Віктор Сердюк, президент Всеукраїнської ради прав та безпеки пацієнтів

 

Загальновідомий факт: ціни на ліки напружують кожного українця.

Питання часу – коли цей перегрітий казан почне випускати пару. Чергова хвиля ажіотажу навколо проблеми регуляції цін на ліки цього разу здійнялась на тлі обговорення законопроекту №11493, яким Верховна Рада України має намір вплинути на ситуацію, що склалась на фармацевтичному ринку.

Градус дискусії настільки підвищився, що минулого тижня голова Комітету Верховної Ради України з питань здоров'я нації, медичної допомоги та медичного страхування Михайло Радуцький оголосив про спільну позицію Комітету та Міністерства охорони здоров’я України, що цього року законопроєкт №11493 на розгляд парламенту подаватися не буде.

Причина – занадто емоційне обговорення в ЗМІ та соціальних мережах не стільки базового тексту законопроекту, тобто суті пропонованих регуляцій, скільки поправок до нього щодо особливостей регулювання цін на ліки. Голова Комітету, звернувся до всіх учасників ринку із закликом "спиратися лише на перевірену і достовірну інформацію".

Звісно,  поспіх та зайві емоції завжди негативно впливають на якість кінцевого результату. А тим більше вони є неприпустимими там, де йдеться про ризики для здоров’я та життя мільйонів українців. Водночас, накопичення проблем, їх хронізація через ігнорування, вочевидь матиме не менш негативні наслідки для суспільства. І в цьому контексті пропоную всім, хто дійсно зацікавлений шукати компроміс, поглянути на ситуацію на фармацевтичному ринку неупереджено. Давайте разом протестуємо деякі ключові тези, які викликали найбільший резонанс.  Причому для чистоти нашої оцінки ми не будемо вказувати, хто їх автор.

Отже, теза перша – "в Україні більшість ліків є дорожчими за свої аналоги в Європі". Опоненти наводять конкретні приклади цін на порівнюваних ринках. Зазначу, що, наприклад, у Польщі ціна деяких ліків дійсно менша, ніж у нас. Однією з причин такої різниці є те, що у Польщі вони входять до переліку ліків, вартість яких компенсує держава. Такий інструмент державної політики забезпечення доступності ліків для громадян називається "реімбурсація". Водночас, рівень цін, вартість яких компенсує держава, визначається виходячи з реальних економічних розрахунків, зазвичай шляхом реферування, тобто порівняння цін в інших країнах. Отже, якщо ціни на відкритому ринку в Україні є вищими порівняно з цінами на аналогічні препарати в країні Євросоюзу, є підстави замислитись над реальними причинами. 

В одному з опублікованих аналітичних звітів зазначено, що якщо не враховувати препарати щодо яких застосовується реімбурсація (компенсація вартості), виходить, що ціни на ліки в Україні нижчі, ніж в європейських країнах, у 85% випадків. Математично висновок ніби коректний, іншого боку, у 15% випадків ціни в Україні все таки вищі, ніж в країнах ЄС. Хочу зауважити, що без порівняння середнього доходу на душу населення в Україні і , наприклад, Польщі, наведені дані не можна вважати переконливими. Крім того значну частку споживачів ліків складають люди пенсійного віку, тому логічно було б співставити купівельну спроможність пенсіонерів, в нашій країні та країнах Європи. На жаль, порівняння буде не на нашу користь. Звернемо увагу на той факт, що середньозважена ціна 1 упаковки, яка за даними того ж згаданого аналізу є на 30% нижчою в Україні, вказує скоріш на те, що в нашій країні зубожілі пенсіонери споживають переважно препарати низьковартісного сегменту (причина – див. вище), саме їх домінуюча частка "покращує" показник середньозваженої ціни упаковки в нашій країні.

Щодо реімбурсації. Ще раз згадаю, що всім нам "буде щастя", якщо держава повною мірою почне використовувати цей механізм. Для цього вже є перевірений на практиці інструментарій – програма "Доступні ліки" за Національним переліком лікарських засобів, ліцензійні вимоги до аптек і т.д. На сьогодні додатковим джерелом ресурсів для компенсації вартості соціально-значущих ліків може бути фінансова допомога від наших зарубіжних партнерів. Впевнений, що обґрунтований запит на таку допомогу для реімбурсації ліків знайде належний відгук та розуміння.

Призначення винних: аптека, дистриб’ютор чи виробник?

1. Виробник.

Справедливо, що левова частка у структурі цін на ліки, від 65 до 70 %, припадає на виробника. Але така формула не враховує "приховані" складові, тобто неочевиді для пересічних громадян витрати виробників, які, зрозуміло, закладені в ціну їхньої продукції. Такі витрати по суті є доходами не виробників, а інших гравців ринку. Практика останніх років, а саме система додаткових виплат за так званими "маркетинговими договорами" (див. нижче), що становить в середньому 20 – 30%, а в деяких випадках сягає навіть 60% від ціни виробника, докорінно змінює структуру ціни на ліки.

Формування ціни виробника – доволі прозоре і легко контролюється. Тому я далекий від того, щоб у чомусь звинувачувати наших виробників. Давайте все ж таки не забувати про те, що ціни на ліки в Україні в багатьох випадках є нижчими, ніж у Європі. Переконаний, можуть бути ще нижчими, якщо держава врегулює низку проблемних питань, про які йдеться, а ще й почне практику гарантованих замовлень безпосередньо у виробників та розширюватиметь програму компенсацій (реімбурсацію). І, перш за все, наведе лад у механізмах регулювання цін та дієвого контролю за дотримання цінової політики.

2. Дистриб’ютор.

Теза: "Український фармацевтичний ринок перебуває під впливом двох дистриб’юторів, які диктують умови всім іншим і є головними винуватцями захмарних цін в Україні". Оминаємо тезу про "захмарність", яка є оціночною "фігурою мовлення", та дивимось на ситуацію незамуленим оком.

Фармацевтичний ринок в ЄС, до якого інтегрується Україна, є доволі консолідованим. Зокрема, за даними дослідження "Industry research. Pharma distribution" аналітичної компанії Gain.pro, три провідні гравці акумулюють левову частку ринку, що становить понад 60% в оптовому сегменті. З цього можна зробити висновок, що фармринок України не є винятковим, консолідація на ньому є певною мірою об’єктивним процесом, так сталося, що кілька дистриб’юторів не витримали тягаря боргів та недолугого адміністрування і збанкрутіли. Залишилось два великих гравці. На жаль, в такому випадку виникає спокуса скористатись своїм домінуючим становищем, так званими конкурентними перевагами, на не дуже конкурентному ринку. А це, звісно, матиме вплив на ціни.

Щодо відповідальності дистриб’юторів за "неадекватні" ціни. Відсоток за послуги за останні 2 роки все ж таки зріс з 2–3% до 5,9%, в деяких випадках навіть до 10-12%. Чи є такий розмір націнки обгрунтованим, мають оцінити експерти. Чи є таке зростання справедливим і середньозваженим для європейському регіону? Впевнений що потрібно вести фаховий діалог з дистриб’юторами з цього питання.

До речі, Антимонопольний Комітет України наразі не оприлюднив результати свого дослідження ринку дистриб’юції, отже інформацію щодо наявності або відсутності порушень законодавства дистриб’юторами суспільство отримає згодом. До речі, не варто плутати "оптову торгівлю" з "монополією", а тим більше з "картельною змовою". Кожне з цих понять має свій зміст: "оптова торгівля" – це ліцензований вид легального підприємництва, тоді як "монополія" та "картельна змова" - це явища, що перебувають поза законом, і протидіяти їм мають компетентні органи.

3. Аптека.

Перше, що кидається в очі пересічному українцю, це дві, три, і навіть чотири сяючі аптечні фасади, в рядочок, один біля одного, на першому поверсі нерідко одного й того самого будинку. Очі розбігаються, не знаєш куди йти, особливо коли ціни у всіх цих аптеках майже однаково "доступні".

Дійсно, в Україні аптек на душу населення в 2–3 рази більше, ніж у європейських країнах- тій самій Польщі, Німеччині, чи Франції.

Але означає це реально більшу доступність медикаментів, кращу якість обслуговування чи гарантію фармацевтичної опіки? Навпаки, в Європі якість аптечних послуг і механізми їх регулювання, як правило, перевищують кількісні показники аптечних закладів.

Збільшення кількості аптек – це додаткові високі витрати на їх утримання на фоні зниження товарообігу. Вартість утримання однієї аптеки – від 150 до 450  тисяч гривень на місяць (оренда, оплата персоналу, генератор, холодильники і т.д., без урахування закупівлі товару). Тобто, по-правді, саме з нашої кишені фінансується утримання кожної наступної аптеки, яка знаходиться двері в двері одна біля одної.

Якщо привести кількість аптек у відповідність до європейських показників, власникам, пацієнтам, державі буде добре: власник отримає більший обіг ліків та менші видатки, пацієнт зможе отримати більш кваліфіковану послугу та зменшення ціни на ліки, депутат - вдячність за наведення порядку.

Відносно кваліфікованої допомоги. Аптека – це не магазин продуктових товарів або косметики. Водночас їх, аптек, настільки багато, що перша ж перевірка рівня освіти у хлопчиків та дівчаток, які продають нам ліки, покаже вражаючий результат відсутності належної фармацевтичної освіти.

Що потрібно для наведення ладу? Політична воля для здійснення дієвих та системних кроків з боку державних органів. Наприклад, нарешті встановити вимогу, щоб відстань між аптеками була не менше 300 метрів (на першому етапі – хоча б 100 метрів). Супротив буде колосальний, але порядок вартує того, насамперед для самих власників аптечних мереж. За експертними оцінками, з мільярдними боргами перед дистриб’юторами та виробниками – питання часу, коли завалиться перший "картковий аптечний будинок", і 500 чи 1000 аптек зникнуть відразу. Ті, що залишаться, будуть потирати руки.

Український винахід, або деякі особливості маркетингових угод з аптеками.

Бонуси за продаж: Аптеки часто вимагають з виробників і дистриб’юторів так звані бонуси чи додаткові фінансові винагороди за продаж конкретних брендів чи товарів конкретних виробників. Заплатіть – і ми будемо рекомендувати саме ваш препарат!

Промоційні програми: Виробники або дистриб'ютори задля забезпечення продажів своєї продукції мають оплачувати розміщення продукції в "гарячих зонах" (біля каси або на помітних полицях), замовляти інші рекламні прояви своїх брендів, навчати провізорів, фінансувати акції та компенсувати знижки. У європейських аптеках ліки взагалі не викладають на вітринах. Ліки не яскраві товари в маркетах щоб "кидатись в очі".

Плата за вхід у мережу: Аптеки нерідко вимагають оплату за доступ певного препарату до асортименту мережі, наприклад, шляхом безоплатного надання препарату для його пенетрації.

Деякі відмінності аптечного маркетингу.

Параметр	Україна	Європа
Прозорість угод	Низька, переважає прихований маркетинг	Висока, угоди суворо регулюються
Вплив на пацієнта	Часто нав'язують дорогі бренди	Препарати обирають за медичними показами/призначенням лікаря
Роль регулятора	Мінімальна	Жорсткий контроль
Етичність	Часто ставиться під сумнів	Пріоритет інтересів пацієнта

 

В чому ж винахід? Насамперед - це сам масштаб "маркетингових" виплат. За словами одного з народних депутатів – до 60% від вартості ліків вимагають у вигляді додаткової оплати від виробників чи дистрию’юторів тільки за те, щоб взяти товар на реалізацію в аптеку!

Такі собі "танці з бубнами" навколо ціни на ліки:

Перше. Аптека закуповує ліки, припустимо, за 1000 грн. продає за 1100 грн. з них 100 грн - офіційна націнка. Залишається 600 грн (60%) від тіньового "маркетингового договору". Що далі? Аптека знижує ціну? Може платить податки? Оренду?? Зарплати персоналу??? Донати на армію?? Воістину – вища арифметика по Лобачевському!

Друге. Співставлення даних з відкритих джерел, зокрема роздрібних цін на окремі препарати з інтернет-ресурсів, оптових цін з прайс-листів дистриб’юторів, цін прямої поставки певних препаратів до аптечних мереж, демонструє, що фактична аптечна націнка може сягати 100 – 200%, а в окремих випадках - навіть 500%.

Так що ж виходить – ми таки маємо "скриті резерви" та очевидні ресурси для зниження цін на ліки?! Але для того, щоб їх розгледіти, слід відмовитися від стратегії "пошуку ворогів" та почати дослухатися до експертів, учасників ринку та простих громадян. А перш за все – потрібно діяти!

Отже, я цілком на стороні тих, хто прагне обгрунтованого зниження цін на ліки для українців. Бо це питання має не тільки ринковий чи економічний, а й суттєвий соціальний вимір.

Не можу не погодитись з думкою законотворців, що "регулювання фармацевтичного ринку – великий комплексний виклик", а магістральний шлях – "це приведення регуляції нашого фармацевтичного ринку до європейських стандартів". Тож, сподіваю, час настав, й розпочате, на цей раз, буде реалізовано на практиці, а ми всі відчуємо результат на своєму гаманці.

Держава має діяти та конструктивно впливати на ринок, як гарант прав кожного громадянина на збереження життя та здоров’я, та як найбільший на ринку покупець й замовник, а не як структура, що нарізає "долі" або погоджує "квоти".

Держава мусить давати правильні оцінки, формувати цивілізовані правила та забезпечувати контроль за дотриманням цих правил кожним гравцем, хто має не тільки "святе" право отримувати прибуток, але й обов’язки робити це цивілізовано, в межах визначених державою правових європейських норм.