Эксклюзивное интервью вице-премьер-министра Украины Павла Розенко агентству "Интерфакс-Украина" (на языке оригинала)

Почну з питання, що цікавить більшість населення: чи чекати в цьому чи наступному році суттєвого збільшення мінімальної заробітної плати? Наприклад, профспілки вважають, що мінімалка має бути на рівні 7,7 тис. грн.

Логіка дій Уряду сьогодні така: мінімальна заробітна плата в Україні має зростати швидше, ніж зростає інфляція в Україні. Протягом трьох останніх років ми чітко рухаємося цим шляхом. Давайте говорити відверто – за цей час ми зробили серйозний прорив в реформуванні системи оплати праці і піднятті мінімалки. Підтвердження цьому – три роки тому мінімальна заробітна плата в перерахунку була 53 долара, а сьогодні вже понад 150 доларів.

Ми чудово розуміємо, що цього недостатньо, адже працююча людина в Україні недооцінена. На жаль, ми продовжуємо зіштовхуватися із ситуацією коли сім’ї, де щонайменше одна людина працює, знаходяться за межею бідності. Таких сімей в Україні біля 20%. Це не нормально, коли людина працює, але не може забезпечити свою сім’ю навіть на межі мінімально необхідного рівня.

Водночас, потрібно звертати увагу не лише на зростання мінімальної заробітної плати, але і на зростання зарплат в цілому. Дуже приємно, що в минулому році і президент, і прем’єр-міністр, і я неодноразово заявляли, що ми очікуємо на кінець 2018 року середню заробітну плату в розмірі 10 тис. гривень. Тоді було дуже багато скепсису, але по грудню місяцю 2018 року середня зарплата склала 10 тис. 500 гривень. Це прекрасний показник.

Який прогноз на 2019 рік?

На 2019 рік, я думаю, що є всі можливості досягнути межі 12 тис. гривень, з урахуванням того, що курс гривні буде коливатися в прийнятних межах, і інфляція в цьому році не перевищить 8%. Це було б дуже непогано, якби середня зарплата зросла приблизно на 15-20%, що з урахуванням інфляції, становитиме 10% росту реальної заробітної плати.

До речі, ще міністром соцполітики ви хотіли створити Національне агентство зайнятості на заміну відповідній службі. Чому після переформатування уряду від цієї ідеї відмовилися?

Я б не говорив про те, що від цієї ідеї відмовилися. Справа в тому, що для створення Національного агентства зайнятості потрібні зміни до чинного законодавства, а це лежить в площині парламенту. Для мене на сьогодні не важливо, як називається структура, для мене важливо, щоб служба зайнятості була перетворена на справжній ефективний центр пошуку роботи, а не була просто касою, яка видає виплати по безробіттю. Можу сказати, що наразі Служба зайнятості реформується згідно з тими напрямками, які я зафіксував ще коли був міністром. В Службі пройшли серйозні структурні і кадрові зміни, відбулося різке скорочення персоналу, разом із підвищення ефективності її діяльності. Тому, незважаючи на те, що не вдалося провести через парламент відповідні зміни, реформування Служби зайнятості йде протягом останніх чотирьох років, і, як на мене, воно є доволі ефективним.

На сьогодні ми маємо приблизно на 10% більше вакансій, ніж це було в минулому році, а це означає, що і ринок праці оживає, і робота Служби зайнятості стає більш активною. Нас дуже тішить, що на сьогодні є десятки тисяч вакансій, де зарплата складає від 14 тис. гривень і вище.

Тоді ж мова йшла про створення єдиної бази вакансій, цей проект буде реалізовано?

Проект вже практично реалізований. На сайті Служби зайнятості є відповідні сервіси, які дають можливість отримати інформацію про наявність вакансій у всіх регіонах України. Тому, з точки зору електронного врядування і доступу людей до інформації, Служба за три останні роки стала більш відкритою.

Але все ж на комерційних платформах з пошуку роботи вибір вакансій більш ширший.

Безумовно. Тут питання в тому, що Службі зайнятості дуже важко конкурувати з кадровими агентствами, зважаючи на те, що вона є елементом державної машини, а приватний бізнес розвивається більш інтенсивно. Але я все-таки хочу, щоб Служба зайнятості створила реальну конкуренцію на ринку кадрових агентств з приватними службами. Це зробити важко, але показник кількості вакансій в Службі зайнятості, що за останній рік суттєво збільшилася, показує що Службі стали більше довіряти роботодавці.

На мій погляд, йде явне затягування прийняття нової редакції Трудового кодексу. І якщо раніше про необхідність його прийняття час від часу говорили, то останні півтора року про це всі мовчать. Коли можливе його прийняття?

Трудовий кодекс сам по собі дуже важкий документ, адже мова йде про серйозну кодифікацію чинного законодавства. Це досить непростий процес, до якого залучена не лише держава, а який передбачає серйозний діалог між роботодавцями і профспілками. Насамперед, саме вони мають знайти між собою баланс: з одного боку, що має розвивати і рухати економіку, а з іншого боку, що буде захищати соціальні права. Роботодавці, очевидно, хочуть більш серйозно лібералізувати трудове законодавство, а профспілки, ясна річ, хочуть суттєвого зростання соціальних гарантій людей.

Нова редакція Трудового кодексу була ухвалена Верховною Радою в першому читані, і зараз документ є власністю парламенту. Наскільки я знаю, він готовий до другого читання і невнесення його в зал – це тільки політичний момент. Але питання не лише в тому, щоб його винести в зал, а дуже важливо, щоб він був ухвалений. Крім того, потрібно, щоб він був узгоджений з усіма ратифікованими Україною конвенціями Міжнародної організації праці.

Скажіть, а які останні результати переговорів стосовно пропозиції Мінсоцполітики обмежити використання ФОП замість найманих працівників?

Це була ініціатива Міністерства соціальної політики, вона не узгоджувалася ні на рівні президента, ні на рівні уряду. Це буда їх ідея, вони винесли її на загальне обговорення. Я, з одного боку, не підтримую сам підхід до вирішення питання щодо ФОПів, але я радий, що все-таки в країні щось змінюється. Бо якщо раніше всі такі рішення приймалися "втіхаря", писалися на коліні і протягувалися через Верховну Раду, не звертаючи увагу на думку людей, то сьогодні стиль нової влади – проводити публічні обговорення. Наразі обговорення триває, і я переконаний, що спільно з ІТ-сектором Міністерство соціальної політики знайде формули для вирішення цього питання.

Згідно з меморандумом, Україна на період дії програми співпраці з Міжнародним валютним фондом (МВФ) призупинила введення другого (накопичувального) рівня пенсійної системи. Коли ця система все ж може запрацювати?

Я є послідовним прихильником введення трирівневої системи пенсійного забезпечення, адже вважаю, що українці повинні отримувати пенсії не з одного джерела, як зараз, а із трьох: солідарна і накопичувальна системи, а також недержавне пенсійне страхування. Проблема із впровадженням в останні роки була пов’язана з балансуванням бюджету Пенсійного фонду, тому ми пішли на перший етап проведення пенсійної реформи через загальнообов’язкове державне пенсійне страхування. Але, на мій погляд, затримуватися із введенням накопичувальної пенсійної системи не можна.

Якби Україна вчасно ввела накопичувальну систему приблизно 10 років тому, то ми б за цей час акумулювали більше ресурсів в економіці України від системи пенсійного страхування, ніж отримали кредитів від Міжнародного валютного фонду. От якого ресурсу ми позбавленні через нерішучість політиків. Я вважаю, що Україна готова до запровадження накопичувальної системи, і потрібно лише політичне рішення Верховної Ради щодо її запуску. Для цього є відповідні підготовлені і узгоджені, в тому числі з урядом, проекти законів.

Це можливо зробити з 2020 року?

Можливо, якщо парламент найближчим часом за це проголосує. Нам потрібно приблизно 3-4 місяці для прийняття додаткової нормативної бази по запуску накопичувальної системи. Тому я закликаю Верховну Раду якнайшвидше це зробити, і з 2020 року запустити накопичувальний рівень.

Щодо пенсій військовим. Кабмін зробив деякі кроки своїми рішеннями, але чи буде це питання врегульовано комплексно на законодавчому рівні? Чому не приймається законопроект?

Справа в тому, що питання з перерахунком пенсій військовим пенсіонерам виникла не сьогодні, а накопичувалася останні десять років. Коли ми прийшли до урядування, у нас вийшла ситуація, що якщо б ми перерахували пенсії військовослужбовцям одразу, то нам би не вистачило бюджету пенсійного фонду. Тому, на мій погляд, було прийняте правильне і адекватне рішення, яке підтримала Верховна Рада, щодо необхідності осучаснення пенсії військовим пенсіонерам, але зробити це в три етапи. Перші два етапи ми пройшли, і далі будемо рухатися. Варто наголосити, що саме нинішній уряд повернувся до питання перерахунку пенсій військовим.

Нещодавно Конституційний суд Польщі постановив, що положення поправки до закону про Інститут нацпам’яті у частині, що стосується "злочинів українських націоналістів", є неконституційними. Але вже за кілька днів президент Польщі Анджей Дуда звинуватив УПА і дивізію "Галичина" в "геноциді" поляків в Гуті-Пеняцькій на Львівщині. Чи є реальний прогрес у українсько-польському історичному діалозі?

Прогрес є, і він очевидний. Ми на сьогоднішній день знаходимося в нормальній комунікації з моїм колегою з Польщі віце-прем'єром – міністром культури Петром Глинським. Ми зустрічаємося час від часу, наші комісії працюють на різних рівнях, через дискусії і "круглі столи" ми шукаємо відповіді на гострі питання. Безумовно, в питаннях історичної пам’яті завжди присутній політичний контекст, але ми би хотіли його уникнути.

Ми, звичайно, вітаємо рішення Конституційного суду Польщі. Це підтвердило позицію і президента України, і українського уряду, що є загроза, що цей закон може суттєво обмежити права українців. В свою чергу, визнання норм неконституційними, відкриває для України і Польщі можливість ефективно рухатися далі, і ми готові до цього діалогу. Ми готові говорити відносно відновлення ексгумаційних робіт як на території Польщі українськими вченими, так і на території України – польськими. Єдиним питанням залишається недопущення руйнування і необхідність відновлення тих пам’ятників, які були зруйновані на території Польщі. В цьому плані Україна демонструє свою чітку позицію, і якщо у нас відбуваються такі акції, і польські пам’ятники на нашій території руйнуються, – вони моментально відновлюються.

Чи відомо, коли відбудеться наступна двостороння зустріч?

Я офіційно запрошував і пана Глинського, і керівника Інституту національної пам’яті Польщі приїхати в Київ і провести відповідні зустрічі для вивчення і визначення технічних деталей проведення ексгумаційних робіт і в Польщі, і в Україні. Ми готові до таких зустрічей і чекаємо на польську делегацію.

Щодо захворювання на кір. Хоча негативна тенденція щодо цього недуга спостерігається по всьому світу, на жаль, Україна лідирує за кількістю нових випадків кору, залишивши далеко позаду інші країни. В чому головна причина виникнення такої загрозливої ситуації?

Я би не драматизував ситуацію і не говорив би про те, що в Україні є епідемія кору, тому що є формальні ознаки, які визначають згідно чинного законодавства, є епідемія чи немає. Безумовно, є збільшення чисельності захворювання на кір, але Міністерство охорони здоров’я дуже уважно слідкує за ситуацією в країні. На сьогодні пік захворюваності пройшов, і спостерігається спад. Тому є всі підстави сподіватися, що епідемії кору в Україні не відбудеться.

Основне, це, безумовно, профілактика захворювання, і насамперед, вакцинація. Так, тут є дуже багато факторів: від відсутності вакцин до дискусії в суспільстві щодо необхідності вакцинації. Але потрібно розуміти, що альтернативи вакцинації немає, тому завдання держави забезпечити всі можливості для того, щоб людина могла зробити щеплення, а обов’язок людини – дбати про своє здоров’я і здоров’я своїх дітей.

Нещодавно в.о. міністра охороні здоров’я Уляна Супрун виступила на підтримку легалізації медичного канабісу. Яка ваша позиція з цього приводу як профільного віце-прем’єра?

Я думаю, що це питання лежить виключно в площині дискусій, які мають провести, насамперед, фахівці. Має бути дуже серйозний і ґрунтовний аналіз впливу на здоров’я людей. Також треба вивчати світові практики з цього питання, які є переваги, які недоліки. Я не виключаю, що необхідно провести загальну дискусію, в тому числі із залученням правоохоронних структур, щоб вони теж сказали свою точку зору, а після цього уже приймати остаточне рішення. Але підкреслю, що має бути проведена ґрунтовна дискусія на всіх рівнях.

Наприкінці року відбудуться чергові вибори до Верховної Ради. Ви маєте намір балотуватися? Чи, можливо, бачите себе в наступному складі уряду?

До складу чинного уряду мене запропонувала фракція "Блоку Петра Порошенка", і сьогодні стоїть завдання виконати те, з чим ми йшли до Верховної Ради України на минулих виборах. Тому наразі я повністю сконцентрований на якісному виконанні своїх обов'язків як віце-прем’єр-міністра. До виборів ще півроку, які необхідно використати для того, щоб піднімати рівень життя наших співгромадян. Прийде час виборчої кампанії, тоді я і буду визначатися щодо участі в політичному процесі.

І останнє. В контексті декомунізації уже довгий час точиться суспільна дискусія довкола 8 березня як Міжнародного жіночого дня. Яке ваше ставлення до цієї дати?

Я думаю, що питання щодо скасування і перенесення свят – це точно не те, на чому ми маємо ламати списи і довго дискутувати. Ставлення людей до подібних дат саме по собі змінюється з розвитком країни. Це абсолютно еволюційний процес. Ми повинні дати можливість спокійно рухатися цьому процесу, і суспільство само визначиться, як бути далі.

Український інститут національної пам’яті в свій час пропонував декілька альтернатив: День матері (друга неділя травня) або День сім’ї (середина вересня), а 9 вересня встановити Шевченківський день, як вам такі ініціативи?

Це все предмет суспільної дискусії, предмет еволюційного розвитку країни. Рано чи пізно, я думаю, ми до цього дійдемо. Але ще раз наголошую на тому, що ми зробили дійсно дуже серйозний крок по декомунізації, але далі, я думаю, паралельно з дискусіями навколо цих питань, ми маємо більше зосереджуватися на соціальній політиці, реформуванні системи охорони здоров’я, освіти, щоб і тут показувати результат.