15:45 25.07.2022

Іван Федоров: Якщо ми не встигнемо звільнити Мелітополь до початку опалювального сезону, то опалення в місті не буде

21 хв читати
Іван Федоров: Якщо ми не встигнемо звільнити Мелітополь до початку опалювального сезону, то опалення в місті не буде

Ексклюзивне інтерв'ю Мелітопольського міського голови Івана Федорова агентству "Інтерфакс-Україна"

Текст: Євген Пилипчук

 

Яка зараз ситуація в Мелітополі? З якими загрозами стикаються місцеві жителі? 

Найскладніша ситуація в нашій державі зараз безперечно на фронті. Але наступна за рівнем складності ситуація на окупованих територіях. 

Перша загроза, яка там існує – безпекова. Люди не відчувають себе в безпеці, і ніхто їм не може її гарантувати. Друга небезпека – відсутність соціального захисту. Ми розуміємо, що 80% мешканців нашого міста залишилися без роботи, без засобів  існування. Єдине, на що вони зараз живуть – це заощадження, але вони мають властивість дуже швидко закінчуватися. 

Також в місті дуже обмежений доступ до різноманітних послуг, наприклад медичних. Ми намагаємося надавати медичну допомогу громадянам, і ті лікарі, які там залишилися, я їм безмежно вдячний. Це дійсно лікарі, які виконують свою роботу за покликом серця, це не про гроші. Але якщо медичні послуги ми ще можемо якось гарантувати, то всі інші надавати зараз не можемо. 

Окрім того, треба розуміти, що одна з найголовніших загроз для жителів окупованих територій – це медійний та інформаційний вакуум. Він точно входить до топ-5 загроз для жителів окупованих населених пунктів. 

Скільки мелітопольців все ще залишаються у місті? 

Знаєте, існує така думка, на жаль, навіть у багатьох українських політиків, що всі, хто залишилися на окупованих територіях – всі колаборанти. Це абсурдна думка, тому що за нашими підрахунками на території міста Мелітополя залишилося 50-60 тисяч громадян. Зараз вже дуже складно рахувати. 

Звичайно, що є якась частка колаборантів, але вона складає менш ніж 5%. Здебільшого ж в місті залишилися ті люди, у яких немає родичів в інших областях України чи закордоном, до яких можна було б поїхати. Залишилися ті, в кого є лежачі батьки, родичі, яким треба допомагати і яких не можна залишити самих. 

Чи змінилася якось поведінка окупантів після того, як ЗСУ почали наносити успішні удари по складам та командним пунктам в тилу?

Коли три тижні тому почалося масштабне знищення російських баз, це дуже розізлило рашистів. Вони почали робити такі, скажімо, фронтальні проходи з викраденням людей, розміщувати військову техніку безпосередньо поблизу (об'єктів соціальної сфери та житлових будинків – ІФ-У). Вони можуть дозволити собі перекрити військовою технікою вулицю з одного боку та з іншого боку. Йде таке собі нагнітання ситуації, як в принципі, і будь якому іншому населеному пункті. Просто це відбувається десь більше, а десь менше. 

Чи вистачає в місті їжі та медикаментів? 

Почнемо з ситуації з ліками. Вона наступна: якщо ми повернемося на 5 місяців назад, то для будь-якого міста України, і Мелітополь тут не виняток, було нормою, коли на кожному кроці були аптеки. Це норма, коли в одному кварталі могло бути 3 аптеки. Доступ до медикаментів був легкий.

Сьогодні на тимчасово окупованих територіях, зокрема і в Мелітополі, ситуація протилежна. На сьогодні в місті працює лише 5 або 6 аптек.. Це аптеки, які раніше були комунальними. Їх керівник - єдиний керівник комунального підприємства, який виявився колаборантом.. Ці аптеки функціонують, медикаменти переважно завозяться з Криму і коштують в 2, в 3, в 4 рази дорожче і ми чітко розуміємо, що у людей немає вибору, тому вони їх купують. Це з одного боку. 

З іншого боку, є велика робота, яку робимо ми з нашою командою та волонтерами щодо доставки медикаментів в Мелітополь. Кожного дня 2-3 волонтерських машини завозять ліки до міста. Сьогодні ми можемо чітко сказати, що в міських лікарнях повністю задоволена потреба в медикаментах. В першу чергу, закриваються потреби в витратних матеріалах, які потрібні для гемодіалізу, орфанних захворювань, в інсулінах. Також закриті потреби в медикаментах для реанімації. Сьогодні є потреби лише в препаратах крові, деяких тромбоемболітиках тощо. Працюємо над цим.

А як щодо продовольства?..

Щодо продуктів харчування, то ситуація простіша з одного боку, і складніша з іншого. Простіша тому, що в нашому регіоні влітку все є і точно з голоду ніхто не помре. І через те, що наш регіон вирощував значно більше, ніж можуть спожити місцеві жителі, а вивезти продукцію до України та продати там поки неможливо, є надлишок того, що ми можемо вирощувати самі. В основному, це овочі,  фрукти. На ринках придбати їх можна за відносно невелику ціну. 

Всі інші продукти  постачати в окупований Мелітополь ми поки не можемо. Вони завозяться з тимчасово окупованого Криму і коштують в 2, в 3, в 4 рази дорожче. У людей немає можливості їх купувати. 

Чи функціонують системи газо-, водо- та електропостачання у місті? 

Водопостачання в місті є, електрика поки є, але скоро з нею будуть проблеми, і зараз поясню чому. Газопостачання останні 2 тижні немає через те, що під час ведення бойових дій поблизу Орєхового в кількох місцях був перебитий газогін. Півтора тижні приблизно на залишковому тиску ми постачали газ, але зараз його немає зовсім. Через те, що немає газу, ми чітко розуміємо, що є додаткове навантаження на електромережі. 

Півтора тижні тому ворог захопив усі наші підрозділи електричних мереж. Це підрозділи високовольтних мереж, підрозділи міських тарайонних мереж. Майже всі співробітники відмовилися співпрацювати. 

Тому я чітко можу спрогнозувати загрозу: через те, що немає газу, збільшилося навантаження на електромережі, а отже точно будуть виходи з ладу мереж, які немає кому ремонтувати і чим ремонтувати. Бо коли був працюючий колектив обленерго в Мелітополі, із Запоріжжя регулярно передавалися ті чи інші запасні частини для ремонту та техобслуговування електромереж. Сьогодні цього немає. І я бачу в цьому загрозу: якщо зараз трапиться якась аварія, електрики в місті не буде. А не буде електрики, значить не буде води і це буде колапс. Та окупантів це не хвилює. 

Що зараз відбувається на мелітопольському напрямку фронту? Чи далеко наші військові від міста?

Військові напевно прокоментують це питання професійніше та краще, але скажу про те, що відомо нам і про те, про що можна говорити. Перше – ситуація зафіксована. Ворог не може пройти наші рубежі оборони. Ця ситуація незмінна вже впродовж десь 3 тижнів. Фронт зафіксований в Запорізькій області. Всі на фронті, як і ми, чекають контрнаступу, коли наші Збройні сили будуть готові до нього. Ми чітко розуміємо, з якого боку він буде, але я не буду озвучувати, щоб ніхто не підготувався. Але це точно не стандартні рішення нашого військового командування, і коли я на нарадах почав дізнаватися про це, я не очікував що так все буде. 

Що ж стосується відстані, то від найближчої точки (де розміщені позиції ЗСУ – ІФ-У), до Мелітополя десь 60 кілометрів. Лінія розмежування і сіра зона – це село Кам'янське, десь 7 кілометрів від Василівки, і до міста Мелітополя десь 60 кілометрів. 

Чітко розумію, що точно Мелітополь буде не першим населеним пунктом, який звільнять. Перед ним є ще Василівка, є ще Токмак, є ще Молочанськ, є ще Пологи, і треба розуміти, що це все – єдина лінія фронту. Але коли почнеться звільнення цих населених пунктів, слідом буде і Мелітополь. Слід зазначити, що це все пов'язано з херсонським напрямком, херсонським фронтом. І там ми зараз бачимо позитивну динаміку. 

Антонівський міст – це артерія для забезпечення постачання рашистів у Херсоні. І як тільки не буде цього сполучення, вони, напевно на шлюпках, почнуть звідти відпливати. Іншого варіанту немає. Словом, сьогоднішня динаміка у Херсоні нас надихає. Нас надихає динаміка і на нашому напрямку фронту, бо немає руху в бік Запоріжжя. 

В перші місяці війни на захоплених росіянами територіях, зокрема і в Мелітополі, українці проводили акції протесту проти окупації та проведення т.з. "референдуму". Як вони розпочиналися у вашому місті? 

Мелітополь, на жаль, був окупований не за лічені дні, а за лічені години від початку повномасштабного вторгнення. І зараз, коли пригадую, знову тремтіння по тілу. Те, що робили наші люди 29 лютого – це не про героїзм, це про любов до своєї країни, про любов до свого міста, про чітку українську позицію. 

Я хочу, щоб ви уявили: місто повністю оточене. Українських військових та правоохоронців, на жаль, немає на відстані десь 50-60 кілометрів. Всередині міста безліч ворожих агентів. Вони усюди. І в цей момент самоорганізовані люди, яких ніхто спеціально не кликав, збираються на площі читати молитву. Молитву за Мелітополь, молитву за Україну. З цього все почалося. Наступного дня збирається 3 тисячі людей, 4 тисячі людей. Вони просто йдуть по вулиці і кажуть, що "Мелітополь – це Україна". 

І цей момент, на мою думку, це моральний злам росіян, які приїхали на нашу територію. В них є методичка і на цю тему ми з ними досить багато спілкувалися. В цій методичці записано, що вони заходять в пункт А, там їх зустрічають мер, заступники мера, місцеві депутати і люди, які кажуть "Спасибо, что освободили". А вони зайшли – мер не зустрічає, депутатів нема, люди кажуть "Нам тут гарно і без вас". У них був розрив шаблона і був запит, що "ця методичка не дієва, давайте наступну". 

Зараз це звучить смішно, але це точно був їхній моральний злам в той момент. І це, на мою думку, є однією з причин того, чому затримався наступ на багато інших міст. Тому що вони спершу зайшли в Мелітополь, отримали неочікувану та незрозумілу для них реакцію і чітко зрозуміли, що якщо вони зайдуть в більше місто, наприклад, в Запоріжжя, то що тоді їм робити там? Тому цей спротив окупантам і люди, які його чинили, тоді зробили істотний внесок у військову ситуацію в державі. 

З часом через насильство з боку окупантів масові акції припинилися. Але спротив все одно продовжується. Як зараз мелітопольці протидіють окупантам? Як вони реагують на розпорядження т.з. окупаційної "адміністрації"?

Сьогодні публічний спротив на 99% закритий. Чому закритий? Тому що окупанти в зрозумілій для себе формі послідкували за мітингами 10 днів, зробили ідентифікацію тих, до кого прислухаються інші, і взяли їх в полон. 

У них, до речі, був жорсткий дисонанс, коли на другий, на третій день вони завалюються до мене в кабінет і кажуть: "Зупини мітинги". Я питаю: "Як?". Кажу, що я мітинги не організовував, я навіть не виходив на них, щоб не наражати людей на небезпеку. А вони кажуть: "Зупини". Я знову кажу, що не можу. А вони питають, хто організатор. Я кажу, що немає конкретної людини і люди виходять за власним бажанням. А окупанти говорять, що не може так бути і питають хто за це платить. Відповідаю, що ніхто. А вони: "Хто передає кошти з Америки?". Питаю з якої Америки, а вони запевняють, що мітингів просто так не може бути. 

В них алгоритм мислення такий, вони не розуміють, що люди можуть самі виходити. Я їм тоді розповів, що для українців це вже норма: коли ми не згодні з мером, з депутатом, президентом, з ким завгодно, ми виходимо і декларуємо, що ми не згодні. Ми виходимо на мітинги на Майдані відстоювати свої інтереси, до обладміністрації, до мерії і кажемо, що, наприклад, "мер поганий, тому що…". І це для нас норма. А в них дисонанс. 

Вони взяли у полон велику кількість людей, які виходили на мітинги, тому зараз в нас трохи інші напрямки супротиву. 

Перший, яким я особисто дуже пишаюся, і нашими мешканцями, і членами нашої команди, це те, що в Мелітополі низький рівень колаборації з окупантами. І це також спротив. Якби вони зайшли і всі інституції одразу перейшли на їхній бік, то все – в них налагоджене життя. А коли люди не хочуть колаборувати – це також спротив. Жоден заступник мера, жоден начальник управління, жоден начальник департаменту не пішли на співпрацю. Лише один директор комунального підприємства погодився співпрацювати. Наші лікарі – жоден  не погодився йти на роботу до військового госпіталю ворога. Вчителі – з 2 800 співробітників освіти лише до 300 погодилися співпрацювати, але здебільшого це технічні спеціалісти. 

Наступний напрямок спротиву – це наш партизанський рух. І я пишаюся своїм містом тому, що нас визнали однією зі столиць партизанського руху. Ця робота ведеться не лише в Мелітополі, але й на території України. Це комунікація і досить продумана робота. Вона націлена на кілька речей. По-перше, ми маємо припинити доставку вантажів військового призначення.. Друге, ми маємо зробити життя колаборантів і окупантів дискомфортним. Вони не мають відчувати себе на нашій землі вільно. І тут дуже дієві засоби морального тиску, починаючи від українського прапора у колаборанта на дверях, закінчуючи розклеюванням анкет по місту. 

Про цю роботу я, на жаль, не можу багато говорити, тому що ми собі і уявити не можемо, у якій небезпеці знаходяться люди, які це роблять. Вони ризикують не менше, ніж наші солдати на фронті. 

А якщо говорити не про деталі роботи мелітопольських партизанів, а про результати цієї роботи? Які реальні успіхи партизанського руху у місті? 

Реальні успіхи наступні. По-перше, два бронепотяги, які їхали до Мелітополя, були спущені з колій. Спочатку один, через 3 тижні другий. По-друге, повністю підірвано міст між Мелітополем та Токмаком, який точно наразі не можна відновити. По-третє, проведено ряд акцій, спеціально для колаборантів та гауляйтерів, які призвели до того, що ті не з'являються у публічних місцях. Зовсім. 

Деталі я розкривати не можу, але є факт та результат – вони не з'являються в публічних місцях і не будуть з'являтися найближчим часом. Це реальні факти вже зробленої роботи, і вона буде продовжуватися. 

До речі, про гауляйтерів та колаборантів. Кого призначають на посади в окупаційній адміністрації? Що це за люди?

Якщо узагальнити, то це здебільшого обізлені і ображені  люди, яким в останні роки не знаходилося місця в команді з розвитку нашого міста. От вони зараз і вилазять. Особливо Балицький (т.з. "начальник" окупаційної адміністрації Запорізької області Євген Балицький – ІФ-У). Це не якась там нова фігура. Це шпигун, агент кремля, про що ми неодноразово повідомляли.  Шахрай, який вкрав державні кошти. З ним є частина його команди. Це одна половина окупаційної адміністрації. Інша половина – це некомпетентні люди на керівних посадах.

Словом, це люди, які дорвалися до влади, щоб отримати якусь винагороду для себе. Не більше, не менше.

Що відомо про підготовку до т.з. "референдуму" в місті?

Робота до підготовки т.з. "референдуму", на жаль, ведеться. Але я б не називав цю подію "референдумом", я б сказав "робота для пропаганди референдуму". Сьогодні вони роблять декілька речей. Перше – анкетування. Дізнаються, хто залишився в місті, хто виїхав, скільки людей, з яким майном, проводять тотальний обхід по усьому майну, квартирам, домівкам і т.д. Друге – вони захопили типографію, в якій зараз друкують газети, в якій легко зможуть надрукувати і бюлетені і все що завгодно. Третє – ведеться масована агітаційна робота під "референдум". Розклеєні борди путіна, "Єдиної Росії", гуманітарного центру "Єдиної росії". Така собі масована медійна атака. 

Я переконаний, що якщо зараз з Москви спустять команду сказати, що вчора був референдум і "за" проголосувало 110% виборців, то так вони і скажуть. І ця масована медійна атака спрямована саме на це. 

Яка економічна ситуація в Мелітополі? Скільки підприємців покинули місто, скільки залишилися? Чи багато таких, що погодилися працювати на окупантів?

Ну, почнемо з того, що жоден нехарчовий завод в місті не працює. Жоден. Те, що вони інколи показують якісь кадри "унылого человека возле станка" це точно не про роботу заводів. Сьогодні в Мелітополі промисловість не працює. Наше місто – це місто машинобудівників, таке собі середнє машинобудування з підприємствами на 500-600 людей. Сьогодні вони не працюють точно. 

70-80% бізнесменів з міста виїхали, тому що вони розуміють,  коли рашисти викрадають людей, то це не відбувається не лише з політичних, але і з економічних причин. Людей викрадають, за викупи відбирають у них все, а потім відпускають. 

Економіки в Мелітополі зараз немає. Працюють лише заводи харчової промисловості – хлібзаводи, молокозаводи. Це ті, хто годують людей. Але і в них 1 серпня настає "час Ч": ворог каже, що хто не зареєструється і не оформить свою діяльність за їхніми правилами, то має припинити свою роботу, інакше в нього заберуть усе майно. 

З іншого боку, підприємці не розуміють, що їм буде від держави Україна, якщо вони зареєструються. Це дійсно проблема і сьогодні немає однозначної відповіді на питання "Що робити?". Але моя позиція однозначна: в окупації головне зберегти життя. Це найголовніша мета, така собі червона лінія. За законами держави Україна, і їх не треба порушувати, надважливо зберегти життя людей.

У березні вас вдалося визволити з російського полону. Чи могли б ви детальніше розповісти про те, що з вами там відбувалося? Де вас тримали, які запитання ставили? 

Все почалося з того, що ми з командою 24 лютого ухвалили рішення залишитися в місті Мелітополь. Це було ключове рішення, яке вплинуло на усі інші події. Чому ми залишилися? Тому що в місті залишилися наші люді, виборці, за яких ми рік тому брали відповідальність на виборах. І ми вирішили залишитися з ними. 

На третій чи на четвертий день, я зараз вже точно не пам'ятаю, до нас прийшли окупанти і кажуть, що мовляв тут вже Росія і треба співпрацювати. У відповідь ми висловили свої вимоги і заявили, що будемо працювати доти, доки на центральній площі є український прапор. Як тільки він звідти зникне, вся наша команда виходить і припиняє працювати. Для них це був дисонанс, як це так. Але тоді навіть на виконавчому комітеті вони зняли російський триколор і ми працювали лише під українським прапором. 

Вони не розуміли, що робити, але десь за 2 тижні до них прибуло підкріплення з Москви, щоб показати, як треба працювати. Показовим прикладом був я. Вони ухвалили рішення викрасти мене. Серед білого дня в нашому гуманітарному центрі надягли мішок на голову та відвезли до місцевого СІЗО у мелітопольському відділку поліції.  

Для мене це була надскладна ситуація, я ніколи не раніше не був у подібних умовах. Я розумів, що в будь-яку секунду будь-хто може зайти та вбити мене і в 33 роки моє життя закінчиться. Був інформаційний вакуум, в мене не було зв'язку ні з ким. 

Першу добу до мене ніхто не приходив, ніхто нічого не розповідав. І я не розумів нічого. Вони мені пропонували їсти, але їсти я не хотів. Я не розумів, що взагалі відбувається. Потім почалися допити, які проходили досить довго вночі в присутності військових. 

Це було таке "роз'яснення", що мовляв треба співпрацювати, що тут нібито вже може бути лише Росія, а за це я буду міським головою і надалі. Я сказав, що не можу. Потім питаю: "Ви хочете, щоб я вийшов на центральну площу і сказав людям: "Шановні мелітопольці, Україна закінчилася, починається Росія". Ви так хочете?". Вони кажуть так. Пояснюю їм, що це так не працює і якщо я вийду і так скажу, то мене мої ж люди камінням закидають. Але вони цього не розуміли, у них своя мантра. 

Це було досить складно, ці 6 днів були дуже складними у моєму житті. Всю повноту загрози я зрозумів лише через 3-4 дні після того, як вийшов з полону. Адреналін таки робить свою справу. 

Що вам відомо про ваше звільнення з полону?

Про звільнення знаю те, що дізнався потім. Знаю, що мене обміняли на 9 російських солдатів-строковиків. Я їх бачив. Вдячний державі Україна, вдячний президенту України, що була особисто ним акцептована ця операція з обміну. 

На жаль, звільнення відбулося не з першого разу, а лише з третього. Перший раз мене просто посадили з мішком на голові і десь возили весь день з 10-ої ранку до 8-ої вечора. Потім я дізнався, що разом з моїм звільненням хотіли провести перемови і досягнути "зеленого коридору" з Маріуполя, тому мене везли кудись під Маріуполь, щоб відпустити десь там. Але ця спецоперація була зірвана. Вдруге також не вдалося завершити перемови. Лише на третій раз мене вдалося звільнити, за що я дуже вдячний. 

Які об'єкти цивільної інфраструктури в Мелітополі наразі використовуються окупантами в якості баз та складів для боєприпасів?

Ми знаємо, що сьогодні у них є військова база на території 5-го ліцею. Це школа в центрі Мелітополя. Півтора тижні тому вони покинули заклад профтехосвіти – 24 ПТУ. Ми чітко знаємо, де знаходяться усі їх військові бази. Але загроза в іншому: вони усю свою військову техніку та військові об'єкти залишають безпосередньо поблизу житлових багатоповерхових будинків. І це небезпека, бо вони стріляють, а наші війська не можуть відповідати дзеркально через загрози для цивільного населення. 

Зараз захоплена вся інфраструктура міста. Сьогодні вони можуть бути в одній школі, завтра будуть в іншій і їм байдуже. Окрім того, слід зазначити про одну річ, яку я чув вже не від однієї людини. Окупанти кажуть, що якщо вони будуть виходити з Мелітополя, а те, що вони це припускають, це вже добре, вони кажуть: "Якщо ми будемо з міста виходити, заміновано все, зруйновано буде все". І це точно не про забезпечення безпеки нашої інфраструктури. 

Скільки жителів міста наразі знаходяться в полоні в окупантів? Що відомо про їхню долю?

Треба розуміти, що точних даних про те, скільки людей знаходиться зараз в полоні, немає. Наприклад, сьогодні (22 липня – ІФ-У) вранці мені доповіли, що один зі співробітників міської ради звільнений з полону. 4 дні тому його схопили, і його родина спеціально просила ніде це не афішувати. Вчора його відпустили. Тож, по реєстрації він не пройшов ніде, як полонений. Але факт такий є, він був в полоні. 

За попередньою оцінкою, в полоні окупантів сьогодні перебуває більш ніж 50 людей (з Мелітополя – ІФ-У). А за всі 5 місяців повномасштабної війни в полоні побувало більш ніж 500 людей. Це абсолютно різні громадяни. І наше завдання наступне: коли є бажання родичів, ми це фіксуємо, ми передаємо інформацію до спецслужб для того, щоб готувати інформацію на обмін і спроби обміну. 

Якщо бажання родичів немає, ці люди можуть звільнятися за викуп і факти такі є. Також людей можуть просто відпускати. Щодо того ж, що відбувається з людьми в полоні я знаю. Це нелюдські умови утримання, це тортури, це катування, я це бачив, чув і знаю з власного досвіду. 

Чи є можливість у мелітопольців зараз виїхати на підконтрольну територію України?

Зараз виїхати з Мелітополя можливість є. Черга на виїзд у Василівці, на лінії бойових дій, більш ніж тисяча людей. Люди там ночують  дві-три ночі, потім виїжджають. 

Людям, які знаходяться на окупованій території, ми допомагаємо виїхати. Людей певних категорій ми вивозимо за власний рахунок. Купуємо все необхідне для волонтерів, паливо, покриваємо витрати, намагаємося виплачувати заробітні плати, щоб вони мали змогу допомагати людям.

Сьогодні в нашому списку на виїзд з міста близько тисячі людей. Гадаю, за 2 тижні ми вивеземо цих людей. Зараз триває друга хвиля на евакуацію, вже десь 3 тижні. Перша була на початку повномасштабної війни. Третю хвилю ми очікуємо на початку опалювального сезону. Точніше тоді, коли він має розпочатися. 

Зараз з центральними органами влади ми намагаємося узгодити гуманітарний коридор, щоб направити автобуси та вивезти хоча б декілька тисяч людей централізовано. 

Окрім того, є ще завдання турботи про тих людей, які виїхали до України . Тут вже наша робота, наших гуманітарних центрів, центрів психологічної допомоги. Вже місяць працює центр у Запоріжжі. Чому саме там? Тому що основна маса людей, які виїхали з Мелітополя, залишаються в цьому місті, щоб бути якомога ближче до дому. 

В цьому центрі зараз зареєстровано близько 4 тисяч людей, видано вже 3 тисячі гуманітарних наборів. Це системна робота. Тому зараз ми не лише закликаємо виїхати з окупованого міста, але і намагаємося дати людям щось натомість. Це і гуманітарна допомога, і допомога з житлом, і так далі. Ми маємо не лише сказати: "Виїжджай", але і спробувати допомогти людям. 

Чи були в Мелітополі випадки примусової депортації громадян до Росії? 

Конкретних прикладів, коли мелітопольців проти їх волі відправили до Росії на сьогодні немає. Але є приклади людей, які намагалися самостійно виїхати через тимчасово окупований Крим, потім до країн ЄС, але росіяни їх затримують, засуджують і садять у в'язницю на 5 років. Такі випадки і факти є. Випадків же примусової депортації до Росії поки немає. 

Які у вас прогнози щодо опалювального сезону в Мелітополі?

Вчора (21 липня – ІФ-У) проводилася нарада з центральними органами влади щодо опалювального сезону, зокрема і на окупованих територіях. Тут треба жити в такому порядку денному: опалювальний сезон на тимчасово окупованих територіях не розпочнеться. Давайте жити в цьому порядку денному. Що ми робимо? 

Якщо ми встигаємо звільнити територію до початку опалювального сезону, в нас мають бути готові всі ресурси і сьогодні наші працівники теплових мереж за інсайдерською інформацією розуміють, де що пошкоджено, які матеріали необхідні і так далі. Якщо ми повернемося за тиждень до початку опалювального сезону, ми знаємо, що маємо зробити. 

Але якщо ми не встигнемо повернутися, то, на мою думку, опалювальний сезон в Мелітополі не розпочнеться. Це буде досить складна ситуація, але ми маємо жити саме в цьому порядку денному. Ми маємо якомога більше людей евакуювати, розмістити на територіїУкраїни, обігріти і надати тепле житло. 

Що б ви могли порадити людям, які все ще залишаються на окупованій території?

Скажу на своєму прикладі. Ми не маємо зупинятися. Ми маємо кожен на своєму місці робити всі можливі кроки для спільної перемоги, ми маємо допомагати один одному. Зараз для окупованих територій дуже важливо комунікувати, доносити туди правдиву інформацію і віру в нашу перемогу. Скажу відверто, зараз існує думка, в окупованому Мелітополі, Херсоні та інших містах, мовляв краще так, аби не бомбили. Це не правильно. Я розумію, звідки це береться, але це твердження не має права на життя. Бо що ми обираємо: швидку смерть або дуже довгу? Це  питання. І саме тому ми не маємо втрачати віру. 

Кожен з нас має робити все для перемоги, вкладати в це максимальні ресурси. Ми точно зможемо все відбудувати та побудувати Мелітополь ще кращий, ніж той, яким він був. А для цього ми маємо повернутися та захистити рідну землю. І потім, вже трохи по іншому, цінувати свою державу, свою свободу, свою демократію.

 

ЩЕ ЗА ТЕМОЮ

РЕКЛАМА

ОСТАННЄ

Керівник поліції Києва: потенційно в столиці ворожих агентів може бути багато, але кримінальний елемент максимально під контролем правоохоронців

У цьому ОЗП готуємося до будь-яких сценаріїв, зима буде важкою в усіх сенсах - глава "Укргідроенерго"

Після війни я бачу Україну центром Східної Європи – Єрмак

Економічних підстав зростання доходів окрім детінізації ми не бачимо – голова парламентського комітету Гетманцев

Ми не бачимо перспективи у мобільних фінсервісах – президент "Київстару"

Ринок мобільного зв'язку котиться з гори, й це лише питання часу, коли ми підемо в мінус – президент "Київстару"

Жолнович: Якщо ми не змінимо філософію соціальної підтримки, ми не повернемо частину людей з-за кордону

Страховий ринок України цього року може скоротитися на 40-60%

У планах на найближчі роки - розвиток мережі в столичному регіоні – операційний директор NOVUS Олексій Панасенко

У вас не буде іншого виходу, окрім як стати, в якомусь сенсі, "другим Ізраїлем"

РЕКЛАМА
РЕКЛАМА
РЕКЛАМА
РЕКЛАМА

UKR.NET- новости со всей Украины

РЕКЛАМА