Інтерв'ю заступниці міністра юстиції Вікторії Васильчук і голови Державної архівної служби України Анатолія Хромова агентству "Інтерфакс-Україна"

Текст: Єгор Шуміхін

 

Як повномасштабна війна вплинула і змінила роботу Державної архівної служби і архівної галузі загалом?

Васильчук: Війна посилила увагу до багатьох сфер, і архівна не виняток. Ми усвідомили важливість і необхідність збереження документів, які, зокрема, можуть бути в майбутньому свідченнями злочинів РФ. Крім того, ці документи є складовою Національного архівного фонду, і ми розуміємо їхню важливість для майбутніх поколінь. Тому з’явилися конкретні завдання від міністерки: прискорити оцифрування і працювати над безпечнішим зберіганням. Зараз ми розробляємо проєкт підземних сховищ – якщо він вдасться, це значно підвищить захист документів у разі обстрілів чи пожеж.

Хромов: Питання безпеки – одне із ключових, а для нас - це питання безпеки колекцій і збереження архівної спадщини в різних регіонах України. Також у нас загострилася кадрова проблема, тому що частина наших співробітників мобілізована, деякі колеги, на жаль, загинули на війні. Це посилило гендерний дисбаланс – чоловіків у нас тепер менш як третина.

З іншого боку, ми до війни почали певні процеси, які дали змогу достатньо якісно пройти ці виклики, а зараз вони ще активізуються. В першу чергу, мова йде про пришвидшення цифровізації в архівній галузі і розширення нашої міжнародної співпраці. Як один із наслідків - покращення матеріально-технічної бази саме за рахунок міжнародних партнерів. Тому, скажімо так, війна привернула увагу до проблеми збереження архівів як всередині українського суспільства, так і за кордоном, і це нам допомагає достатньо рівно пройти виклики.

Що на сьогодні відбувається з побудовою єдиної державної системи органів управління національними архівними? Раніше, здається, була ініціатива все звести в одну вертикаль.

Васильчук: Це питання надзвичайно актуальне для всіх архівістів. Подвійне підпорядкування і розрізненість системи створюють багато організаційних, фінансових і нормативних перешкод. На сьогодні місцевими архівами опікуються обласні чи районні військової адміністрації. Національний архів, тобто система центральних архівів і Державна архівна служба, яка є центральним органом виконавчої влади, який реалізує політику пов'язану з архівною справою, збереженням документів і формуванням Національного архівного фонду, - це зовсім інша вертикаль, яка підпорядкована міністерству.

Ми активно працюємо над реформуванням Державної архівної служби. У нас напрацьовані два законопроєкти: один з них, більш комплексний і глобальний щодо побудови великої вертикалі; інший проект більш точковий , який передбачає переформатування центральних державних архівів в міжрегіональні управління при Укрдержархіві. Оскільки ми потребуємо змін на рівні закону, то розуміємо, що цей процес, на жаль, не може бути швидким.

До якого рівня ця вертикаль буде спускатися?

Васильчук: До районних архівів. Оскільки при районних адміністраціях так само є архіви, то ця вертикаль, якщо реформа відбудеться, вона буде охоплювати повністю всю систему Державної архівної служби, починаючи від центрального органу влади, яким є Укрдержархів, і спускатися до архівів нижчого рівня. Не слід також забувати про наявність галузевих архівів, тому що це питання теж достатньо актуальне, щоб сформувати цілісну систему.

Тобто архіви СБУ, архіви Української інституту національної пам'яті теж будуть якось інтегровані в цю вертикаль?

Васильчук: Щодо галузевих архівів СБУ вважаємо, що історичні архіви, документи, які стосуються репресій, доречно долучити до єдиної вертикалі архівної галузі. 

Чи будуть входити у цю вертикаль так звані трудові архіви?

Васильчук: Щодо трудових архівів - слід розуміти, що вони не містять матеріали Національного архівного фонду, тому відповідальність щодо їхнього збереження покладається на органи місцевого самоврядування. Відповідно до концепції реформи, сфери відповідальності розділені. Державна вертикаль зберігає документи національного архівного фонду - це відповідальність держави. Трудові архіви містять документи соціально-правового характеру, це документи важливі для забезпечення соціального захисту населення, підтвердження трудового стажу - це відповідальність органів місцевого самоврядування. 

Крім того, ми з Міністерством цифрової трансформації працюємо над ідеєю Електронного архіву. І це не просто ідея-забаганка, це настільки вимога часу, що, можливо, ми будемо рухати цей процес дещо швидше. Ідея цифрового архіву полягає в тому, що чимало документів створюється в електронній формі і в паперовому форматі не існують. Поки вони зберігається в державному органі, вони знаходиться на наших серверах, але коли його потрібно передати, постає питання в якій формі? Зараз це виглядає абсолютно смішно, тому що ми роздруковуємо ці електронні документи і в паперовому вигляді їх передаємо на зберігання в архів. Тому з Мінцифрою ми цю ідею активно обговорюємо. Йдеться і про формування Електронного архіву, і про можливу відмову від паперових документів, особливо в тих питаннях, де ми точно їх не потребуємо.

Що на сьогодні відбувається в сфері оцифрування? Скільки відсотків документів українських архівів уже оцифровано?

Хромов: Ми говоримо приблизно про оцифрування 4% від усього Національного архівного фонду. Хоча на перший погляд цифра може здаватися незначною, але за міжнародними стандартами це непоганий показник. Дуже мало країн, які мають більше 10%. Але ключове, що хотів би відзначити, що навіть попри війну Україна є одним із світових лідерів по швидкості оцифрування. Незважаючи на всі виклики, у 23-му році ми самостійно і разом з партнерами оцифрували понад 21 мільйон цифрових копій - це другий результат у світі по швидкості оцифрування. Нам допомагають різні організації зі США, Польщі, Чехії, Ізраїлю і українські неурядові організації. За минулий рік ми перевершили себе і зробили 34 мільйони цифрових копій - це дуже близько до першого результату у світі. І я думаю, що в 2025 році Україна очолить, причому дуже впевнено, світовий рейтинг по швидкості оцифрування архівів загалом.

Скільки часу знадобиться, щоб оцифрувати всі ключові документи?

Хромов: Не буває важливих чи не важливих документів. Можемо говорити про документи, які найбільш запитувані користувачами. В першу чергу мова йде про генеалогічні джерела, тобто різні види метричних книг, ревізьких казок, книг переписів населення, актів реєстрації цивільного стану, різних особових справ, партійних і  архівно-кримінальних справ, тобто всі прямі і непрямі джерела, які можуть допомогти будь-кому дослідити своє коріння. Плануємо разом з нашими партнерами завершити цей процес у найближчі 3-4 роки і повністю в Україні оцифрувати всі генеалогічні джерела.

До речі, щодо зберігання оцифрованого матеріалу. Наскільки цифрові архіви захищені?

Хромов: Ключовий момент – це, звісно, резервні копії, тому що ніхто не дасть гарантію щодо 100%-го захисту того, що доступно через інтернет. Тому хочу запевнити наших користувачів, що ми робимо все для того, щоб максимізувати наш захист. Є копії, які фізично знаходяться на носіях в різних місцях, є копії, які зберігаються в хмарах, є ліцензовані копії, які відповідають всім вимогам щодо так званої Комплексної системи захисту інформації. Крім того, у нас ще з 2022 року є міжнародні партнери, зокрема Національний архів Об'єднаного Королівства, що надали нам змогу робити бекап на сервери Великої Британії.

Скільки архівних установ уже інтегрувалися в Єдиний портал доступу до оцифрованих архівів?

Хромов: Це наш пілотний проєкт - спроба зробити єдиний вікно доступу, він ще розвивається, і реалізується не за бюджетні кошти. Там зараз представлено понад 11 мільйонів цифрових копій з 9 різних колекцій, це як окремі архіви, так і тематичні колекції, навіть частина документів, які не знаходяться в Україні, а є представленням так званих діаспорних архівів, зокрема, в Італії по Західноукраїнській Народній Республіки. З іншого боку, ті архіви, які зараз не долучені до цього проєкту, мають можливість виставляти свої цифрові знімки або на власних вебсайтах, якщо є ресурс, або на сайтах партнерів. Це наша вимога до всіх, хто допомагає нам оцифровувати, щоб вони створювали доступ у себе на платформі.

Як йде робота над створенням Державного реєстру національних архівних інформаційних ресурсів?

Васильчук: Ми зараз активно оцифровуємося і цей проєкт в мейнстрімі діджитал процесів, які відбуваються в країні. Якщо конкретно про цей реєстр, то Державна архівна служба розробила технічне завдання, воно погоджене Мінцифрою і відповідними службами. Але, зважаючи на те, що це технічне рішення, ми зараз займаємося пошуком коштів для того, аби його реалізувати. Це амбітний проєкт Укрдержархіву, вони хочуть зациклити весь пошук і зробити можливість міжархівного пошуку. Тобто, це система, яка буде об'єднувати всі архіви, що дасть можливість користувачу здійснювати кросархівний пошук документів. Ми готові розвиватися далі і об'єднувати це в одну величезну систему.

Скільки на сьогоднішній день архівних установ і документів перебуває під окупацією чи зазнали пошкоджень?

Хромов: Із великих центрів архівних установ, на рівні області і вище, у нас нема окупованих, крім тих, які такими стали з початку російської агресії в 2014 році. З того часу окупованими є майже всі колекції фонду Державного архіву Луганської області, Донецької області, Автономної республіки Крим у місті Симферополь і Державного архіву міста Севастополя. Частково був пограбований Державний архів Херсонської області за час тимчасової російської окупації в 2022 році. Зараз продовжується звіряння наявності документів. Ми спочатку думали, що росіянами було викрадено більше половини фондів, зараз ця цифра є не нижче 40%.

На жаль, вимушені констатувати, що  десятки архівних підрозділів районного рівня органів місцевого самоврядування, перебувають у "сірій зоні" або під контролем російських окупаційних військ. Можемо сказати, що втрати Національного архівного фонду від початку повномасштабного вторгнення точно менше 2%, а документально нами зараз встановлено близько 0,3% втрат всього комплексу документів Національного архівного фонду. Це надзвичайно хороший результат, хоча ми розуміємо, що кожен втрачений документ є безцінною частиною нашої культурної спадщини.  Якщо порівняти з Другою світовою війною по руйнівним наслідкам для нашої країни, то результати збереженості надзвичайно високі. 80 років тому під час війни архівна колекція України втратила до половини своїх документів. Нинішні показники збереженості свідчать про ефективність вжитих заходів з евакуації та захисту архівних фондів у надзвичайно складних умовах.

Щодо випадків пошкодження саме архівних будівель, то їх багато. Внаслідок прямих влучань, поруч або падіння уламків боєприпасів, ракет і дронів, у нас точно більше 30 випадків, коли архіви зазнавали шкоди. І географія дуже різна: від столиці, західних регіонів до Харківської, Дніпропетровської і Миколаївської областей. Чим ближче до фронту, тим більше таких випадків. Ми все це документуємо, тому що, в першу чергу, це важливо в рамках подальшої юридичної боротьби і як доказ порушення Російської Федерації норм міжнародного гуманітарного права.

Уже є цифра щодо того, скільки коштів буде потрібно на відбудову в архівній сфері?

Васильчук: На жаль, конкретну цифру щодо необхідних коштів наразі не можу назвати. Зрозуміло, що якщо відбуваються якісь прильоти або втрати архівів, то ми так само про це повідомляємо правоохоронні органи, і кожен архів знає, за яким алгоритмом необхідно діяти. Також періодично проводиться оцінка фондів в кожному архіві, і вони розуміють, що у них було і що залишилося після якихось ворожих атак. Але ми зараз якраз проговорюємо з Державною архівною службою про необхідність окремої методики для оцінки цих документів. Якщо ми ведемо мову про будівлю, автомобіль, якесь інше майно, то тут більш-менш зрозуміло, як їх оцінити. Та коли ми оцінюємо архівні фонди, особливо, коли мова йде про документи, які не були застраховані, тут зовсім інша справа. Деякі документи Державного архівного фонду в обов'язковому порядку страхуються, і ми розуміємо їхню вартість, але страхуванню підлягають далеко не всі. І тому для того, щоб оцінити, а що ж ми втратили і скільки нам необхідно для відновлення або для компенсації втрат, ми ще маємо розробити методику оцінювання.

Що з викраденими документами роблять окупанти?

Хромов: Там, де можна, вони їх просто викрадають, і в порушення будь-яких норм міжнародного права, зокрема, архівного, просто долучають до російського архівного фонду. Якщо ми повернемось до Херсона, то вони на базі викрадених документів створили фейковий Державний архів Херсонської області і релоковали його на територію тимчасового окупованого Криму. Для них це важливо як з точки зору пропаганди, так і в історичному контексті, щоб підкреслити спадковість, тяглість російської державності на цих територіях, особливо підсвічувати документи Російської імперії.

Чи відомі вам факти викрадення чи знищення у вищезгаданих архівах якихось таких документів, які на той момент нами не були оцифровані чи дубльовані, але складають надважливу цінність, і їх втрата тепер є проблемою?

Хромов: Всі документи, які мають статус Національного архівного фонду, важливі. Тобто, якщо держава втратила контроль над цими документами, або ці документи були знищені, це або прямо зараз, або в майбутньому викличе проблеми, як для окремих громадян, так і для держави.

До прикладу, в перші дні війни був знищений в пожежі архівний підрозділ Служби безпеки України в Чернігові, там було близько 13 тисяч справ, більшість з яких становить документи комуністично-тоталітарного режиму, зокрема, щодо репресій проти громадян цієї області в часи Великого терору і в інші часи радянської влади. Тобто, люди, які хочуть, наприклад, отримати статус потерпілих щодо себе, або щодо своїх родичів в той час, зараз позбавлені документальної можливості це робити. Звісно, працюють комісії, які можуть допомогти їм через інші джерела, через свідчення, але величезна колекція архівно-кримінальних справ була знищена. І, на жаль, це той випадок, коли архів СБУ не встиг оцифрувати більшість з них.

Міністерство сьогодні працює над позовами до РФ у міжнародні інстанції щодо викрадення архівних документів на окупованих територіях, або знищення документів, які становлять культурну спадщину?

Васильчук: Тут можна повернутися до питання інституційно складної структури системи державних архівів. Якщо архів в підпорядкуванні обласної військової адміністрації, то все те, що стосується відновлення – це їхня робота. Це теж одна із проблем і чому варто було би все-таки зробити цю систему цілісною, для того, щоб ми розуміли, що є хтось один, хто відповідає за всю галузь в цілому.

Відповідаючи на ваше питання - ми таких позовів наразі не ініціювали, тому що Міністерство юстиції позивається в тому випадку, якщо це справа, яка стосується питань Мін'юсту, а тут ці фонди можуть стосуватися зовсім інших органів; або ж ми здійснюємо супровід справ за дорученням Кабінету міністрів. Таких доручень нам не надходило. Але потенційно ми розуміємо, що у випадку, якщо ми узагальнимо якісь втрати, які ми зазнали у відповідних регіонах, можливо, нам необхідно буде звернутися з такими позивами.

На початку вторгнення були ініційовані санкції стосовно восьми фізичних осіб, а також шести юридичних осіб, причетних до вилучення та знищення архівів в окупованих Донецькій і Луганській областях та в Криму. Чи напрацьовувалися з того часу нові справи для розширення списку?

Васильчук: Тут варто уточнити, що хоча було підготовлено рішення уряду щодо необхідності введення санкцій, але рішення РНБО і указу президента щодо введення санкцій щодо цих осіб, на жаль, прийнято не було. Але ми готові зараз знову ініціювати це питання перед зацікавленими міністерствами, аби за рішенням Кабміну ми знову звернулися до РНБО, і ці санкції все-таки були введені. Це буде хороший привід актуалізувати ці дані і, можливо, розширити цей список. Адже з того часу, я впевнена, з'явилася нова інформація і нові факти.

Чи має Україна намір порушити після перемоги питання щодо повернення в Україну архівних документів, вивезених Росією в імперські та радянські часи? Чи є у цьому перспектива?

Васильчук: Ми на це питання з Державною архівною службою розглядаємо з різних перспектив. Вони - коротко і чітко відповідають - "так". Ми, як юристи, спробували підійти до цього  дещо інакше, проаналізувавши проблему з правового погляду. Утім, загалом ми погоджуємося, що потенціал у таких справах безумовно є. Справа в тому, що коли Україна належала до співдружності незалежних держав, ми підписували відповідну угоду, за якою всі документи, які зберігалися на момент підписання у відповідних державах, належать до фондів цих держав. Але це було до того моменту, поки Україна не вийшла з цієї асоціації. Тому зараз ми можемо не вважати себе зобов'язаними цією нормою. І потенційно ми можемо в майбутньому звертатися з такими позовами, і бачимо в цьому перспективу, особливо, якщо мова буде йти про якісь особливо цінні і знакові для України документи, які є системоутворюючими для нашої історії і культури.

Яка наразі ситуація з евакуацією архівних фондів з прифронтових територій?

Хромов: Проблема релокації архівних фондів дуже чутлива. Особливо повертаючись до 2022 року, коли місця транспортних артерій були одними з найбільш завантажених місць. Ми знали і враховували досвід попередніх війн не лише на території України, коли колекції знищувалися якраз під час евакуації. Тому, я не хотів би надавати таємничості, але в цілому релокація – це як міні спецоперація. Загальний принцип такий, що архів потрібно релокувати тоді, коли є ризик фізичного захоплення, або коли вже працює по цьому населеному пункту артилерія. Якщо говорити про дронові чи ракетні атаки, то тут ситуація спільна для всієї України: немає області, яка б не зазнавала ударів. Тому, враховуючи всю ту безпекову інформацію, яка є у регіонального керівництва, вони ухвалюють таке рішення, ми їм допомагаємо визначитись і пропонуємо варіанти, які можливі для релокації.

Наскільки я розумію, релокація архівних документів відбувається до центральної частини країни і в західні регіони. У зв'язку з цим, наскільки на сьогодні гостро стоїть питання заповненості архівних сховищ?

Хромов: Це одна із найбільших проблем, тому що у нас майже всі державні архіви переповнені. Питання ми вирішуємо зазвичай таким чином, що навіть тут в Києві переоблаштовуємо всі вільні площі під можливість збереження документів. Всі цокольні приміщення і підвали висушуємо, ремонтуємо і облаштовуємо під сходище, таким чином знаходячи нові площі для релакованих колекцій.

На сьогоднішній день про будівництво нових об'єктів мова не йде?

Хромов: Чому ж не йде? Ми не зупиняємось, віцепрем'єрка з питань європейської та євроатлантичної інтеграції України – міністерка юстиції Ольга Стефанішина визначила цей як один із пріоритетів. Уряд затвердив стратегію захисту національної ідентичності, де мова йде про архіви під час війни. І там один із пунктів якраз про покращення матеріально-технічної бази, тобто створення нових площі для збережень, зокрема про побудову сучасних підземних сховищ.

Ви зараз бачите за вікном котлован, це один із тих проєктів, які ми плануємо реалізувати найближчим часом. Станом на сьогодні ми поновили кошторисну документацію і провели експертизу, є запевнення від Міністерства юстиції, що вони допоможуть нам знайти кошти або в бюджетному плані, або через донорів для того, щоб побудувати це в цьому році або принаймні вести в експлуатацію на початку наступного року. Але знаєте, проблема не лише тільки в грошах, зараз величезна проблема знайти підрядника, який може виконати професійні роботи, і щоб у нього був штат немобілізованих працівників.

Як би там не було, загальна ідея нового керівництва Міністерства юстиції полягає в тому, що настав час для розбудови архівної інфраструктури. Є амбіція завершити цей проєкт підземного сховища, завершити тривале заморожене будівництво величезних сховищ, які вже більше 10 років не будуються. Якби у нас цей ресурс був на початок війни, я думаю, що ми б ще краще пройшли ті виклики, які зараз існують.

Скільки фінансування вимагають ці проєкти?

Хромов: Підземне сховище приблизно на тисячу квадратних метрів з усім обладнанням, потребуватиме приблизно 140 млн грн. По двом висотним сховищам, а там десятки тисяч квадратних метрів, разом з реконструкцією наявних приміщень, де ми знаходилися, до війни сума йшла про 100 млн дол. Суми достатньо великі, але ми думаємо про поетапне впровадження, тому що одночасно неможливо і побудувати і знайти такий ресурс в умовах війни, коли пріоритети у держави, у суспільства, очевидно, знаходяться на підтримці сектору оборони.

Чи достатньо в Україні загалом фінансується архівна сфера?

Васильчук: Основні найнагальніші потреби вони закриваються фінансуванням, яке виділяється урядом, але для модернізації, вдосконалення, для розвитку, для побудови сховищ, тих коштів абсолютно недостатньо. Якщо порівнювати, наприклад, між 2023-2024 роком, фінансування трошки виросло, на 2025 рік ми маємо трошки зменшення.

Міжнародні партнери активно фінансують проекти в цій сфері?

Васильчук: Державна архівна служба і її нинішнє керівництво досить активно працюють з донорами, меценатами, спонсорами. Зокрема, вони отримують техніку для своїх проєктів щодо оцифрування, що значною мірою допомагає зберігати ті темпи оцифрування, якими Укрдержархів абсолютно по праву пишається.

Наскільки на сьогодні українські архіви є відкритими для громадян в порівнянні із закордонними практиками?

Васильчук: Зараз ми максимально відкриті. Якщо раніше архіви були такою закритою, навіть засекреченою установою, з дуже складним алгоритмом доступу до матеріалів, то зараз вони абсолютно відкриті. Вони намагаються бути більш клієнтоорієнтованими. Нещодавно ми внесли зміни в один із нормативних актів, який зняв обмеження для користувача щодо замовлення кількості копій, щоб людям було зручніше і комфортніше працювати. Ті архіви, які я відвідувала, намагаються зробити зали в яких працюють громадяни максимально зручними. Крім того, якихось засекречених документів у нас, в принципі, немає.