Вячеслав Демченко, В.О. Голови Державної митної служби України

 

У суспільстві час від часу підіймається "одвічне" проблемне питання, над вирішенням якого працюють у всіх без виключення країнах і яке, щонайменше, стосується державних органів виконавчої влади як економічного, так і правоохоронного блоків.

При цьому нехтуються дослідження питання законодавчо закріпленого розподілу повноважень між митними та іншими органами державної влади (наприклад, податковою службою, Національним банком, Міністерством економіки та Міністерством фінансів, Держфінмоніторингом тощо).

Щоб відповісти на питання, яким чином встановити дієвий контроль за виведенням валюти, слід розглядати проблему комплексно на всіх етапах: починаючи з дослідження джерел накопичення у суб’єктів господарювання та громадян значних сум грошових коштів у національній валюті, їх конвертації у іноземну валюту, а вже потім вивезення готівки або перерахування валюти на рахунки нерезидентів та ввезення/не ввезення товарів, придбаних за ці кошти.

Зверніть увагу, що у цьому ланцюжку немає митниці, у якої, до речі, навіть доступ до банківської таємниці відсутній. Відмічу, що відсутність законодавчо визначених повноважень митниці щодо доступу до банківських рахунків імпортерів суттєво ускладнює процедури контролю за правильністю визначення митної вартості товарів як бази оподаткування митними платежами.

Діючий нормативно визначений механізм обміну інформацією з Національним банком, податковою службою та Держфінмоніторингом передбачає одностороннє надання Держмитслужбою відомостей про оформлені у митний режим "імпорту" та "експорту" товари та переміщення громадянами валютних цінностей через державний кордон.

При цьому законодавством не передбачено жодної норми щодо надання зазначеними органами до Держмитслужби відомостей про суми коштів, витрачені конкретними суб’єктами господарювання на придбання ними товарів за кордоном, вартості цих товарів, тощо.

Дослідити питання вартості ввезених товарів на сьогодні можливо лише шляхом запиту цієї інформації у імпортера або у митних органів країни-контрагента (при цьому, відповіді від митних органів інших країни можна чекати місяцями, а то й роками). Ще один варіант – дослідження руху коштів по бухгалтерії підприємства під час проведення виїзної документальної перевірки, за умови допуску цим підприємством митників до проведення такої перевірки та наданням ним доступу до відповідної бухгалтерської документації.

Що стосується контролю за переміщенням через митний кордон валюти громадянами, то єдиний механізм контролю – запит у громадянина відповідних документів, наприклад, довідки з банку, перевірити справжність якої у пункті пропуску через державний кордон практично неможливо.

Більше того, не слід забувати, що протягом декількох тижнів на початку війни Національний банк дозволив вивезення валюти громадянами у необмеженій кількості без подання будь-яких документів, підтверджуючих її походження.

На сьогодні правоохоронні органи в межах своїх повноважень займаються аналізом наданої митними органами інформації про громадян, які вивезли значні суми коштів за кордон.

В свою чергу отримання митними органами статусу органу валютного контролю у частині контролю за операціями з імпорту та експорту товарів суб’єктами зовнішньоекономічної діяльності позитивно вплинуло б як на ефективність здійснення валютного контролю, своєчасність проведення розрахунків за зовнішньоекономічними контрактами, так і на стан надходження митних платежів до Державного бюджету.

Реалізація таких пропозицій потребує комплексних змін до законодавства в частині:

1. надання митним органам:

статусу органу валютного контролю у частині контролю за операціями з імпорту та експорту товарів;

доступу до інформації про рух коштів на відповідних валютних рахунках імпортерів/ експортерів відкритих у банках-резидентах;

права здійснювати контроль за своєчасністю валютних розрахунків під час здійснення документальних перевірок та пост-митного контролю;

права здійснювати провадження у справах, пов’язаних із порушенням валютного законодавства;

2) удосконалення інструментів контролю за правильністю визначення митної вартості товарів, розширення прав митних органів на коригування заявленої митної вартості товарів на підставі даних щодо проведених розрахунків за поставлений товар;

3) перегляду відповідальності за порушення вимог національного законодавства та вимог зовнішньоекономічних контрактів у частині проведення розрахунків за поставлені товари;

4) унормування розподілу повноважень між податковими, митними органами та правоохоронними органами.

Зазначені пропозиції не є вичерпними чи всеохоплюючими, кожна з них є предметом дискусії як на рівні центральних органів виконавчої влади, так і на рівні профільних комітетів Верховної Ради, бізнес спільноти, тощо.

Проте замість подібного роду дискусій з боку окремих парламентарів отримуємо лише критику діяльності митниці у напрямках, реалізація яких знаходиться  поза межами компетенції митних органів, та прийняті Парламентом рішення щодо розширення пільг зі сплати митних платежів, які, до речі, сприяли виведенню валюти за кордон.