Дар'я Герасимчук, Уповноважена президента з прав дитини та дитячої реабілітації

Ми живемо у ХХІ столітті і такі слова як "діти війни" не мали стосуватися нас та наших дітей… Покоління, які виросли без війни, навіть у фільмах жахів не бачили того, що ми, а головне – наші діти, бачимо зараз…

Найогиднішим із того, що саме зараз сколихнуло та обурило весь світ, нажаль, стосується також злочинів над нашими українськими дітьми. Я про ґвалтування немовля із викладенням в тік-ток, що зробив нелюдь російської, так званої, армії на прізвище Бичков зі Пскова і про яке розповів світові наш Президент…

Сьогодні буде не одна історія про одну дитину, яка потерпає від війни, а кілька історій з багатьох невигаданих, що сталися з українськими дітьми на початку цієї весни. Але я буду розповідати саме персоналізовані історії конкретних дітей. І робитиму я це для того, щоб загальні цифри не були просто цифрами, бо за кожною з них смерть окремої дитини.

Вже 2 тижні в лікарні Запорізької області перебуває 11-річна Оленка, яка, рятуючись із мамою, сестрою та бабусею з блокадного Маріуполя 16 березня, отримала від окупанта… постріл в обличчя! У дівчинки пошкоджено щелепу та частину язика, але лікарі мають надію відновити її здоров’я, хоча шрам від катувань назавжди залишиться і на її обличчі, і в душі… Дитина потребує довгої психологічної реабілітації, чим ми і будемо займатися в мирний час з усіма нашими дітьми.

А ось дівчинка Маша вже померла… Дитина з інвалідністю, яка жила в, більш безпечному аніж Маріуполь, Києві не встигла отримати допомогу, бо разом з мамою загинула під час бомбардувань.

Далі пряма мова організації "Бачити серцем", Школу соціалізації якої вона відвідувала:

"Війна забирає багато. Мрії, надії, плани та сподівання.

Та найстрашніше, коли війна забирає людські життя. Життя дітей.

Це Маша. Вона більше двох років відвідувала нашу Школу Соціалізації для підлітків з комплексними порушеннями розвитку.

Маша та її мама загинули, коли в їх дім потрапила ракета.

Багато чудових моментів ми прожили разом з Машою на заняттях. Веселилися на крутих вечірках, ловили дзен на сеансах йоги, кружляли в першому танці і грали роль в  імпровізаційний виставі. А ще відвідували виставки та читали вірші.

Після страшної аварії вона навчилася тримати голову самостійно, хоч і не довго, реагувала рухами ніг і рук, якщо чула, що про неї говорять.

Маша раділа заняттям в школі.

Ми вчили Машу тому, що світ навколо дуже різний - веселий, гучний, тихий, пахне шоколадом, галасливий, гладкий, теплий,  пахне осіннім листям, запеченими яблуками з корицею, з голосними і тихими голосами, з барабанами та теплою свічкою.

Маша вчилася розслаблятися і потроху довіряти нам. Ми ж бачили ті маленькі зміни, які відбувалися  і планували наступний крок у роботі, щоб Маша бачила і помічала, що ми її розуміємо. І щоб з часом вона навчилася розуміти себе сама. І завжди відчувала, що ми поряд, можемо допомогти та підтримати.

У неї був справжній випускний та красива сукня, свій перший літній самостійний табір та костюмовані вечірки.

Маша, дякуємо за посмішки, за світло, за радість, за тепло,  за довіру і за дива.

Ти назавжди в нашому серці 🖤"

Не зміг дістатися живим з Чернігова до нашого тилу й 15-річний Максим, який разом із старшим братом, його дівчиною та їх мамою був просто розстріляний із танку біля села Количівка 9 березня, а маму його нелюди ще й добили…

17 березня у Бучі на очах 14-річного Юри було розстріляно – саме розстріляно, окупантом, після того, як він пересвідчився, що чоловік без зброї! – його рідного батька. Самого хлопчика, на щастя, нелюдові вбити не вдалося. Дитину було поранено, хлопець впав, а "контрольний постріл" в голову пройшовся тільки через капюшон… Дитина ще 2 дні, з пораненням, чекала можливості дістатися безпечного місця через "зелений коридор", зараз проходить лікування в Охматдиті…

В Інтернеті вже багато писали про ці та інші випадки і хтось скаже напевне, що "немає сенсу переповідати їх наново, бо воно наново болить", але я мушу і буду це робити. Ми не маємо "звикати" до подібної інформації та сприймати її, як якусь побутову річ. Тим більше, що кожного дня свідчень звірств до наших дітей стає, нажаль, все більше…  Нам, живим, берегти пам'ять, продовжувати справу - але і пам'ятати, що ми тепер усі відповідаємо за дітей, що постраждали або й навіть осиротіли на цій війні.4-річнадівчинка Віка з Бородянки подарувала мені, коли я була в цьому зруйнованому місті "красивий камінчик", який виявився … осколком снаряду, який розбив її будинок. Діти лишаються дітьми і їх психіка рятується так від жахіття, до якого не можуть звикнути і дорослі…

Сьогодні з’явилася й нова загроза – незаконного всиновлення рашистами українських дітей, та ще й за "спрощеною процедурою". Дітей, яких вони так само незаконно вивезли за межі України, самовільно встановлюючи напрямки "гуманітарних коридорів". Дітей, яких агресор розлучив з батьками. Тому історії будуть продовжуватися. Нажаль, ми маємо ще багато свідчень злочинів проти майбутнього нашої країни. І ми маємо говорити, що держава візьме участь в порятунку всіх наших дітей.

Всі міністерства та відомства працюють для того, щоб врятувати та зберегти життя дітей, гарантувати їх безпеку та права. Кожен з тих, хто в ці надважкі та незрозумілі, з точки зору звичних "нормальних" правил та процедур, часи на сьогодні продовжує працювати, виконує величезну кількість завдань, подекуди не маючи часу на звітування. Тому, що вирішення конкретних завдань в умовах війни, буденне виконання своїх професійних завдань, ускладнених викликами військового часу є набагато важливішим, ніж дописи про них. Я хочу щиро подякувати тим, хто працює та продовжу допомагати дітям України.

Війна може розлучати батьків і дітей, ставити сім’ї у кризові ситуації, але ми, дорослі маємо зробити все, щоб допомогти. Тож хочу вам ще раз нагадати, що:

✔️Якщо дитина загубилася

✔️Якщо ви бачите самотню дитину

✔️Якщо ви бажаєте тимчасово прихистити дитину в своїй сім'ї

✔️Якщо вам відомі міжнародні організації, що готові прихистити українських дітей

✔️Якщо ви маєте інші питання стосовно дітей,

то скористайтеся Телеграм-ботом "Дитина не сама" @dytyna_ne_sama_bot за посиланням https://t.me/dytyna_ne_sama_bot.

Всі українці переживають важкі часи і я не виключення. Я ненавиджу ту мить, коли отримую кожного ранку інформацію про кількість вбитих та понівечених дітей. Та кожного разу, коли вже нібито зовсім немає сил сприймати факти злочинних дій окупантів, я надихаюся словами та діями Президента, яким пишаюся, заряджаюся енергією від акцій протесту в окупованих містах і тоді знову набираюся сил на подальшу боротьбу.

Ми маємо усім суспільством згуртуватись для порятунку кожної української дитини, надання кожному необхідної підтримки та допомоги, а по закінченню війни - психологічної реабілітації. Бо разом ми – сила!