми наступного року зробимо те саме з адмініструванням митниці – там купа дірок. І нам про це прямо кажуть партнери.

Статті бюджету щодо видатків на зброю та мінімальні соціальні потреби партнери України закриють, а от решта – це наша власна справа. Потрібно не забувати, що ми самі маємо працювати, зокрема над скороченням видатків. Наприклад, коли порахували, то виявилося, що на утримання державного апарату йде не так багато грошей, як багато років про це говорили. Але якщо скоротимо 25% не самого апарату, не людей, а всіх видатків на апарат, виконаємо оптимізацію процесу, то пару мільярдів доларів за рік заощадимо.

Робочою групою зі скорочення міністерств, оптимізацією департаментів, електронним документообігом опікуватиметься Михайло Федоров (міністр цифрової трансформації – ІФ-У). Це буде велика презентація.

 

Кошти, призначені для відновлення України від наших донорів, партнерів, внутрішніх інвесторів надходитимуть до спеціально створеного фонду? Як їх адмініструватимуть?

Є декілька концепцій. Ми відштовхуємось від хотілок донора. Ми йому пропонуємо три інструменти.

Перший – бери і сам роби. Нам не треба грошей, збудуй нам міст, лікарню, школу… Привозь підрядників або наймай тут підрядників, сам керуй цими коштами. Ми не хочемо їх тримати у руках. Ми хочемо, щоб були повна довіра та розуміння. Нам потрібний результат.

Другий варіант. Ми говоримо: не хочеш сам робити, можеш контролювати через наглядову раду. Тоді ми цим оперуємо, а ти за всім дивишся, схвалюєш витрати, плани, стежиш за їх виконанням.

І, зрештою, третій варіант. Ти нам повністю довіряєш, даєш нам кошти, бачиш результат, отримуєш звіт.

Кожен із варіантів нас абсолютно влаштовує. Ми жодному з них не віддаємо перевагу.

Верховна Рада ухвалить цього тижня у другому читанні законопроєкт №8027 про створення фонду ліквідації наслідків збройної агресії Російської Федерації ("Про внесення змін до закону "Про Державний бюджет України на 2022 рік" щодо створення фонду ліквідації наслідків збройної агресії" – ІФ-У). Там суть яка? Умовно це бюджетна програма. Навіщо це робити? Щоб усі – і журналісти, і активісти, і донори могли бачити, скільки коштів зібрано, зокрема за рахунок реалізації конфіскованих російських активів, куди вони пішли. Щоб була повна прозорість. Це як один із варіантів, одна з програм. Є ще… У регіонах. У Миколаєві, наприклад, працюють із Данією. Вони хочуть створити десятирічну програму відновлення. Над нею нині дуже активно працюють експерти.

 

Регіональні програми до центрального бюджету не стосуються?

Ні. Буде багато різних таких програм, буде задіяно якісь досить великі благодійні фонди. Нам робитимуть пропозиції – побудувати чи відновити той чи інший об'єкт. І це нас влаштовує. Головне, щоб це все було у генеральному концепті. Щоб ми як держава визначали пріоритети, щоб не вийшло так, що нам збудують десять шкіл і жодного дитячого садка.

 

І хто цим усім процесом керуватиме?

Кабмін.

 

Чернишов (міністр розвитку громад та територій Олексій Чернишов – ІФ-У) насамперед?

Так, там (у Кабміні – ІФ-У) Чернишов, Кубраков (міністр інфраструктури Олександр Кубраков – ІФ-У). В Офісі президента – Кирило Тимошенко (заступник глави Офісу президента – ІФ-У). Але прем'єр (Денис Шмигаль – ІФ-У) – супервайзер.

 

Коли це все запрацює як система?

Думаю, на момент ухвалення серії законопроєктів щодо націоналізації російських активів у Європі, Америці… Коли підуть реальні кошти, які буде витрачено на відновлення української інфраструктури.

 

Як ви вважаєте, чи збережеться стабільність гривні до кінця року?

Так. У нас немає якихось темних плям. До кінця року ми маємо зрозумілий графік фінансування, є домовленості з партнерами, тобто все до кінця року буде стабільним. Що буде після нового року, поки що незрозуміло. Війна вносить корективи.

Але треба віддати належне сміливості багатьох іноземних інвесторів. Я очолюю наглядову раду UkraineInvest - державного агентства, яке опікується залученням інвестицій, і спостерігаю серйозний сплеск інтересу іноземних інвесторів до нашої країни. Наразі їх приваблює західна Україна – будівництво підприємств, заводів, вони дивляться майданчики. Ну прямо радіє душа. Чесно кажучи, активність вища, ніж була до війни. Поясню це так: американські інвестори заробили великі мультиплікатори, коли на ранній стадії заходили з інвестиціями до Іраку та Афганістану. Так, вони розуміють, що під час війни на момент знецінення активів можна заходити з інвестиціями. Звісно, ризикуєш, але в результаті отримуєш високий виграш.

Тут є обережний оптимізм, що у нас щодо інвестицій будуть хороші цифри.

 

Запитаю вас як людину, яка спілкується зі штабом оборони, працює у парламентському комітеті з питань національної безпеки. В Україні розуміють, як відповідати на оголошену у Російській Федерації мобілізацію, на те, що чисельна кількість російської армії на фронті збільшиться?

Справді, є певна загроза. Навіть якщо російські мобілізовані абсолютно не навчені, а їм просто дали автомати та посадили у техніку (а техніка у агресора поки що є). Це все одно вже бойові одиниці. Вони можуть стріляти, вражати цілі, утримувати позиції. Тому їх не можна недооцінювати, хоча багато хто до цього легковажно ставиться – вважає, що це просто гарматне м'ясо. Але вони не стоять, як мішені у тирі, вони ж захищені, а ще й озброєні. Тому тут головний принцип - відповідати першим хвилям мобілізованих максимально брутально, щоб викликати психологічну нестабільність та небажання йти наступним хвилям. Ви ж бачили всі ці відео, коли люди один одному ноги ламають, щоб не йти до російської армії. А коли вони побачать більшу частину похоронок, то бажання не йти на війну посилиться.

 

Попереду – зима, чи можна у цей період очікувати зниження інтенсивності бойових дій?

У нас же війна не перший рік, і з досвіду, починаючи з 2014-го, взимку війна "замерзає". Зазвичай тривають бої низької інтенсивності

 

Але Дебальцеве було взимку.

Можуть бути окремі прориви, операції якісь, але важко робити це просто через погодні умови. Плюс це ще й логістично тяжко, тому є відчуття, що буде згасання інтенсивності.

 

Чи це згасання інтенсивності може бути пов'язане з розмовами про перемир'я?

Це Росія просуває таку тезу через міжнародних партнерів. Вони хочуть перезарядитись, підкупити десь зброю, щось зробити. Нам це з погляду війни є абсолютно невигідним. Ми можемо йти на якісь мирові угоди, коли ми їх виженемо з нашої території. А проміжні заморозки нам зовсім не потрібні.

 

Президент Володимир Зеленський заявив, що Україна з Путіним жодних переговорів не вестиме. Чи означає це, що ми не матимемо справу ні з ким із оточення глави РФ?

Ми не розмовляємо ні з ким із Росії.

 

Ви сказали, що готується реформа Кабміну. Я так розумію, що всі кадрові питання вирішуватимуть після того, як відбудеться ця реформа?

Так, у межах цього генерального нового концепту вирішуватимуть й інші питання.

 

Вступ до НАТО – це мета. Що, на вашу думку, необхідно зробити, щоб прискорити цей процес?

На мою думку, у нас всього вже достатньо. Якщо буде політичне рішення, це зроблять дуже швидко, заплющивши очі на будь-які дрібні несумісності, які є. Якщо ж слідувати протоколу, то можна йти до альянсу ще сорок років… Коли ми проводимо спільні з НАТО навчання, у нас взагалі не виникає жодних труднощів щодо взаємодії. Якщо до і на початку війни вони нам казали, що Збройні сили України мають інші системи командування та планування операцій, то за цей час ми дуже швидко, експрес-курсом усі пройшли. Загалом нині у нас з Північноатлантичним альянсом однакова система, тому залишилося суто політичне питання. Звісно, якщо потрібно буде знайти відмовку, вона знайдеться, і знайдеться мільйон інших питань, які ми не встигли ще вирішити, які нам потрібно зробити… повільно та сумно. Але якщо говорити серйозно, чи можна нас завтра прийняти до НАТО? Можна!

 

Із Євросоюзом, як ви знаєте, у нас виникла проблема. Я маю на увазі перенесення моніторингу щодо виконання Україною семи рекомендацій Європейської комісії для початку переговорів щодо вступу до ЄС. Чим це можна пояснити?

Ну, мабуть, це пов'язано з тим, що в Європі є багато електоральних циклів. У нас національна традиція – звалювати все на попередників, а у них – на наступних.

 

Після масованих ракетних атак та часткового руйнування української енергетичної інфраструктури минулого тижня ми можемо вийти на якийсь рівень, щоб стабілізувати економіку, щоб вона жила?

Вийдемо обов'язково. Ви ж бачите, якою була реакція на ці атаки наших партнерів – прискорення всіх напрацювань, постачання систем ППО. Все, що нам раніше обіцяли передати за півроку, тепер ми отримаємо через місяць-два. Тобто все надходитиме в дуже прискореному режимі. Це дасть змогу окреслити критичний контур інфраструктури.

Росіяни скористалися планом, якого ми від них очікували взимку. Розвідка про це попереджала. Ми отримали наразі таку реальну навчальну тривогу і швидше її наслідки "відпрацюємо"… У середині зими ліквідувати такі наслідки було б значно важче, ніж нині. Напевно, блюзнірство сказати: добре, що це сталося зараз, а не пізніше... Їм треба було щось відповісти, вони шукали і дістали готовий план та побігли по ньому.

 

Відповісти на що? На "Кримський міст"?

Ні. Відповісти на дуже високий рівень негативу в суспільстві на оголошену мобілізацію. У спільнотах, у коментарях росіяни керівництво своєї країни хейтять так, як ніколи у житті в Росії не було. Коли у Росії вже відкрито критикують Путіна – для них це великий крок уперед.

 

Наскільки Україна готова до викликів, з якими вона може зіткнутися взимку, проблеми з енергетикою, ракетні удари по інфраструктурі… ППО всього не закриє на 100%.

У нас можливих сценарних аналізів багато. Наприклад, лише підготовка до опалювального сезону мала 72 сценарії, з яких 24 було основних, найімовірніших. Їх стільки, що, чесно кажучи, втомилися жити цими гіпотезами.

 

А те, що відбувається, воно в одному зі сценаріїв було?

Так. Зверніть увагу - росіяни уразили в Україні чимало енергетичних об'єктів і жодна людина там не загинула. Це сталося не просто так. Раніше такого не сталося б. Це тому, що один зі сценаріїв був саме таким і наші фахівці відпрацьовували його механіку.

Об'єктивно скажу – критичний контур держави значно підвищує свою ефективність. Рішення ухвалюють більш виважено, опрацьовано та прораховано. Швидше це все відбувається, зменшується бюрократія, люди менше бояться брати на себе відповідальність. Але я дивлюся не через рожеві окуляри й розумію, що чиновництво як клас ще має трансформуватися, на що потрібен час… А от люди, від яких життя інших людей залежить, вони вже мобілізовані.

 

Наскільки люди на місцях, мери міст, голови обласних адміністрацій вільні у прийнятті рішень? З одного боку, децентралізація дає їм більше можливостей, ніж централізована система, яка була, а з іншого боку, вважається, що у воєнний час має бути єдиноначальність…

Мені здається, ми досить ефективно придумали на старті - кожному місцевому градоначальнику давати в допомогу військового, який відповідає за військову частину. Водночас місцевим керівникам дали політичні гарантії, що це роблять не для того, щоб їх усунути, а просто тому, що війною мають опікуватися військові, а вони – господарською частиною. І от коли місцеві керівники зрозуміли, що це справді працює, зник рівень недовіри між центральною та місцевою владою і якось вона пішла… Зрозуміло, що є якісь шорсткості, але загалом це ефективний інструмент.

 

У всіх областях така схема?

Так, у всіх. І якщо щось сталося в регіоні, місцеве керівництво, відповідні служби одразу самі починають вирішувати проблему й не очікують, коли їм дадуть із Києва команду. Вони беруть і роблять відразу все необхідне на місцях і паралельно вже повідомляють про те, що сталося в центрі. І подивіться, як справді швидко ліквідують наслідки ракетних ударів у Києві, Дніпрі…

 

Чи є у вашій фракції народні депутати, які під час війни виїхали за межі України? Якщо є, скільки?

Один… Найближчим часом буде рішення… Там документально важко оформити позбавлення мандату.

 

Це Холодов?

Ні. Холодов – тут, він голосує, він практично на всіх засіданнях присутній у залі парламенту. А коли їхав, то брав відпустку власним коштом.

 

Чомусь навчила історія з Ковальовим (екснародний депутат фракції "Слуга народу" Олексій Ковальов, який підтримав окупацію РФ у Херсонській області, убитий у серпні – ІФ-У)?

Депутати – це репрезентативний зріз нашого суспільства, вони такі самі люди. У будь-якому суспільстві є добрі люди, герої, негідники. Звісно, наступного разу, якщо ми формуватимемо виборчий список партії, скринінг кандидатів має бути ретельнішим, вони мають проходити через сек'юриті аудит. Які у нас могли бути до нього претензії у 2019 році? Він був аграрієм, досить шанованим усередині своєї ком'юніті, в окрузі, багато допомагав людям, займався благодійністю. Як можна було припустити, що він утече?

 

Але війна, звісно, багатьох розкриває. Те, що трапилося із Сальдо, Балицьким (колишні українські політики Володимир Сальдо та Євген Балицький, призначені російською владою керівниками тимчасово окупованих РФ Херсонської та Запорізької областей, – ІФ-У) для вас було несподіваним?

Про проросійські погляди Балицького не знав, а Сальдо я завжди вважав за сепаратиста. Я з Миколаєва і його знав по Херсону. Розумів, що вербувальні ризики у нього були досить високі... Він дуже злякано виглядав на зборах, на яких було оголошено про так зване прийняття до складу РФ окупованих територій України. Просто він уже двічі "попадав" (на Сальдо було скоєно два замахи – ІФ-У), розуміє, що тепер уже точно не промахнуться.

 

На окупованих територіях росіяни встановлюють свої досить жорсткі порядки, там працює ФСБ… Чимало проукраїнськи налаштованих людей поїхали… Наскільки складно після деокупації буде ці території ментально повертати Україні?

Не складно. Питання, коли настане деокупація? Якщо це відбудеться швидко, то тоді не складно, вони просто повернуться в колишній стан і спокійно житимуть. Ніхто звідти й їхати не буде, крім колаборантів, які розуміють, що їх судитимуть, з усіма наслідками, що з цього випливають - в'язниця тощо. А прості люди швидко перелаштуються. А якщо процес деокупації буде затяжним, тоді, звісно, є ризики, як ми бачили з частиною Донбасу. Тому тут дуже важливо рухатися швидко й повертати наші території у максимально короткі терміни.

 

Ви бачите різницю між окупованими Донецьком та Луганськом, Запоріжжям та Херсоном?

Навіть самі росіяни дуже чітко бачать цю різницю. У Херсоні взагалі дуже багато людей розмовляють українською мовою досі. Це місто навіть із натяжкою дуже складно назвати російським. У Миколаєві як місті заводів, порівняно з Херсоном, напевно, більше було російськомовних і людей із проросійськими настроями. Запоріжжя мені важко зрозуміти. Але після того що російська армія зробила з Маріуполем, я думаю, що навіть запеклі прихильники "руского міра" ставлять собі запитання...

 

Коли Верховна Рада ухвалить законопроєкт щодо легалізації зброї?

Найближчого місяця, напевно (у першому читанні його ухвалено). З великою ймовірністю буде дозволено купівлю короткоствольної зброї, але не для носіння, а для зберігання вдома та захисту. Крім цього, буде спрощено купівлю боєприпасів. Мене завжди дивувало: ти купив зброю і потім щоразу, коли тобі потрібні патрони, ти йдеш за дозволом для їх купівлі. А тепер ми зробимо реєстр, І коли людина купуватиме патрони, магазин автоматично повідомить МВС про те, що власник зброї з таким номером придбав для неї таку кількість патронів.

 

До речі, масова роздача автоматів на початку війни для захисту України практично не призвела до зростання злочинності.

У перші чотири місяці війни не було жодної крадіжки, ні кватирниками, ні домушниками, ні викрадачами машин. Не знаю, з чим це пов'язано, чи то від того, що вони з переляку поїхали, чи то тому, що вони розуміли - дуже страшно залізти у кватирку й отримати у відповідь автоматну чергу.

 

А що після війни робити з тією масою зброї, яка сьогодні є у людей?

Це буде велика робота після війни. Давайте правді у вічі дивитися - всю зброю забрати у людей неможливо. Потрібно її легалізувати. Створити тири, організувати місця підготовки, полігони для людей, які хочуть навчитись поводитися зі зброєю. І це питання треба віддати ексклюзивно ветеранам, як це зроблено в США, щоб вони могли володіти цим бізнесом, заробляти, допомагати іншим ветеранам.

 

Тобто ми Ізраїлем стаємо надовго?

100%. Нас очікує, як в Ізраїлі, сплеск військових технологій, у нас батл-пруф є – перевірена війною техніка та нові види озброєнь.

 

Тобто дрони ми для всього світу зможемо робити?

Окрім дронів, ми ще багато всяких корисних речей можемо робити. Ось, наприклад, хлопці роблять швидкі зарядники магазинів для автоматів. Це такий досить на вигляд невибагливий девайс, який прискорює зарядку магазину уп'ятеро – ушестеро. Така штука може спокійно бути на озброєнні будь-якої іншої армії. Просто хлопці вигадали, сконструювали, протестували на 10 тисячах користувачів. Так що цей продукт вже можна брати та продавати.

 

Завод із виробництва боєприпасів в Україні буде?

Обов'язково. І не один!