Друга частина ексклюзивного інтерв'ю з виконавчою директоркою Спілки українських підприємців (СУП) Катериною Глазковою
Автор: Дмитро Кошовий
-- Тоді перейдемо до конкретних ключових викликів, які стоять перед бізнесом, і яка позиція СУП щодо них. Почну з тем, які останнім часом займають перші місця в опитуваннях – мобілізація, бронювання.
-- Немає легкої відповіді на питання мобілізації. Наша позиція така, що ми маємо шукати баланс між потребами держави і потребами економіки. Не всі розуміють, що всі прямі витрати на армію — це податки, які сплачує бізнес. Вся міжнародна допомога — вона або макрофінансова, або прямо військова.
З іншого боку, це ж абсолютно закрита інформація, скільки та яких кадрів потрібно, на який строк, якими хвилями буде відбуватися мобілізація. Зрозуміло, що відповідь непроста, але ми всі маємо бути готові до цього. Поки ж нам не вистачає даних про те, якими насправді є потреби армії на сьогодні. І тому дуже важко це коментувати.
Ми сконцентрувалися на адаптивному бронюванні, яке дозволяє компаніям залишити в штаті на роботі тих людей, без яких взагалі зупиниться виробництво. Це бронювання напряму впливає на економіку країни, на створення продукту, на сплату податків.
-- Від чого має залежати це бронювання – від критичності галузі, від зарплати?
-- Це досі дискусія. Немає відповіді, а є багато різних бачень. Воно може бути фінансовим, ми цього не боїмося. Я розумію, що важко пояснити широкому колу громадськості, чому це важливо, але цей адаптивний підхід до бронювання працівників насправді може бути виходом із ситуації, в якій ми зараз перебуваємо.
Загалом, якщо пам'ятаєте, раніше ми робили різні опитування, які у бізнесу є ключові виклики. І часто, ще до війни і навіть до ковіду, у цих опитуваннях на високих місцях опинявся пункт "непередбачуваність дій влади". Чому я його згадала? Бо ця непередбачуваність дій і постійні зміни максимально негативно впливають на бізнес. Підприємцям важливо мати розуміння від влади, що буде далі, коли та що їм потім з цим робити, навіть якщо це буде найгірший сценарій. Непередбачуваність призводить до хаосу і додаткових втрат, і це точно не варіант.
-- Ставлення СУП до підвищення податків, про яке зараз багато мови?
-- Ви не шукаєте легких тем... Прийнята Національна стратегія доходів до 2030 року. Ми її дивилися. Доволі важко давати оцінку кожному її пункту, бо стратегія рамкова, але наша позиція по ній така: не можна говорити про підвищення податків до тих пір, поки не буде зроблено перший важливий крок — реформа податкової та митної системи. Допоки ця система не стане сервісною замість того, щоб тиснути на бізнес, вимагати, штрафувати, говорити про підвищення податків просто не можна. Держава має зосередитися, в першу чергу, на реформуванні цих органів.
У податковій та на митниці досі тимчасово виконують обов'язки керівники. Нам, в принципі, в країні не вистачає відповідальності з боку держави, бо у нас існує якась безумовна презумпція винуватості бізнесу. Спочатку тобі заблокують податкові накладні, проведуть обшук, арештують, а потім ти будеш доводити, що ти правий, хоча має бути навпаки. Сьогодні чиновнику, який заблокував накладні, а потім не виконав рішення суду, нічого не буде, тому він завтра зробить те саме. От в цьому проблема, бо має бути паритет відповідальності — і бізнеса, і влади.
Повертаючись до підвищення податків. У Верховній Раді немає консенсусу, якою має бути модель. Є різні думки і розрахунки, але готової концепції нема. У держави не вистачає грошей, але бізнес, який сплачує податки, навряд чи може сплачувати їх більше в нинішніх умовах. Багато компаній продовжують підтримувати родини людей, які мобілізовані, зберігають робочі місця. І тому, на мою думку, треба фокусуватися на ефективності збору податків і тих компаніях, хто їх не платить зовсім.
Тож це не питання підвищення податків, це питання їх адміністрування. В нас величезна частина економіки перебуває в тіні. Міжнародні експерти на тих міжнародних конференціях, де я часто буваю, кажуть, що в Україні 40-60% тіньової економіки. Тому треба зосередитись на боротьбі з тінізацією. І до речі, бронювання також впливає на тінізацію. Тобто, якщо нормально зробити процес бронювання, то люди будуть, навпаки, хотіти і вимагати від свого роботодавця виходити офіційно на роботу, сплачувати податки і бути заброньованими. До речі, на ресурсах вакансій бронювання вже є важливою частиною соцпакету.
-- Інша проблема, що оформлення документів на бронювання в ТЦК, як кажуть, зараз також схоже на лотерею. Ваші колеги з ЄБА просять місяць мораторію на мобілізацію тих, хто оформлює бронювання.
-- Це знову питання системне, те, що я люблю. Як має працювати ця система? Якщо ти знаєш, що підлягаєш бронюванню: твоя організація та твоя посада підпадає під всі критерії, ти офіційно працевлаштований та маєш право на цю відстрочку — ти спокійно йдеш і подаєш документи в ТЦК. Але якщо ти знаєш, що при всіх перелічених пунктах принесеш документи і вже не повернешся, то вибачте, чого ми дивуємося тоді людям, які не хочуть подаватися? Сподіваюся, електронне бронювання може вирішити цю проблему. Щодо вимоги про бронювання на місяць для приведення документів у відповідність - це консолідована вимога всіх бізнес-асоціацій, які ми найбільші бізнес-асоціації спільно виробили і комунікуємо до влади.
-- Нещодавно Рада прийняла закон про клуб білого бізнесу. Як вам ця ідея?
-- Я до кінця цю інституцію білого бізнесу не розумію. В принципі, ми завжди виступали за підтримку компаній, які працюють офіційно, сплачують податки. Такі компанії не повинні мати справ з представниками податкової, БЕБ чи ще кимось. Якщо там така логіка закладена, то це непогано. Але саме формулювання? Бо якщо є клуб білого бізнесу, то мають бути інші… Це дивний, як на мене, розподіл. І ми знову повертаємось до поваги до підприємців.
Я нещодавно повернулася з Вільнюса, з величезної антикорупційної конференції. Зі мною в одній дискусії була підприємниця-власниця середньої компанії. І я в неї питала, чи справді у вас податківці — це люди, які вам не роблять нерви і не турбують вас? Вона каже - це нашм друзі, я не те що не боюся свого податкового комісара, а я до нього звертаюся з питаннями і переписуюсь. Якщо він бачить мою помилку, він мені три рази підкаже, як її виправити. Якщо вже системно йде порушення, і комісар якусь схему побачив, тоді почнуться проблеми. Так само митниця, так само поліція. Литовці кажуть, що вони всі їхні друзі. Ми маємо дійти до такого рівня.
-- Ваше ставлення до державного стимулювання: виділити якісь пріоритетні галузі, дати їм дешеві кредити, якісь податкові пільги? Якими мають бути ці преференції і чи взагалі вони мають бути?
-- Також хороше і дискусійне питання. Насправді, я думаю, що про кожну програму і галузь варто говорити окремо, але для цього мені було б правильно перевірити ще раз позиції нашого комітету з розвитку промисловості. Загалом ми виступаємо за відкритий ринок. Ми були проти законопроєкту про локалізацію. Має бути ринок, мають бути якість та ціна. До речі, ціна — це не єдиний критерій, який має впливати на результат тендеру, мають бути ще інші складові, і ринок має все вирівняти сам.
В умовах війни, напевно, наша позиція стала більш гнучка в тому сенсі, що Україна зараз має право захищати своїх виробників. Але не захищати одних українських виробників від інших в Україні, а захищати українського виробника на європейському ринку. Навіть вільний єдиний ринок Європи все одно має певні протекціоністські заходи в на підтримку компаній окремих країн. І тут нам точно треба зробити так, щоб не були втрачені всі ці стимулюючі інструменти для українського бізнесу, інакше він просто не виживе. Тобто в нинішніх умовах війни гранти, кредити, будь-яка підтримка, якщо зараз не ділити навіть галузями — все це супер необхідно бізнесу.
Якщо про окремі галузі, то тут економіка говорить сама за себе. Підтримали ІТ, вони в нас ростуть. Підтримали агро, вони ростуть. Напевно є логіка зробити аудит і зрозуміти, які галузі справді дадуть ось це важливий прорив і кого саме треба підтримати. Це не означає, що на всіх інших треба натравити знову податківців або перевіряючих, але найбільшу підтримку пустити на ті галузі, яку можуть дати найбільший ефект.
І я розумію, що, наприклад, енергетика зараз має бути в пріоритеті. Це не питання протекціонізму або якихось особливих умов. Ця сфера була монополізована, треба відкрити цей ринок, треба дати змогу бізнесу отримати електроенергію з децентралізованих джерел. Тобто ми виступаємо зараз передусім за малу генерацію, і декілька разів робили навіть офіційне звернення на Президента.
-- За рахунок кого має будуватися цей протекціонізм?
-- Ні за чий рахунок не має відбуватися. Просто ми не маємо захищати один бізнес від іншого в одній країні. Коли ми дійсно говоримо про підтримку важливих галузей, взагалі про всю економічну ситуацію в Україні, то це має сенс. Мала генерація — це приклад.
-- Євроінтеграція. Наскільки ви вірите в те, що українському бізнесу вдасться відстояти якісь пільгові умови під час переговорів, зважаючи на війну, ціну фінансових ресурсів?
-- На цьому шляху нам точно буде складно. Я дивуюся людям, у яких є якісь ілюзії, що на шляху до Євросоюзу у нас буде купа грошей, всі нас будуть підтримувати і всі на нас чекають. Ніхто нас, звичайно, не чекає. Ми це вже розуміємо тут і зараз. Те, що ми мали і маємо з Польщею зараз на кордонах по аграрці і по транспорту, Польща мала з Францією і Німеччиною, коли 20 років тому вступала до Євросоюзу. І це тільки перша ластівка. По певним галузям будуть дуже важкі перемовини.
Я бачу важливим завданням для СУП — бути частиною цього перемовного процесу і доносити думку українського бізнесу. Оцінити ризики і закласти перехідні періоди, додаткове фінансування, час на підготовку українських компаній до повноцінної конкуренції.
Ми ж вже є частиною єдиного ринку, нам цей єдиний ринок вже відкрили. Деякі українські компанії, які кажуть, що їм не актуально йти на експорт, вже повинні працювати по єдиних правилах навіть в Україні: продукція має бути промаркована, вироблена за певними нормами, сертифікована і так далі.
Тому, знову ж таки, я бачу нашим основним завданням комунікацію з бізнесом та ідентифікацію його проблем. Ми маємо розуміти, де нам треба більше часу, де потрібна підтримка, де експертиза, де кошти. Маємо шукати цю підтримку і закладати це на етапі перемовин, а не після.
-- Що ще болить?
-- З точки зору людей виклик сьогодні для бізнесу величезний. По-перше, країні потрібна міграційна політика: хто і звідки буде їхати в Україну працювати. Наскільки ми відкрите суспільство, наскільки готові приймати людей з інших країн, як ми їх будемо інтегрувати, які будуть умови оформлення іноземців на роботу? Бо зараз це практично неможливо, і черга до нас не стоїть. Щодо повернення людей, які виїхали з країни, то маємо їх повертати, але точно не силою і точно не кнутом.
По-друге, враховуючи все те, що відбувається зараз з мобілізацією, з втратами, з людьми, які повертаються з фронту з травмами, ми як суспільство маємо бути готові приймати цих людей, а компанії — працювати саме з таким персоналом. Іншого не буде. У нас буде дедалі більше таких людей. На це компаніям теж знадобляться кошти, бо треба обладнати робочі місця, виробництво, про це теж треба думати вже зараз.
До війни, мені здається, у нас був певний ейджизм в суспільстві, коли людина після 40 або 50 — це вже неаплікабельний кандидат.
-- Зараз чоловік за 60 – це працівник без ризику мобілізації.
-- Тому час звернути на них увагу. Друзі, давайте брати їх на роботу!
У нас попереду дуже багато роботи, але ми віримо в Україну і думаю, що у нас все вийде.
