Ексклюзивне інтерв’ю депутата Київської міськради від фракції "Самопоміч" Сергія Гусовського агентству "Інтерфакс-Україна"

Подається мовою  оригіналу.

- Якщо буде припинений договір із забудовником Поштової площі, яка буде подальша доля об’єкта?

Цей інвестиційний договір був підписаний ще за часів Януковича. Взагалі, будівництво є ганебним, адже зведення ТРЦ відбувається під гаслом, що це складова інженерної інфраструктури транспортної розв'язки. Театр абсурду в чистому вигляді. Чому вони тоді так зробили? Бо керувалися правилом: друзям – все, для ворогів – закон.

Ініціювання припинення інвестиційного договору передбачає, що потрібно сісти за стіл переговорів із забудовником. Важливо, що у міста дуже потужна позиція, бо там навіть не відведена земля. Ці перемовини проводити дуже легко за наявності політичної волі, здорового глузду – очевидних сентенцій.

Одразу хотілося запобігти маніпуляціям на тему: «ми будемо негативно впливати на інвестиційний клімат». По-перше, ці хлопці з оточення Януковича не дуже відображають інвестиційний клімат. А по-друге – мова не йде про те, щоб в односторонньому порядку розірвати договір, а про те, щоб ініціювати його припинення.

Що буде після того? Після того потрібно прийняти в комунальну власність те, що там є, забезпечити і профінансувати з міського бюджету якісні археологічні дослідження, провести конкурс на кращу концепцію музею і зробити музей. На всіх цих етапах при бажанні можна залучати широке коло зацікавлених сторін. Я гарантую, що в Європі знайдуться ті, хто приїде сюди і дослідить – наприклад, скандинави, які мають хороший досвід роботи із застарілою і вологою деревиною.

Щодо фінансування музею – у нас є потужні меценатські проекти в Українського католицького університету, починає подібні проекти Могилянка, робить Київська школа економіки. Я переконаний, що знайдуться люди і компанії, готові долучитися.

Музей має хороші перспективи, тому що це може бути поєднання того, що там знайдено і буде знайдено, і те, що є на балансі Музею історії Києва, у якого близько 300 тис. експонатів, і з них більше 200 тис. розкидано по ящиках і коробках по всьому місту.

На Поштовій наразі досліджена лише третина усього майданчика. Знайдено артефакти, починаючи від князівських печаток до вулиці ХІ ст. Доторкнутися до деревини, яка бачила Київ 1000 років тому – це неймовірний досвід.

- Скільки це може потребувати часу і коштів?

- Строки залежать від темпу археологічних робіт. Це якраз територія компромісу та діалогу між археологами і конструкторами – вони мають визначитися, як копати так, щоб не облаштовувати зайвих конструкцій. Бо наразі є спекуляція, що потрібно заливати «обичайку» (бетонну плиту), щоб втримати всю цю конструкцію. А чому її потрібно втримувати? Бо в рамках забудови має бути -2 поверх. Звісно, палі це не втримають. Але в рамках розкопок і створення музею немає необхідності розкопувати всю територію. Археологи мають чітке уявлення, де важливо копати, а де можна обмежити дослідження, щоб не втратити культурний шар, який для нас важливий.

Звісно, є розмова і про сакральність цього місця. Намагаються маніпулювати, казати, тут чи не тут хрестили Русь. Але де, як не тут? Підняти голову – ось вони, київські пагорби. А оскільки археологи побачили укріплення берега ріки, то очевидно, що там була ріка. Чи впадала Почайна на цьому місці в Дніпро, чи на 100 м вище – це не принципово. Це було десь тут. Це виходить за рамки локальної розмови про Поділ і про Київ. З точки зору геополітичної ситуації для нас дуже важливо показати: Київську Русь хрестили десь тут. Що ще нам треба знайти, щоб зупинити цю навалу, коли гроші все вирішують?

Питання створення музею вже викликало дуже серйозний резонанс, і я вірю, що знайдеться 61 голос для підтримки проекту рішення в другому читанні. В тому числі із тих фракцій, де іде сигнал не голосувати. Бо причин не голосувати ніхто не може артикулювати.

Припинення договору передбачає якісь збитки для міста? Інвестор може сказати, що він вклав певні кошти?

Це вже будуть деталі перемовин. Можна говорити про окремі майданчики для забудови, яке місто може надати, і воно буде отримувати з того кошти. Але навіть якщо потрібно витрачати кошти – скільки коштує історія?

І яка ця ціна історії? Скільки коштуватиме облаштування музею?

Я думаю, ці оцінки зарано робити, тому що багато залежатиме від археологічних досліджень. З огляду на площу майданчика – 4,5 тис. кв. м, оснащення музею і т.д. – це може буде від $3 тис. за 1 кв. м і більше, залежно від систем, які будуть встановлюватися. Цей музей буде про історію, але він буде сучасним – як в усіх сучасних музеях, там можуть бути облаштовані аудиторії для обговорень. Це буде місце сили в широкому сенсі.

Що буде, якщо не вдасться прийняти рішення про припинення договору?

Повторюся – йдеться про рішення, яке не припиняє договір, а прописує алгоритм дій. Тут важливі два моменти: перший – персональна відповідальність і другий – ми будемо вносити проект повторно, тому що відступати – це втратити повагу до себе.

Ми проголосували проект рішення у першому читанні, щоб у рамках другого читання опрацювати пропозиції від наукової ради Музею історії Києва – ми їх пропишемо юридично, винесемо на комісію по культурі. І всі бажаючі щось вдосконалити чи уточнити у цьому проекті можуть зробити це протягом тижня.

Що буде з недобудовою на Андріївському узвозі, якщо буде розірвано договір із забудовником? Там вже є перший поверх.

Це однозначно спонукатиме забудовника сісти за стіл перемовин з містом і обговорити можливий формат цієї забудови. Оскільки там жорсткі обмеження (там не можна будувати вище, ніж 9 м, по окремих документах – 12 м), це вже питання, що там можна побудувати. Монстр, якого там планують звести, повністю змінить сприйняття вулиці.

Тобто розірвання договору – це тільки початок, а чим це закінчиться – ще невідомо?

Це все перемовини. Хотілося б, щоб це вирішувалося за хвилину.

Досі забудовник жодним чином не демонстрував готовність обговорити можливі компроміси. Компроміси із забудовником – це майже мем. Якщо згадаємо Сінний ринок,  в пресі з’являлася інформація: «міський голова знайшов компроміс із забудовником: в одному будинку висотність знизять на 3 поверхи, і ще в двох будинках на 1 поверх від запланованого». Ну це ж жарт.

Тому на Андріївському узвозі йтиметься про те, що скасування договору оренди призведе до скасування всіх наявних дозволів. І потрібно буде починати спокійну, виважену розмову про те, що там можна збудувати.

Окрім висотності, там є вплив на Замкову гору. На щастя, ми встигли проголосувати за створення парку, щоб відтепер захистити Замкову у її вигляді. Але забудовник вже заліз на територію площею близько 10 соток.

В урочищі Гончарі-Кожум’яки було розірвано договори з «Укрбудом». Об’єкти, які там розташовані, вже завершені? Як там буде розвиватися ситуація?

Це були тільки перші кроки. Там здійснює забудову не тільки «Укрбуд». У нас є окреме рішення про те, що кожен, хто претендує на київську землю чи комунальне майно, має обов’язково вказати бенефіціарного власника. Проти цього був великий спротив у Київраді. Але на останньому засіданні за цей проект рішення, нарешті, проголосували.

Щодо урочища – розірвання договору – це тільки перший крок. Думаю, за цим будуть інші. Там забудова іде без будь-яких міркувань про те, наскільки це збалансована забудова. Той же «Укрбуд» будує комплекс на доволі велику кількість квартир. Водночас там майже не передбачено паркувальних місць. Це означає: паркуйте, де хочете. Але це ж і так територія доволі обмеженого доступу.

На ситуацію треба дивитися ширше. На Гончарах-Кожум’яках була сформована ініціативна група щодо створення ОСН (органу самоорганізації населення), щоб взяти у свої руки управління всіма процесами, що там відбуваються. Думаю, у них з’являться додаткові важелі впливу й оперативного реагування такі речі, як встановлення будівельного паркану або повалення дерев.

Системне вирішення проблеми передбачає створення актуальної стратегії міста. Стратегія, яку актуалізували 2 роки тому –  трохи переписана і ніби вдосконалена версія стратегії, яку писали ще в 2011-2012 рр., але вона не витримує критики – вона про все хороше. Якщо її читати, то словосполучення «лівий берег» згадується двічі: перший раз – що треба об’єднати трамвайні лінії, і другий – що треба організувати комунальне підприємство, яке б опікувалося безхатченками. Складається враження, що більше у нас немає проблем із лівим берегом. Там живе 40% людей, а робочих місць – менше 20%, не кажучи про повністю розбалансовану соціальну інфраструктуру.

Стратегія, відповідно до неї – Генеральний план – і тоді можна говорити про те, як розвиватиметься місто. Наразі є намагання «проштовхнути» детальні плани територій. В цьому році, на щастя, не було проголосовано жодного ДПТ. Зараз намагаються проштовхнути програму розробки містобудівної документації, а там понад 200 ДПТ.

Зараз ми маємо застарілий Генплан початку 2000-х, недороблений Генплан, який розробляли під керівництвом Чекмарьова (Володимир Чекмарьов – екс-директор ДП "Інститут Генерального плану м. Києва" АТ "Київпроект" – ІФ). Потім було творіння Броневицького (Сергій Броневицький – керівник КО "Інститут Генерального плану м. Києва" з 2010 р. – ІФ), яке не було прийняте, і слава богу, що його не прийняли, бо воно мало на меті легалізувати все, що було зроблено за часів Черновецького.

Тому, голосуючи за ДПТ, Київрада голосує за клаптикову забудову. Бо кожен ДПТ передбачає більш-менш збалансовану забудову декількох кварталів, але при цьому не враховується те, що знаходиться поруч. Крім того, відсутні інструменти контролю за поетапним виконанням цього ДПТ. Тому в першу чергу будується житло, потім забудовник продав і побіг.

Один із найбільш кричущих прикладів – це забудова на місці колишнього заводу «Галактон», де передбачався дитячий садок. А вийшло, що під дитячий садок віддають вбудовані приміщення у житловому будинку . Але це ж різні речі. Дитячий садок, що стоїть окремо, має територію, щоб діти могли бавитися. А вбудований дитсадок матиме якийсь палісадник, і все. Це зовсім різні речі з точки зору якості життя.

Тому ДПТ-изація – це шахрайство. І коли це намагаються проштовхнути, це обґрунтовують тим, що у нас купа наболілих питань: Войцехівський, невирішені питання Троєщини. Ну так давайте робити мікро-ДПТ для одного будинку, щоб вирішувати мікроболячки – коли люди необачно купили, не проаналізувавши юридичну сторону забудови.

Чи вже завершилась історія із ДПТ Рибальського острова?

Я так розумію, ідуть судові процеси. Було скасовано в першій інстанції, імовірно, забудовник подав апеляцію, якщо в апеляції виграє забудовник – мабуть, буде касація до Верховного Суду. Тобто боротьба триває. І це хороший приклад того, що зараз треба боротися за кожен клаптик Києва, який ще не зруйнований.

Яке ваше ставлення до ідеї ревіталізації промислових зон?

Це хороша ідея, але вона має відповідати баченню міста в цілому. Вона має збалансовувати ситуацію, яка наразі хаотична, з огляду на трафік, на громадський транспорт, брак місць у дитячих садках. Якщо це забудовується із урахуванням існуючої ситуації – це добре, якщо ні – буде, як із заводом «Галактон»: навантажать житла, користуючись ситуацією, що попит є.

В певний момент ринок відрегулює попит на житло, але наразі можемо говорити про  реальні драйвери: перший – це те, що багато людей їде у Київ і створює реальний попит на житло, а другий – інвестиційний: з огляду на те, що економіка нестабільна, люди вкладають гроші в будівництво.

Чи чули ви про те, що Good Wine планує створити ресторанно-рекреаційну зону на місці заводу Tetra Pak, який він викупив?

Мені розповідали про таку ідею. В цілому, це хороша ініціатива, тому що вона робить місто більш живим. А щодо деталей – ми знаємо, що є відповідальні бізнеси, тому ймовірно, можна очікувати, що це буде соціально відповідальний проект. Сподіваюся, це буде на користь місту.

При формуванні стратегічного бачення містобудування варто ввести кадастр відповідальних забудовників і казати: ці люди поводяться із повагою до середовища, ми їм довіряємо, бо їх слово варте поваги. Але ж є і інші.

До речі, у нас була ініціатива зробити прозорою процедуру сплати пайової участі, і ми унеможливили одну з найбільш корупційних складових забудови. Як завжди відбувається: хтось хоче щось побудувати, йому нараховують внески по максимуму, а далі він починає ходити по кабінетах і домовлятися, гроші перетікають в кишені бюрократів, а забудовник отримує усі дозволи.

Ми максимально спростили процедуру та, відповідно, прибрали корупційні ризики. Тепер підрахувати суму внеску можна онлайн. Також ми забрали бартерні схеми, якими полюбляв зловживати «Київміськбуд»: зарахувати якісь елементи інфраструктури, побудовані 10 років тому. Прозора електронна процедура обрахунку пайової участі дозволила Україні піднятися в рейтингу Doing Business.

Але ж дуже ймовірно, що в наступному ж році Україна впаде у рейтингу.

Якщо людина не працює над собою – ймовірно, вона стає гіршою. Якщо країна не розвивається, то вона буде падати у рейтингах. Питання у тому, що є ризик, що ми можемо впасти, і в темпах, з якими ми будемо розвиватися.

Серед інших системних проблем – характер побудови місцевого самоврядування у Києві. Воно фактично було знищено у 2010 р., коли скасували районні ради, і закон про столицю й окремий статус міста Києва встановив, що є Київська міська рада і Київська міська державна адміністрація. КМДА – виконавчий орган Київради. І це слово – «державна» – там зайве. Вона виконавчий орган, який виконує рішення, прийняті Київрадою, чи вона держадміністрація – тобто виконує роль префекта, слідкує, щоб місто не приймало рішення, які суперечать чинному законодавству. Не можна служити двом власникам.

Міський голова обирається Києвом, а голова КМДА призначається президентом. Пан Кличко поєднує ці дві посади. Не думаю, що це робить його життя простішим, і однозначно це не робить його ефективнішим з точки зору роботи на користь громади.

Скасування райрад призвело до того, що наразі діють районні державні адміністрації. Голів райдержадміністрацій призначає президент – навіть не голова КМДА. Голова КМДА не може звільнити голову РДА, якщо він щось не так робить, це має робити президент – це тотальний абсурд.

З точки зору самоврядування, європейська практика передбачає таку пропорцію, що депутати першого рівня представляють інтереси 2-5 тис. людей. У нас, оскільки немає райрад, один депутат представляє 20-25 тис. мешканців – стадіон «Динамо» вміщає менше. Питання ефективності взагалі можна відкинути.

Лондонська міськрада має 25 членів і займається виключно стратегічними питаннями. У Києві 120 депутатів, але 80% питань пов’язані із землею і комунальною власністю. У Лондоні вже давно вирішені усі питання із землею, а тут – або приватизація, або надання дозволу на розробку проектної документації, або питання оренди – і так далі. І тому Київрада десь втричі більше часу, ніж будь-яка інша місцева рада, витрачає в рамках порядку денного. Вона не займається стратегічними питаннями, займається рутиною і неякісно працює на інтереси громади.

Тому ми ратуємо за повернення районних рад. Інакше ми будемо залишатися у парадигмі патерналізму, коли будемо покладатися на «царя». Потрібно брати у свої руки ситуацію, і не тільки на Майдані, коли вже нема як терпіти, а й у рутинних справах.

Київрада має розглянути петицію, яка фактично передбачає забудову нижнього каскаду Совських ставків. Що буде із цією територією?

У цій петиції нібито ішлося про збереження ставків, а в цілому – про те, що потрібно засипати купу ставків і на їх місці побудувати багатоквартирні велетні, декілька садків, розважальний парк. Те, що пропонується у проекті забудови, становить загрозу, бо немає ефективних інструментів контролю за тим, що буде реалізовано.. Якщо забудовник побудує багатоповерхівки і сплатить пайову участь, змусити його зробити ще щось буде практично неможливо. А там і так існує перевантаженість: недобудова Войцехівського, один велетень будується наприкінці ставків.

Тому, на мій погляд, достойне майбутнє цієї території – це парк. Наразі є місцева ініціатива, йде збір підписів. Після того, як місцева ініціатива набуде чинності, ми приступимо до наступних кроків: вона піде по комісіях, ми запропонуємо рішення.

Зараз ми очікуємо документів від податкової – чи орендатор поводився чемно щодо міського бюджету, сплачував усі внески. Відповідно до результатів, можна буде говорити про формат перемовин і характер діалогу. Якщо платили чемно – думаю, можна запропонувати іншу ділянку, і з цієї зробити парк.

Наразі там не все просто з екологічної точки зору. Там будується одна гілка колектора, буде потрібно ще одна. А оскільки там є і штучні, і природні озера – створити там якісний парк буде дуже добре, бо там навколо багато забудови, і парк стане місцем відпочинку для людей.

Яка ситуація зі створенням парку на Південних Осокорках, де іде активна забудова?

Петиція про еко-парк «Південні Осокорки» набрала необхідну кількість голосів ще взимку 2016 року. 1,5 роки пішло на те, щоб з’явився план реалізації цієї петиції. Цього року профільний заступник голови КМДА пан Спасибко двічі не з’явився на комісію – екологічну і по місцевому самоврядуванню. Комісія своїм рішенням викличе його на пленарне засідання, і він буде доповідати на пленарному засіданні (щодо плану реалізації петиції). Якщо він проігнорує пленарне засідання – це вже достатня причина, щоб ініціювати його прибрання з посади.

Тобто план реалізації є, але він не реалізується?

Так.

Там хочуть засипати озера – вони рукотворні, з’явилися внаслідок видобутку піску, але тепер це озера, в яких живуть качки і є риба. Там навколо набудовано – просто жахіття. А далі – Бортницька станція аерації, завод «Енергія», на якому ще не встановлено фільтри, крім фільтра механічної очистки. Там би не завадив парк замість чергових квадратних кілометрів житла.

Була інформація, що Шуфрич із Бродським планують організувати на Річковому вокзалі галерею ресторанів.

Якщо цей об’єкт досі є складовою транспортної інфраструктури, можуть бути певні обмеження. Зараз він взагалі закритий. Припускаю, що для того, щоб його відкрити, буде потрібно виділити певну зону для обслуговування пасажирів. Ідея створення галереї ресторанів має бути збалансована вирішенням питання паркування.

Як ви оцінюєте експеримент із пішохідною зоною на Контрактовій площі?

Ідея сама по собі прогресивна, але її втілення мені здається варварським. Ті бетонні блоки навіюють думки про територію неспокою. Мені здається, вирішувати це таким чином було передчасно. Вже вплинули на трафік, який там є. До того ж, не було попередження про перекриття заздалегідь – про це повідомили за місяць чи два. А це впливає на роботу державних установ, які там розташовані, і на бізнес. Хтось планує свою діяльність виходячи із того, що є паркувальний майданчик. А якщо туди доїхати фізично неможливо чи доставити продукти і товари – це не по-господарськи так робити. Якщо повідомляєш про це заздалегідь, люди можуть підготуватися – наприклад, перенести бізнес.

На мій погляд, перекривати вулицю було б добре водночас із відкриттям Гостинного двору. Тоді ця територія інакше вібрувала б. Взимку ж там стояв цирк «Кобзов», який вколошматив палі в асфальт, потім знявся і поїхав, і при цьому ми докопалися, що це було оформлено через ФОП, якому дали можливість розгорнути все це без конкурсу. Це тотальна шахрайська схема – сподіваюся, правоохоронні органи цим займаються.

Тепер там стоїть оглядове колесо. Розважатися – це добре, але ці речі ніхто не обговорював у Київраді, а це не зовсім дрібниці. Думаю, Поділ буде живою і цікавою територією. Але важливо, щоб була довгострокова стратегія і план її реалізації.

З іншого боку, біля Контрактової сидить Мінфін. Він точно не має там знаходитися. Ймовірно, можна знайти краще місце – на тій же Лівобережній є недобудова. Місто мало б ефективніше підійти до того, як воно надає послуги як столиця країни, в якій сидять різноманітні державні і муніципальні установи.

Проект реконструкції Контрактової, за оцінками його авторів, коштуватиме 150-160 млн грн. Якою буде його доля?

Київрада не приймала жодних рішень по Контрактовій протягом кількох останніх років. Було рішення про звернення щодо повернення Гостинного двору у комунальну власність. Але поки нічого нікому не повернули. І чесно кажучи, стикаючись із тими управлінськими практиками, які є на сьогодні в КМДА, складно стверджувати, що треба передати об’єкт у комунальну власність.

У місті знайдуться гроші і на реконструкцію Контрактової, і на Гостинний двір?

Є дві тези: про стратегію і про бюджет. Спочатку потрібно розробити стратегію.

Щодо бюджету – ми підготували документ, який називається «бюджетний регламент». Фактично це алгоритм, який прописує процедуру формування бюджету міста. Наразі такого алгоритму не існує, прописана тільки його фінальна частина від моменту, коли чернетку бюджету представляють Київраді, після чого ідуть дискусії в комісіях. Після представлення документу в Київраді минає 2-3 тижні – і голосується бюджет в цілому.

За ці 2-3 тижні наявна чи віртуальна більшість шукає депутатські «душі», які підтримають цей проект. Така завжди була практика.

Для того, щоб її уникнути, була висунута ця ідея зі створенням бюджетного регламенту. З самого початку, з ініціювання бюджетної процедури, ми говоримо про те, що наші пріоритети такі: стільки піде на транспорт, стільки – на ЖКГ, стільки – на культуру, і так далі, – така собі бюджетна резолюція, якщо проводити паралелі із державним бюджетом. Після цього є пріоритети для кожної галузі, і порядок витрат коштів на пріоритети – це для обговорення: ремонтувати в першу чергу тут дитсадок чи там.

Це дозволить уникати типових шахрайських історій, коли постає питання: дофінансувати школу чи транспорту розв’язку? Це теми різного штибу. Потрібно розставити пріоритети серед шкіл і серед транспорту.

Якщо так планувати свою діяльність, ми зможемо побачити, коли ми зможемо якісно утримати Контрактову, коли – Подільсько-Воскресенський мостовий перехід. Тоді ми можемо відповідально залучати кошти.

На якому етапі перебуває ця ідея?

Регламент вже готовий для реєстрації, ідуть фінальні перемовини. До його розробки була залучена РПР, ми консультувалися в інших міськрадах, цей документ перевіряв Мінфін. Сподіваюся, що ми його зареєструємо найближчим часом.

Ви згадували про те, що для Мінфіну можна знайти зручніше місце, ніж Контрактова площа. Взимку в інтерв’ю агентству «Інтерфакс-Україна» голова Київського інвестиційного агентства Олег Містюк згадував про те, що Київраду і КМДА можуть перемістити із Хрещатика в офіс за межами центру міста, а будівлю КМДА натомість здати під офіси.

Так, була ідея про те, щоб викупити і добудувати багатоповерхівку біля «бермудського трикутника». У таких питаннях кулуарність – неприпустима метода прийняття рішень. Їх потрібно обговорювати, щоб уникнути шахрайства. Той, хто фінансував недобудови, буде щасливий отримати місто як покупця об’єкта, бо місто має активи, і кредитувати його приємно, добре і безпечно.

Але нам варто найняти консультантів, які б могли професійно представляти інтереси міста. Це не питання фаху чиновників, бо будуть досягнені не найоптимальніші умови.

Наприклад, ситуація з «Київенерго» –  тотальний швах з управлінської точки зору. Буквально на кожному засіданні в порядку невідкладності вноситься якесь рішення, присвячене тому, щоб розв’язати ту чи іншу проблему, пов’язану з «Київенерго». Чотири роки тому відбулися вибори в Києві. Було зрозуміло, коли добігає до кінця угода з «Київенерго». Ніхто не може посилатися, що у цьому винні попередники.

Питанням «Київенерго» мав би займатися окремий заступник голови КМДА. У пана Пантелєєва – і Бортничі, і сміття, і багато поточних питань, а «Київенерго» – це ціла епоха: термін угоди з ним був 17 років. Це питання просте з точки зору популізму: «повернути майно громаді». Добре, але майном треба управляти. Ефективно володіти – призначити ефективних управлінців.

Петро Пантелєєв казав, що КП «Київтеплоенерго», яке перейме тепломережі від «Київенерго», має досвід управління тепломережами на Дарниці цього року.

Фантастичний досвід. Мабуть, вони надто обмежують свої можливості, і вони могли б піти поконкурувати на ринку Німеччини абощо.

Насправді, це смішно. Це питання більше, ніж одного великого комунального підприємства. Це питання можливих техногенних небезпек у столиці.

Угода добігала кінця у минулому році. Київрада проголосувала рішення про припинення угоди, але в самому рішенні було прописано, що угоду слід продовжити до кінця квітня. А проблема в тому, що кінець опалювального сезону – це не період відпусток. Це початок підготовки до нового опалювального сезону. Є що перекладати в мережах, є окремі вузли, які треба реконструювати.

Зараз іде мова про те, що треба буде попросити «Київенерго» покерувати процесом ще два місяці, тому що ми не встигаємо. Це управлінський хаос.

Наскільки готовий Київ до УЄФА? Чи немає ризиків, що транспортна чи готельна інфраструктура буде перевантажена?

Думаю, що спираючись на досвід ЄВРО-2012, а ця подія була і довша в часі, і там були не тільки відвідувачі спортивних подій, а й технічний персонал, журналісти тощо – думаю, нам вистачить місць, щоб розмістити гостей. Ця подія значно коротша в часі. В цілому, це добре для Києва – мати такі події.

Як завжди, є ризик для міста, що в процесі підготовки буде щось невчасно, щось буде зриватися – і якісь речі будуть проходити без конкурсів. Як було з Євробаченням: хтось щось не встигає, а часу вже обмаль, тому що ж робити – давайте приймати рішення «сміливо і відповідально», давайте без тендерів. І тоді це така «сіра», мутна територія.

Я на це дивлюся по-філософськи, бо те ж питання «Київенерго» набагато важливіше, ніж проведення фіналу Ліги чемпіонів. Фінал пройде і я переконаний, що все буде гаразд.

Як змінився ресторанний бізнес у Києві за останні роки?

Він бурхливо розвивається. Відкривається дуже багато нових ресторанів. Думаю, це одна з найбільш активних бізнесових сфер. Конкуренція шалена, іде конкуренція за працівників – не вистачає кваліфікованих кадрів.

Це пов’язано з цілою низкою факторів. В столиці іде активна забудова, людей стає все більше. Ймовірно, свій вплив має і війна на Сході, бо багато хто приїхав звідти, і приїхав з грішми, і це один із варіантів розвитку бізнесу: швидкий варіант – у партнерстві з кимось побудувати ресторан або побудувати самому, якщо заклад закрився під Донецьком чи Луганськом.

Тому розвиток дуже бурхливий, і це добре, бо конкуренція – це завжди добре. Бізнес розвивається в усіх сегментах: є і демократичні заклади, і дорожчі. Це змінює життя Києва на краще. І якщо ви згадуєте УЄФА – вболівальникам буде де поїсти.

Із чим пов’язаний дефіцит кадрів? Забудовники кажуть, що люди масово виїжджають у Польщу, а звідти – далі у Європу на заробітки. Чи є збільшення відпливу кадрів після безвізу?

Із цим у ресторанного бізнесу менше проблем – тут радше грає роль кількість ресторанів, яка відкривається. Підготовка кваліфікованих кадрів – це час. Здебільшого приріст іде за рахунок самоучок, які починають із помічника офіціанта чи молодшого на кухні, і в процесі набувають досвіду і фаху. Це дуже жива і цікава тканина міста, але вона дуже непроста. Перед тим, як інвестувати в ресторан, треба добре подумати.

Брати Гусовські планують інвестиції в нові ресторани?

Брат зараз займається двома проектами, сподіваюся, вони відкриються до кінця року. Буде смачно, змістовно, цікаво.

Один ресторан буде поблизу Хрещатика, інший – на Подолі. Це будуть демократичні формати.

Які результати діяльності ресторанів Гусовських за останній рік?

Це швидше може коментувати мій брат. Я дуже йому вдячний, що він так швидко включився – він більше року як взяв на себе всі управлінські важелі, і це дозволяє мені повністю сконцентруватися на політиці. Звичайно, ми регулярно зустрічаємося, і для мене щастя, що у нас такі конструктивні розмови. Він став партнером у бізнесі, і це 100%-во комфортне партнерство.

Які ваші подальші політичні плани?

Повний вперед! Відчуваю відповідальність перед людьми, які пов’язують з нашою командою надії на позитивні зміни в місті та країні. Тому ми готуємося і до парламентських, і до мерських виборів. Бо ж насправді, те, що написано на візитівці – це просто інструмент для втілення ідей і мрій команди.

Коли ти зайшов всередину політики і побачив, як влаштовані процеси, ти добре розумієш, що їх обов’язково треба змінювати. Треба встановлювати нові чесні правила та будувати дієві державні інституції.